Частотність вживання оцінних висловлювань у публіцистиці

 

Частотність вживання оцінних висловлювань у публіцистиці

 

 

ЗМІСТ

ВСТУП

I РОЗДІЛ Теоретичні передумови  дослідження категорії оцінки

1.1.  Сутність поняття “оцінки” як феномена свідомості…………………5

1.2.  Класифікація оцінних висловлювань…………………………………6

1.3.  Типологія оцінок……………………………………………………….9

1.4.  Типи оцінних значень………………………………………………….9

1.5.  Когнітивно- комунікативна організація публіцистичного тексту......12

II РОЗДІЛ Репрезентація  оцінки в контексті публіцистичного  тексту

2.1.   Градація оцінки у жіночому журналі……………….…………...….14

2.2.  Градація оцінка у науковому журналі…………………………….....18

ВИСНОВКИ…………………………………………………………..……22

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………….……24

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Дана робота присвячена проблемі оцінних висловлювань та репрезентації частотності їх вживання у публіцистиці. Розглядаються загальні відомості про оцінку, її класифікація та типологія, засоби вираження оцінки, зокрема в публіцистичних текстах.

Широкий функціональний діапазон та складне відображення оцінки мовною структурою являють собою одночасно і інтерес, і складність для дослідження.                                                                                                  

     Метою цієї роботи є дослідження частотності вживання оцінних висловлювань у німецькомовній  публіцистиці.        

        Актуальність теми полягає в тому, що оцінні висловлювання  досить часто використовуються  в публіцистиці, однак вони є недостатньо дослідженими. Публіцистичний стиль виконує важливі  функції впливу та повідомлення (інформування), так, журналіст повідомляє про факти і дає їм оцінку. Взаємодія цих двох функцій і визначає вживання слова в публіцистиці. Оскільки однією з головних функцій у публіцистиці є вплив на читача,  то це зумовлює гостру потребу в газетно-публіцистичному  стилю  оцінних засобів  вираження.  Вони  у свою чергу вирізняються величезним розмаїттям як в структурному плані, так і в плані семантичних відносин. Тому багато лінгвістів звертались до різних аспектів прояву оцінки в мовленні. У логіко-семантичному  аспекті її розглядають(Н. Арутюнова, О. Вольф, О. Трунова, В. Федосєєв), семантико-прагматичному (Т. Космеда, Т. Маркелова) та комунікативному (Н. Гуйванюк, Н. Іваницька, Д. Перрі). Вивченням типології оцінок також  займалися, Бессонова О. Л, Шаховський Н.І , Телія В.Н, Белявська Е.Г.

Предметом дослідження є оцінні одиниці.

Об’єктом   дослідження є категорія оцінки та засоби її вираження, що зустрічаються в німецькомовних публіцистичних  текстах.

Матеріалом  дослідження послугувало 56 прикладів контекстуального вживання оцінних лексичних одиниць, відібраних методом суцільної вибірки з публіцистичних текстів сучасної німецької мови.

Основними завданнями даного дослідження є:

1.Дати визначення поняттю  „ Оцінка “.

2.Визначити класифікацію  оцінних висловлювань.

3.Визначити частотність  вживання оцінних висловів у  жіночій та науковій публіцистиці.

4.Визначити найуживаніші  оцінні висловлювання.

Мета та завдання дослідження визначили вибір комплексу методів лінгвістичного аналізу, а саме елементи кількісного аналізу, дефінітивний метод (використовується для пошуку адекватної дефініції, на всіх стадіях дослідження), а також застосовувався порівняльно-зіставний метод.

Наукова новизна роботи полягає у тому, що в ній вперше здійснено комплексне лінгвостилістичне   вивчення частотності вживання оцінних висловів у публіцистичних текстах, виявлено найчастіше вживані оцінки в жіночих журналах.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ I. ТЕОРЕТИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ КАТЕГОРІЇ ОЦІНКИ

1. ПОНЯТТЯ “ОЦІНКИ”

Як стверджує В.В. Віноградов, “слово не тільки має граматичні і лексичні, предметні значення, але й у той же час виражає оцінку суб'єкта [9; c.21].

Питання про визначення поняття “оцінка” в мовознавстві залишається суперечливим. Труднощі у визначенні цієї категорії полягають у тому, що це явище є різноаспектне і пов’язане з різними галузями науки, має свою галузеву інтерпретацію, зберігаючи одночасно стрижневі кваліфікативні ознаки. Складність цього поняття важко піддається адекватній дефініції, яка б відображала принаймні основні з закладених у ньому значень, хоча спроб надати відповідне тлумачення було чимало.

Проблема визначення поняття “оцінка” знаходить своє відображення у працях вітчизняних і зарубіжних лінгвістів (Е. Азнаурова, О. Вольф, Е. Меднікова, Н. Разінкіна, М. Ретунська, В. Шаховський, В. Кузнєцова, Т. Космеда, С. Колесник, Й. Стернін, R. Hare, N. Chomsky, S.Winko та ін.).

