Предмет, метод i система трудового права

Міністерство освіти і науки  України, молоді та спорту

 

 

 

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

 

на тему:

 

ПРЕДМЕТ, МЕТОД  І СИСТЕМА ТРУДОВОГО ПРАВА

 

 

ПРИНЦИПИ ТРУДОВОГО  ПРАВА

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Харків – 2011

ПРЕДМЕТ, МЕТОД І СИСТЕМА  ТРУДОВОГО ПРАВА

 

1. Поняття і предмет  трудового права

 

Однією із найважливіших галузей  в нині діючій правовій системі України  є трудове право. Сутність і зміст  цієї галузі права досить красномовно  відображає її назва. Суспільне життя  складне, багатоманітне і має  різні форми прояву, однією із яких є трудова діяльність його членів. Остання виступає засобом створення матеріальних потреб, які забезпечують життєдіяльність, а значить, існування людини. Задоволення матеріальних потреб забезпечується в процесі їх виробництва, що виник разом з існуванням людини і досяг розвитку від найпростіших знарядь праці до найдосконаліших сучасних конструкцій і технологій.

 

Будь-яке виробництво неможливе  без застосування праці людей. Матеріальні  цінності і блага, що створюються  в процесі виробництва,— це результат  праці людей, результат їх цілеспрямованого впливу шляхом певних дій, рухів, прийомів на окремі предмети навколишнього світу з метою створення інших предметів чи отримання результатів; з іншого боку — це результат взаємодії, взаємостосунків і взаємовідносин між людьми в процесі застосування праці з тією ж метою. Право, як сукупність норм і правил поведінки, регулює певні сфери суспільних відносин, і будь-які з них набувають форму правових, якщо вони врегульовані нормами права. Що ж до трудових відносин, то таку функцію виконує тру­дове право.

 

Все вищесказане підкреслює роль і  значення трудових відносин, які виникають  в процесі застосування праці, і  тим самим обумовлює місце, роль і значення трудового права в  правовій системі.

 

Слід зазначити, що характер трудових відносин визначається формою власності на застосовувані в процесі праці засоби виробництва і характером розподілу та привласнення результатів праці, що, власне, і є проявом форми власності.

 

Природа людини така, що її діяльність, а значить і результати її праці, залежать від зацікавленості людини в ній. Зацікавленість же в значній мірі визначається її зв'язком з матеріальними цінностями в процесі праці: засобами виробництва, предметами праці, створеними матеріальними благами. Якщо працівник виступає їх власником, він прямо і максимально зацікавлений в позитивних результатах своєї праці. Найманий працівник зацікавлений не стільки в кінцевих результатах праці, скільки в вигідному продажу своєї праці, і його участь у виробничому процесі спрямована на отримання максимальної платні, а не найбільших досягнень і найкращих результатів.

 

Власність на засоби і предмети виробництва  та результати праці зумовлює поділ  учасників трудових відносин на роботодавців і найманих працівників. Узгодження їх інтересів викликає необхідність регулювання трудових відносин, що виникають між ними. Саме це відноситься до компетенції трудового права.

 

Як галузь права трудове право  зародилось за капіталістичної формації, перехід до якої, зумовлений розвитком  суспільних відносин, призвів до ліквідації кріпосницької залежності, відокремлення великих мас людей від засобів виробництва і тим самим, вирішивши питання власності на користь певної, значно меншої частини суспільства, змусив інших для забезпечення своєї життєдіяльності пропонувати на ринку єдине, що в них було, — свою здатність до праці; спричинив появу найманої робочої сили.

 

Саме в такій ситуації, за умов зосередження власності на засоби виробництва  в одних руках і свавільного  використання найманої праці безправних робітників, під тиском їх вже організованих на той час виступів за поліпшення свого економічного становища, держава втрутилась і взяла на себе функцію регулювання суспільних трудових відносин, метою якого було зменшити напруження класової боротьби.

 

Таке регулювання проявлялось прийняттям законодавчих актів, змістом яких були деякі соціальні гарантії для трудящих, і проводилось у рамках цивільного права. Перші нормативні акти з питань праці регулювали тривалість часу роботи і відпочинку, оплату і охорону праці, соціальне забезпечення робітників.

