Контроль якості ювелірних виробів

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 09 Июля 2013 в 16:09, курсовая работа

Описание работы

Метою курсової роботи є відпрацювання навичок із визначення якості ювелірних виробів на прикладі золотої каблучки.
Об’єкт курсової роботи: золота каблучка.
Завданнями даної курсової роботи є:
Виявлення проблем якості ювелірних виробів на сучасному ринку;
Вивчення чинників, що формують якість ювелірних виробів;
З’ясування порядку клеймування ювелірних виробів;
Визначення якості золотої каблучки.

Содержание работы

Вступ
Проблеми якості ювелірних виробів на сучасному ринку
Характеристика чинників, що формують якість ювелірних виробів
2.1. Характеристика дорогоцінних сплавів
2.2. Характеристика способів виготовлення ювелірних виробів
2.3. Основні види дорогоцінного каміння
2.4. Види декоративної обробки
3. Порядок клеймування ювелірних виробів
3.1. Процедура клеймування
3.2. Зміст марковання
Вимоги до якості ювелірних виробів
Характеристика дефектів ювелірних виробів
Характеристика методів контролю якості ювелірних виробів
Результати контролю якості золотої каблучки
Висновки і пропозиції
Список використаних джерел

Файлы: 1 файл

Kursova_robota_z_neprodovolchikh_tov.doc

— 869.00 Кб (Скачать файл)

Вимоги цього  стандарту є обов’язковими для підприємств, установ і організацій, що діють в Україні, технічних комітетів з стандартизації, науково-технічних та інженерних товариств, міністерств (відомств).

 

 

 

  1. Характеристика дефектів ювелірних виробів

 

Виробничі дефекти, що можуть зустрічатися в ювелірних виробах з дорогоцінних металів, можна поділити на наступні групи [12]:

  • дефекти монтажу;
  • дефекти гальванічного покриття;
  • дефекти клеймування;
  • дефекти лиття;
  • дефекти електрохімічної обробки;
  • дефекти закріплення.

Дефекти монтажу. Дефект переробки або реструктурування початкового матеріалу, в результаті чого отримується інший цілий виріб. Проявляється в наявності перекосів, відшарувань елементів, порушенні конструкції та ін.

Дефекти гальванічного покриття. ..Дефект  металевої плівки товщиною від долі мкм до десяти долей мм, яку наносять методом електролітичного осадження на поверхні металевих виробів з метою захисту їх від    корозії і механічного зносу, а також надання поверхні спеціальних фізичних і хімічних властивостей. Проявляються в відшаруванні, різнотовщинності, потемнінні покривних плівок.

Дефекти  емалювання. Емалювання – це здобуття на матеріалах і сплавах емальованих покритів на основі керамічних матеріалів з метою захисту виробів від корозії та високих температур, для наданя декоративного виду(кольору, блиску). Дефекти емалювання проявляються в порушенні цілісності, наявності подряпин та плям на поверхні покриття.

Дефекти закріпки. Дефект способу кріплення деталей. Проявляється в перекосі ювелірних вставок, нещільному закріпленні.

Дефекти клеймування. Дефект пробірно-технологічної операції нанесення відбитку державного пробірного клейма (або іменного знаку) на ювелірні та побутові вироби з дорогоцінних металів. Проявляється в нерівному нанесенні, перекосах, нечіткості зображення.

Дефекти лиття. Лиття - спосіб виробництва ювелірних виробів, дозволяє одержати відливок практично будь-якої форми і маси з необхідними фізико-механічними властивостями. Проявляється в наявності раковин, бульок, інорідних включень.

Дефект  електрохімічної корозії. Дефект електрохімічної корозії більш поширений і завдає значно більшої шкоди, ніж хімічна. Він виникає при контакті двох металів у середовищі водних розчинів електролітів. На відміну від хімічної електрохімічна корозія супроводжується переміщенням валентних електронів з одної ділянки металу на іншу, тобто виникненням місцевих електричних струмів внаслідок утворення на кородуючій поверхні так званих гальванічних пар.

Будучи дуже слабким електролітом, вода теж дисоціює, утворюючи іони Н+ і ОН-, хоч і в незначній кількості. Але при розчиненні в ній різних солей, що містяться в повітрі у вигляді пилу, і газів — CO2, SO2 і ін., концентрація різних іонів, у тому числі й іонів водню, збільшується і стає достатньою для виникнення і перебігу електрохімічної корозії.

Дефекти експлуатації. Для того, щоб оцінити дефекти експлуатації, необхідно виявити причини їхньої появи. Тільки таким чином можливо надати мотивовані висновки експертів стосовно захисту прав споживачів.

Всьому зазначеному  вище можна запобігти шляхом оптимізації процесу виробництва, якщо на підприємстві наявний металографічний мікроскопі висококваліфікований персонал, який вміє оцінювати якість металу та володіє знаннями і навичками стосовно процесу плавки, лиття, монтування операцій, обробки тощо.