Так, дослідниця Вольф визначає, що оцінка – це універсальна категорія, що виражає позитивне чи негативне ставлення мовця до змісту мовлення й реалізується в частинах слова, вигуках, модальних частках, повнозначних лексемах, словосполученнях, фразах, у мовленнєвих актах й аксіологічних категоріях [11; c.55].

Суб'єктом оцінки є особа або суспільство в цілому. Мовець має можливість підкреслити своє відсторонення від оціночної кваліфікації у вигляді формул типу "є думка"[13; с. 48].

 Об'єктом оцінки виступає  будь-який об'єкт, який потрапляє  в природний клас порівняння  за своєю звичайною або можливої  діяльності , придатності або по  своєму вчинку. Йдеться про заснування  оцінки. Об'єкт оцінюється за своїми  якостями, які можуть бути суперечливі: "Ці годинники дуже красиві  і хороші як музейний експонат, але незручні і дуже поспішають". Оцінна шкала розташовується в діапазоні між знаками оцінки (+) і (-). Оціночні стереотипи володіють стандартними наборами ознак.

Оцінні модуси є варіантами модально-оцінної єдності і виражаються за допомогою аксіологічних (ціннісних) предикатів: "Я радий / щасливий / сподіваюся / боюся / шкодую, що питання вирішено." Оцінне мотивування знаходиться за межами мови в традиційному його розумінні. Мотиви не входять в семантику оціночного предиката і можуть бути осмислені як причини думки: "Чому троянди гарні?" - "Чому ти вважаєш, що троянди гарні?") [1; с.58].

2. КЛАСИФІКАЦІЯ ОЦІННИХ ВИСЛОВЛЮВАНЬ

Класифікація оцінних значень є класифікацією сфер оціночного поведінки людей. У цитованій монографії Н. Д. Арутюнова наводиться така класифікація частково оцінних значень: сенсорно-смакові (“запашний”), психологічні (“захоплюючий”), естетичні (“потворний”), етичні (“добрий”), утилітарні (“шкідливий”), нормативні (“правильний”), телеологічні (“ефективний”)[1].

Спираючись на класифікацію Н. Арутюнової, дослідниця Т.Вендіна виділяє наступні різновиди оцінок:

• оцінки-афективи, що відображають безпосереднє чуттєве сприйняття зовнішнього світу;

• оцінки-когнітиви: раціоналістичні, психологічні (емоційні та інтелектуальні) оцінки;

• оцінки-сублімати: естетичні та етичні оцінки [8].

Серед різноманітних за формою оцінних висловлювань слід виділити два різновиди, які розрізняються за семантикою і по синтаксичній структурі. У логіці протиставляють два основних типи вираження модальності - модальності de dicto і модальність de re. У структурі de dicto модальний оператор приписується пропозицією, в той час як у структурі de re модальність приписує певна ознака мови.

 У модальності de dicto оцінна структура оформляється конструкцією модусдиктум. Оцінні модуси виражаються прислівниками. У формі de re оціночне вираз відноситься безпосередньо до позначення об'єкта і виражається прикметниками [10; с. 14].

Дослідники оціночної модальності зазвичай говорять про два види оцінки - абсолютної та порівняльної. У першому формулюванні використовуються такі терміни, як «добре / погано», другий - «краще / гірше». При абсолютній оцінці йде мова про один оціночному об'єкті, при порівняльній є принаймні два об'єкти або два поєднання одного і того ж об'єкта. В абсолютних оціночних структурах порівняння прямо не виражене, порівняння:»Він хороший спортсмен; Ми досягли непоганих результатів» хоча, висловлюючи такого роду судження, завжди мають на увазі оцінний стереотип і шкалу, на які орієнтована оцінка. Порівняльна оцінка припускає виражене порівняння: «Сьогодні погода гірше, ніж вчора». Іншими словами, абсолютна оцінка містить імпліцитне порівняння, засноване на спільності соціальних стереотипів, тоді як порівняльна оцінка заснована на зіставленні об'єктів один з одним [10; с. 15].

 Проблема первинності / вторинності абсолютної і порівняльної  оцінок становить одну з основних  проблем аксіології. Питання в  тому, яка оцінка є вихідною, абсолютна  або відносна, не має однозначного  вирішення. При семантичному аналізі  виявляється, що оцінка невіддільна  від порівняння: абсолютні ознаки  імпліцитно містять порівняння, і порівняння, таким чином, первинно. Оскільки об'єкт може бути оцінений  тільки при порівнянні з іншими  об'єктами (так, ми говоримо, що будинок  великий, порівнюючи його з іншими  будинками), передбачається, що за  вихідне повинна бути взята  порівняльна оцінка. Таким чином, висловлювання: Цей будинок більше, ніж той є первинним по відношенню  до Будинок великий: утворення  стереотипу передує порівняння. Таким чином, абсолютна оцінка виявляється більш складною за семантикою, ніж порівняльна.