 

Згодом регулювання трудових відносин, зазнавши змін і удосконалення, виділилось у самостійну правову галузь, суть якої найбільш точно відображає термін «трудове право», тому що охоплює широке коло питань, пов'язаних з реалізацією  людиною її здатності до праці і наслідками, породженими цим фактом.

 

Головними серед них є питання, що стосуються трудових відносин, які  виникають безпосередньо в процесі  застосування праці — у сфері  виробництва матеріальних і духовних благ, в сфері обслуговування. Слід зазначити, що трудові відносини, як об'єкт регулювання трудового права, базуючись на найманій праці, є ланкою виробничих відносин, які виникають внаслідок приєднання робітника до складу трудового колективу підприємства чи організації шляхом укладення трудового договору з його власником чи уповноваженою ним особою. В результаті робітник, влаштовуючись на роботу, бере на себе обов'язок виконувати певні трудові функції в умовах дотримання вимог правил внутрішнього трудового розпорядку, що діють на цьому підприємстві. Лише трудові відносини, які виникають на вище означених умовах, є предметом регулювання трудового права. Тобто змістом трудового права є регулювання трудових відносин, які виникають безпосередньо в процесі застосування праці, до того ж найманих працівників.

 

Трудові відносини, засновані на праці  власників (власників-підприємців, працівників, що зайняті індивідуальною трудовою діяльністю), не відносяться до сфери  регулювання трудового права. Останнє  стосується і праці суддів, прокурорсько-слідчих працівників, служби в органах Міністерства внутрішніх справ. Збройних силах, в воєнізованій охороні, де регулювання відносин здійснюється спеціальними законами, положеннями, затвердженими відповідними постановами Верховної Ради чи Кабінету Міністрів, а також Дисциплінарними статутами.

 

Крім безпосередніх трудових відносин по застосуванню праці до предмета регулювання трудового права  відносяться також відносини, які  виникають навколо трудових: межують  з ними чи є похідними від них,—  так чи інакше пов'язані з ними. До таких відносяться:

 

— організаційно-управлінські відносини, бо праця, як цілеспрямована дія, для  досягнення поставленої мети потребує належної організації і керування  її процесом;

 

— соціально-партнерські відносини, які відображають колективні трудові відносини і виникають між профспілковими організаціями чи іншими представниками працюючих і адміністрацією з приводу застосування норм трудового права, покращення умов праці та ін.;

 

— відносини, які виникають під  час розгляду трудових спорів у випадку виникнення конфліктних ситуацій між роботодавцем і працівником чи трудовим колективом, які розглядаються в комісіях по трудових спорах, створених на підприємствах (в установах, організаціях), на примирних комісіях, за участю посередників чи трудовим арбітражем;

 

— відносини, які приходять на зміну  трудовим і залишаються між роботодавцем і працівником в разі тимчасової чи постійної втрати останнім працездатності або досягнення пенсійного віку, і  які виникають тільки у зв'язку з трудовою діяльністю.

 

Таким чином, предмет трудового  права складають трудові і  супутні їм чи похідні від них  суспільні відносини, існування  яких обумовлене безпосереднім зв 'язком  з трудовими відносинами.

 

З'ясування предмета трудового права  є важливим хоча б тому, що від  чіткості встановлення переліку суспільних відносин, які входять в його компетенцію, залежить вста­новлення сфери застосування трудового законодавства.

 

Оскільки формою прояву права є  правова норма, встановлена в  нормативному акті, то змістом трудового  права є норми, які містяться в законах та інших нормативних актах, що встановлюють порядок вирішення основних питань трудових відносин.

 

Отже, трудове право— це сукупність зведених в систему правових норм, які регулюють суспільні трудові  і пов'язані з ними відносини з приводу реалізації громадянами їх здат­ності до праці.

 

2. Методи трудового  права

 

Якщо предмет трудового права  відповідає на запитання, що є об'єктом  регулювання, які суспільні відносини  регулюються цією галуззю права, то метод трудового права пояснює, як саме право регулює суспільні трудові відносини.

 

Метод (від гр. methodos - дослідження) —  означає прийом, спосіб, характер дії. Сутність методу трудового права  в тому, що регулюючий вплив на учасників  трудових відносин здійснюється за допомогою  правових норм, встановлених чи закріплених в законах, підзаконних та інших нормативних актах.

 

Концептуально метод трудового  права базується на зобов'язальному, рекомендаційному дозвільному принципах.