 

 

  1. Характеристика методів контролю якості ювелірних виробів

 

Контроль зовнішнього  вигляду виробів, якості їх маркування і пакування повинен здійснюватися  візуально неозброєним оком у  відбитому світлі лампи розжарення або люмінесцентної лампи потужністю від 30 до 40 Вт, віддаленої від виробу на відстань від 250 до 300 мм.

Контроль вставок  у парних виробах проводиться  на білому папері у приміщенні, в  яке не попадає пряме сонячне  світло. Не допускається контролювати парність виробів за кольором вставок  на просвіт.

Контроль якості скрепи вставок слід проводити візуально та легким розхитуванням вставок (з боку площинки) заокругленим пластмасовим або дерев’яним стержнем.

Контроль роботи замків шпильок та шарнірних з’єднань здійснюється п’ятикратним випробуванням їх у дії.

Контроль міцності ланцюжків, полотна браслетів, ниток намиста і приєднувальних ланок шийних прикрас здійснюється за допомогою пристосувань, які забезпечують прикладанням до них статичних зусиль, вказаних у ДСТУ 3527-97 “Вироби золотарські з коштовних каменів”[15].

Контроль розмірів обручок та перстенів проводиться  кільцеміром, браслетів і ланцюжків  — металевою лінійкою або іншими засобами контролю, які задовільняють  вимоги ДСТУ 3527-97[15].

Стійкість предметів  столового накриття визначається установленням виробіз на рівну площину з кутом нахилу площини до горизонталі, вказаним у ДСТУ 3527-97 [15].

Посадку покришки визначають нахилом чайника або кофейника за допомогою пристрою, що складається з рухомої площини, обладнаної тримачами виробів і їх покришок та здатної нахилятися на 70 градусів.

Контроль маси виробів повинен проводитися  на терезах, похибка яких повинна  бути не більшою від значень, вказаних у таблиці 6.1.

 

Таблиця 6.1

Похибки вимірювання  маси ювелірних виробів

Зважувана маса, кг

Похибка

До 1,0

0,01

В л 1,0 до 10,0

0,10


 

У практиці роботи підприємств ювелірної промисловості  та експертних організацій пробу  дорогоцінних металів у розсипному золоті, сплавах та виробах часто  встановлюють за допомогою пробірного каменя, який дає змогу при певних навичках визначити якість металу з точністю до 10-20 проб. В інспекціях пробірного нагляду при контролі якості виробів, виготовлених із дорогоцінних металів, цей метод дає змогу визначати пробу сплавів з точністю до 0,5% (п'ять проб). Це спосіб приблизного визначення проби сплаву. Перевагами опробовування на пробірному камені є збереження цілісності виробів, визначення сплавів у будь-яких виробах, простота та швидкість опробовування. Для проведення опробовування необхідні пробірний камінь, пробірні голки та реактиви [11].

Пробірний камінь - це кременистий сланець чорного кольору (без тріщин та сторонніх включень), дрібнозернистої будови, з добре відшліфованою поверхнею. Камінь має бути стійким до дії азотної, сірчаної та соляної кислот та їх сумішей.

Пробірні  голки - це смужки дорогоцінних сплавів, що припаяні до латунних пластинок, на яких зазначена проба цієї голки. Для кожної проби існує комплект голок, що відрізняються за кольором внаслідок різного вмісту легуючих компонентів. До комплекту пробірних голок кожного виду мають входити голки кожного стандартного сплаву та голки проміжних проб..

Пробірні  реактиви - це водні розчини кислот, сумішей кислот або розчини солей, за допомогою яких опробовують поверхню металу, що досліджується.

Опробовування на пробірному камені пробірними голками полягає в тому, що чистим виробом на пробірний камінь наносять штрих довжиною 10-15 мм та шириною 2-3 мм. [1]Біля цього штриха наносять штрих голкою, що за кольором подібна до сплаву виробу. Після цього на обидва штрихи скляною паличкою наносять реактив, що відповідає пробі голки. Через 10-20 секунд розчин дає осад, якому дають можливість підсохнути, після чого порівнюють відтінки штрихів. Якщо кольори на штрихах від виробу та голки збігаються, то вважають, що проба сплаву, виробу чи самородка ідентична пробі відповідного номера пробірної голки. Якщо колір штриху виробу темніший, проба виробу нижча, і навпаки. А в разі, коли реактив на низьку пробу повністю розчиняє смужку досліджуваного металу, то вважається, що зразок не містить золота.

Визначення срібла можна проводити на пробірному камені без застосування реактивів, використовуючи лише пробірні голки. Однаковий колір смужок свідчить про ідентичність проб, що визначаються; жовтіший відтінок смужки від зразка досліджуваного сплаву порівняно з рискою найближчої за кольором пробірної голки засвідчує, що проба сплаву є нижчою за пробу голки, і навпаки.

Аналіз  за допомогою хлорного золота. Дія реактиву ґрунтується на тому, що при зіткненні більшості металів та їх сплавів з розчином хлорного золота вони розкладають його. При цьому хлор з'єднується з металом, а золото виділяється у вигляді осаду та утворює більш чи менш темну пляму.