 Між тим якщо звернутися  до форм оціночних висловів  в природній мові, то картина  виявляється зворотною. У природній мові саме абсолютна оцінка сприймається як вихідна. Абсолютні оцінки виражені більш простим способом, ніж порівняльні, і представляються елементарними за формою. Коли мова йде про ступені порівняння, за вихідну за формою береться позитивна ступінь, що виражає абсолютну оцінку. Очевидно, часто  тому, на абсолютну оцінку в лінгвістичних дослідженнях зазвичай звертають мало уваги, у той час як складна за формою порівняльна оцінка досліджена більш докладно[10; с. 16].

Взаємодія суб’єкта оцінки з її об’єктом лежить в основі класифікації частково оцінних значень у Н. Арутюнової. Дослідниця виділяє три групи частково оцінних значень:

1. Сенсорні;

2. Сублімовані;

3. Раціоналістичні оцінки.

 У  свою чергу вони  поділяються на категорії, виражені  в мові найчастіше прикметниковими  формами.

Так, до складу сенсорної групи входять сенсорно-смакові та психологічні оцінки. Сенсорно-смакові, або гедоністичні, оцінки – найбільш індивідуалізований різновид, пов’язаний із фізичними відчуттями та психічним досвідом (наприклад: приємний – неприємний, смачний – несмачний). Психологічна категорія поділяється на інтелектуальну (цікавий, захоплюючий – нудний, поверховий) та емоційну оцінки (веселий – сумний).

Другу групу – сублімовані оцінки – складають естетичні та етичні категорії, що базуються на синтезі сенсорних оцінок та понятті норми, наприклад: прекрасний – потворний, моральний – аморальний.

До групи раціоналістичних оцінок уходять утилітарні, нормативні й телеологічні. Ці оцінки пов’язані з практичною діяльністю, повсякденним досвідом людини, з фізичною чи психічною користю, з відповідністю стандартам, наприклад: корисний – шкідливий, нормальний – ненормальний, якісний – неякісний, ефективний – неефективний [2; с. 75].

3. ТИПОЛОГІЯ ОЦІНОК

Діалектика внутрішнього та зовнішнього, (а в їх рамках соціально та професіонально-нормативного), ситуативного планів оцінки, показує, що цей процес характеризується складною функціональною структурою, а тому типологія оцінок достатньо умовна. З цієї точки зору оцінки дуже приблизно можна поділити на практичні, духовно-практичні та наукові, а в цих межах - на соціальні, приватні, професійні, ситуативні та оперативні.

 Щодо об’єкта це  означає, що в кожному конкретному  випадку суб’єкт виділяє свій  соціокультурний, особистий, ситуативний  і оперативний зміст у контексті поточної діяльності[15; с.23].

Існує окрема класифікація, що виділяє абсолютну та відносну оцінки. У першому випадку характер відношення між суб’єктом та об’єктом виявляється шляхом безвідносного приписування цінності одному предмету або ж класу гомогенних предметів. У другому ж -  приписування одному предмету або ж класу предметів у порівнянні з одно-порядковим предметом, класом предметів. Абсолютна оцінка отримує  своє вираження в таких термінах, як “хороший”, “поганий”, “добро”, “лихо”, тоді як відносна оцінка (порівняльна) знаходить вираження у словах – “краще”, “гірше”, “рівноцінно” [ 3; c. 15].

1.4. ТИПИ ОЦІННИХ ЗНАЧЕНЬ

Раціональна оцінка.

У лінгвістиці існує багато термінів для позначення цього типу оцінок: логічна оцінка, інтелектуально-логічна, деонтична. Цей тип оцінки орієнтований на референта і визначається на підставі об'єктивно властивих денотату властивостей, тобто на підставі співвіднесеності з картиною світу референтів (наприклад, укр. альтруїст, наркоман, рецидивіст). При побудові шкали раціональної оцінки логічно буде виходити з опозиції “норма / відхилення від норми”, іншими словами + / – оцінки. Опозиція “норма / відхилення від норми” може розширюватися й інтерпретуватися у вигляді наступних протиставлень: розумно / нерозумно, істинно / неістинно, добре / пoгано і т.д. Таким чином, раціональна оцінка пов'язана з прагненням логічно обґрунтувати те чи інше рішення. Раціональна настанова припускає об'єктивний, безсторонній контроль над почуттями. Раціональна оцінка, іншими словами оцінка в денотаті, як правило, виражена в дефініції. У лінгвістиці, зокрема в лексикографії домінує думка про недосконалість дефініцій. Маркери оцінності в дефініції поділяються на дві ємні категорії “добре” і “погано”. Вибір слів ґрунтувався на принципі наявності семи “добрий” і “поганий” у значенні слова [12; с. 141].