 

Відповідно до першого принципу суб'єкти трудового права зобов'язані виконувати те, чого від них вимагає закон; другого — мають право користуватись чи ні для врегулювання трудових відносин нормами, запропонованими державою, вони не обов'язкові для виконання;

 

третього — суб'єкти трудових відносин самостійно визначають для себе права і обов'язки при виконанні трудових повноважень, в договірному порядку з власної ініціативи приймають норми, що не суперечать законодавству України, і не мають права їх змінювати без взаємної згоди.

 

Залежно від цього розрізняють  два методи правового регулювання суспільних трудових відносин. Першим є метод державного регулювання, або імперативний. Це метод владних приписів, вимог закону і вказівок вищестоящих органів у формі наказів і заборон. У трудовому праві це норми, спрямовані на встановлення рівня мінімальних гарантій у сфері застосування праці: забезпечення здорових і безпечних умов праці, регулювання праці деяких категорій працюючих, в тому числі жінок і неповнолітніх, обов'язкові для всіх суб'єктів трудових правовідносин, і діяльність останніх не може їм суперечити.

 

Другий метод — це локальний  метод правового регулювання  праці, за допомогою якого встановлюються норми, що конкретизують принципові положення актів вищого рівня  з врахуванням реальних можливостей  конкретного підприємства (установи, організації) і діють тільки на ньому. Це норми, які охоплюють регулювання робочого часу і часу відпочинку (правила внутрішнього трудового розпорядку), оплати праці (у вигляді положень про преміювання) і т.ін. Особливістю локального методу правового регулювання трудових відносин є ініціатива і участь в цьому процесі самих працюючих, і прийняття таких норм — це результат переговорів між роботодавцем і найманими працівниками та їх представниками — професійними спілками, причому спільне прийняття. Оскільки таке регулювання проводиться, як правило, в формі колективних договорів, то цей метод інколи ще називають колективно-договірним. Порядок розробки і прийняття локальних нормативних актів врегульований діючим трудовим законодавством.

 

Нині, в умовах переходу до ринкової економіки, різноманіття організаційно-правових форм підприємництва, держава встановлює лише мінімальні гарантії в сфері праці, залишаючи роботодавцям, працівникам і їх представникам досить широке поле діяльності в регулюванні питань праці. Тому все активніше розвивається локальна нормотворчість, заснована на рекомендаційному принципі регулювання трудових відносин.

 

3. Трудове право в  правовій системі України

 

Виходячи з наявності чітко  визначеного змісту і предмета трудового  права, можна стверджувати, що трудове право є самостійною галуззю єдиної правової системи України, хоча в процесі розробки і вирішення питань, що стосуються цієї галузі права, та застосування його норм трудове право взаємодіє з іншими правовими галузями.

 

Так, основні права і обов'язки громадян, закріплені в Конституції України, є принципами, на яких будується трудове право і які конкретизовані в КЗпП — основному законодавчому акті трудового права. Це підтверджує зв'язок трудового права з конституційним правом.

 

Вище вже вказувалось на історичний зв'язок трудового права з цивільним, оскільки зародилось воно в надрах останнього, і сьогодні наука трудового права в своїх розробках спирається на цивільно-правові вчення про правосуб’єктність громадян і організацій, договори, позовну давність, умови цивільно-правової відповідальності.

 

Про тісний функціональний зв'язок різних галузей права свідчать комплексні нормативні акти. Наприклад, в Законі України «Про підприємства в Україні» від 27 березня 1991 року поряд зі статтями, що передбачають цивільно-правові норми, є статті, які містять норми трудового, а також фінансового і адміністративного права. В цьому плані важливого значення набуває питання розмежування сфери дії норм цивільного та трудового права стосовно регулювання відносин, пов'язаних з працею,

 

особливо в питаннях відповідальності сторін договору в конфліктних ситуаціях.

 

Нормами трудового законодавства  регулюються трудові відносини, встановлені за допомогою трудового  договору, коли працівник, виконуючи  свою трудову функцію, виступає членом трудового колективу, виконує свої трудові обов'язки, підкоряючись внутрішньому трудовому розпорядкові, прийнятому на даному підприємстві, в установі чи організації.

 

Але коли громадянин реалізує своє право  на працю в рамках цивільно-правових угод (договір підряду, доручення і т. ін.), предметом яких виступає уже остаточний результат праці, а не сам трудовий процес, то такі відносини регулюються нормами цивільного права.