Аналіз  за допомогою кислотних реактивів. На відміну від хлорного золота кислотні реактиви складаються окремо для кожної проби дорогоцінного металу. Кислотний реактив, що відповідає конкретній пробі, залишає на Оплаві цієї проби світлі плями буруватих відтінків. Реактив для сплаву певної проби не діє на сплав вищої проби, а на сплаві нижчої проби залишає темніші плями. Чим нижча проба, тим швидша та сильніша реакція.

Азотнокисле срібло. Для срібла в основному використовують 2 типи реактивів - азотнокисле срібло та хромпік. Азотнокисле срібло - це розчин солі азотнокислого срібла в різних концентраціях.

Під дією цих  реактивів на сріблі, що відповідає реактиву, утворюється слабкий сірувато-білий  наліт. На сріблі нижчої проби інтенсивність  плями зростає, на сплави вищої проби  реактив не діє. При послабленні  дії реактиву його можна підсилити, додавши краплю азотної кислоти.

Хромпік. Реактив хромпік - це водний розчин солі двохромовокислого калію з додаванням сірчаної кислоти. Приблизний відсоток вмісту срібла в сплаві можна визначити в інтервалі від "чистоти" до 600 проби. Під дією хромпіку срібло 600 проби залишає темний буро-червоний осад. Яскравість плями зростає із підвищенням проби. У межах 780-820 проб з'являється жовтогарячий колір. З підвищенням проби червоність зростає: срібло 875 проби реагує червоним кольором, вище 900 проби - кроваво-червоним. Нижче 600 проби реакція припиняється, однак, якщо попередньо опробувати сплав азотною кислотою, на цьому місці хромпік дасть червону реакцію срібла.

Залізистоціанистий  калій. Спеціально підготовлений розчин залізистоціанистого калію, підкислений сірчаною кислотою, утворює на натирах срібних сплавів на пробірному камені характерні кольорові осади (світло- оранжевий для фериціаніду срібла та бруднувато-зелений для фериціаніду міді).

Для високопробних  сплавів (945 - 1000 проб) характерним є  осад зеленуватого відтінку з незначною жовтизною; для сплавів 200 - 600 проб - коричневий.

Для аналізу  використовують насичений розчин залізисто- ціанистого калію (44 г солі на 100 мл води). Перед застосуванням відміряють 25 мл вказаного розчину та підкислюють  сірчаною кислотою (5мл).

Йодистий  калій. Ювелірні платинові вироби найчастіше виготовляють зі сплаву 950 проби. При опробовуванні платини використовують 2 типи реактивів - кислотний для золота 958 проби та реактив - йодистий калій. Кислотний реактив залишає потемніння на сплавах платини, за інтенсивністю якого шляхом порівняння роблять висновок про пробу.

Пробірний камінь, який призначений для аналізу  платинових металів реактивом "йодистий калій", повинен мати дрібнозернисту будову. Камінь не можна перегрівати, оскільки це призводить до закипання реактиву, внаслідок чого плями, які з'являються, будуть забарвлюватися нерівномірно. Знімати реактив фільтрувальним папірцем не рекомендується для запобігання порушенню забарвлення кольорової плями. Найбільш інтенсивно забарвлені плями утворюються на добре просушених смужках.

При аналізі  низькопробних сплавів паладію  діють звичайним способом: смужки змочують реактивом "йодистий калій" та порівнюють за відтінками, що утворюються.

У необхідних випадках, а також за відсутності пробірного каменя та голок, можна застосовувати метод крапельних реакцій, який дає змогу шляхом нанесення реактивів безпосередньо на виріб чи сплав за характерними кольоровими відтінками якісно встановлювати наявність тих чи інших металів у досліджуваних зразках [1].

 

 

7. Результати контролю якості золотої каблучки

 

Каблучка - один з найпоширеніших видів ювелірних  виробів. Розрізняють каблучки заручні, персні, печатки. Постійним попитом  користуються обручки, які можуть бути як суцільними, так і порожнистими. Персні мають на лицьовій частині потовщення, майданчик, один або кілька каменів. Печаткою називають кільце з майданчиком для гравіювання або з рельєфним символом, а також з плоским каменем, монограмою і т. д. Крім того, каблучки прийнято розділяти на прості і складні. Прості - це обручки суцільні або порожнисті, кручені і ажурні, каблучки-печатки, каблучки-вензелі прямокутні, овальні, сегментні в перетині. Складні - це каблучка складненої конструкції з верхівкою: з одною вставкою і багатокаменні, з ажурними кастами, прикрашені філігранню, емаллю, черню, гравіюванням, карбуванням. Чудово виглядають каблучки з ажурної золотої сітки з численними вставками з дрібних різнокольорових дорогоцінних каменів. Виготовляють каблучки з платини, золота, срібла, недорогоцінних металів та з виробних каменів.

В межах досліджень курсової роботи проведено контроль каблучки.

Информация о работе Контроль якості ювелірних виробів