Педагогічна діяльність В.О. Сухомлинського та уява як особливий вид людської діяльності

     Невербальне спілкування полягає в передачі і отриманні інформації за допомогою  міміки, пантоміміки, різного роду сигналів і символів.

     Велике  значення в невербальному спілкуванні  має мова погляду (тривалість погляду, тип погляду, розмір зіниці, якість, зміст погляду). Погляд передає не лише емоції, а також і змістовну  інформацію.

     У невербальній комунікації люди послуговуються жестами. Жестикулюють свідомо і спонтанно. Кількість, активність жестів і їх значення залежать від національних, групових, сімейних традицій, темпераменту і характеру людини.

     У спілкуванні інформацію несе навіть простір: відстань між партнерами, місце в кімнаті, в будинку, яке займає (чи прагне зайняти) та чи інша людина.

     Крім  того, в психологічній літературі виділяються види спілкування на підставі різних ознак:

     1. За змістом спілкування може  бути матеріальним, когнітивним,  кондиційним, мотиваційним, діяльнішим.

     Матеріальне спілкування - це обмін предметами і  продуктами діяльності. При матеріальному  спілкуванні суб'єкти здійснюють обмін  продуктами своєї діяльності, які  виступають засобами задоволення потреб.

     Когнітивне  спілкування - це обмін знаннями (наприклад, у ході навчального процесу).

     Кондиційне  спілкування - це обмін психічними та фізіологічними станами, тобто певний вплив на психічні стани іншого (наприклад, зіпсувати настрій партнеру).

     Мотиваційне спілкування - це обмін цілями, потребами, інтересами. Таке спілкування спрямоване на передачу іншому певних установок або готовності діяти певним чином.

     Діяльнісне  спілкування - це обмін діями, навичками, вміннями тощо.

     2. За метою спілкування можна  поділити на біологічне та  соціальне. Біологічне спілкування необхідне для підтримки та розвитку організму (пов'язане із задоволенням біологічних потреб).

     Соціальне спілкування задовольняє ряд  соціальних потреб особистості (наприклад, потреба в міжособистісних контактах).

     3. В залежності від спрямування спілкування може бути діловим та особистісним, інструментальним та цільовим.

     Ділове  спілкування - це спілкування на офіційному рівні і його змістом є те, чим  зайняті люди в процесі трудової діяльності.

     Особистісне спілкування зосереджене на проблемах, що складають внутрішній світ людей.

     Інструментальне спілкування - це засіб для задоволення  різних потреб.

     Цільове спілкування служить засобом  задоволення саме потреби в спілкуванні.

     4. За тривалістю виділяють короткочасне  і тривале спілкування, закінчене та незакінчене.

     Залежно від того, як і між ким відбувається акт спілкування, виділяють такі рівні.

• примітивний — коли партнер розглядається як перешкода, що потребує усунення;
• маніпулятивний — коли партнер використовується як засіб для досягнення певної мети;
• стандартизований — справжнє ставлення ховається під "масками", які демонструють партнеру певні стандартні норми поведінки;
• конвенційний — нормальна партнерська взаємодія випадкових (чужих) людей, коли враховуються потреби, інтереси, цінності обох сторін;
• діловий — партнерська взаємодія, що не виходить за межі ділових стосунків, спрямована на взаємодопомогу, взаєморозуміння;
• ігровий — взаємодія між досить близько знайомими людьми, які чуйно і щиро намагаються "грати партнера" (К.Станіславський), створювати оптимальну атмосферу спілкування;
• духовний — обмін духовними цінностями, доступ до найпотаємніших переживань, мрій, "розкриття" душі перед партнером.

     У реальній взаємодії партнери переходять з рівня на рівень. Важливо, щоб  вони не опускалися нижче конвенційного рівня.

     Всі засоби спілкування поділяються на вербальні (мовні) та невербальні (жести, міміка, пантоміміка).

     Мова - це система звукових сигналів, письмових  знаків та символів, з допомогою  яких людина отримує, переробляє, зберігає та передає інформацію.  
Мовлення - це конкретне використання мови для висловлення думок, почуттів, настроїв. Мовлення - це психічне явище.

     Мовлення  в науковій літературі ділять на усне та письмове.  
За стилем виділяють побутове, художнє, ділове та наукове мовлення.

     Побутовий стиль мовлення притаманний повсякденному  спілкуванню; художній - застосовується в літературних творах (проза, поезія тощо); діловий стиль мовлення притаманний  офіційному спілкуванню (наприклад, доповіді, документи тощо); науковий - характерний для різних наукових праць.

     Хоча  вербальні символи (слова) — основний наш засіб для кодування ідей, призначених до передачі, ми використовуємо і невербальні символи для  трансляції повідомлень. У невербальній комунікації використовуються будь-які  символи, крім слів. Найчастіше невербальна передача відбувається одночасно з вербальною і може підсилювати чи змінювати зміст слів. Обмін поглядами, вираз обличчя, наприклад, посмішка і вираження несхвалення, підняті в здивуванні брови, жвавий чи зупинений погляд, погляд з певним виразом, схвалення чи несхвалення — усе це приклади невербальної комунікації. Використання пальця щоб вказати на предмет, прикривання рота рукою, дотик, млява поза також відносяться до невербальних способів передачі значення (змісту).

     Відповідно  до досліджень, значна частина мовної інформації при обміні сприймається через мову поз і жестів і звучання голосу. 55 % повідомлень сприймається через вираження обличчя, пози і  жести, а 38 % — через інтонації  і модуляції голосу. Звідси випливає, що всього 7 % залишається словам, сприйнятим одержувачем, коли ми говоримо. Це має принципове значення. Іншими словами, у багатьох випадках те, як ми говоримо, важливіше слів, які ми вимовляємо. Таким чином, якщо хтось говорить: «Добре... я дам доручення» — то пауза після слова «добре» може служити ознакою того, що керівник не хоче цього робити, зараз занадто зайнятий, не хоче давати доручення чи не знає, що саме варто доручати.

     Вербальне спілкування завжди супроводжується  невербальним. У багатьох випадках невербальне спілкування може нести значно більше змістовне навантаження, ніж вербальне.

     Невербальне спілкування представлене не лише використанням  жестів, міміки, пантоміміки, а й  просторово-часовою характеристикою  організації спілкування.

     Надзвичайно важливим при спілкуванні є міжособистісний простір (дистанція спілкування). Дистанція спінювання залежить від багатьох чинників: від спрямування спілкування, від різних характеристик суб'єктів спілкування (їх близькості, віку, соціального статусу, психологічних особливостей, національних звичаїв тощо).

     За  даними американських психологів, дистанція  між партнерами залежить від виду взаємодії і може бути такою:

• інтимна дистанція (відповідає інтимним стосункам) - до 0,5 м;
• міжособистісна дистанція (при бесідах, спілкуванні з друзями – дистанція витягнутої руки) - 0,5-1,2 м;
• соціальна дистанція (притаманна неформальним соціальним та діловим стосункам) - 1,2-3,7 м;
• публічна дистанція - 3-7 м і більше.

     При будь-якому спілкуванні правильно  обрана дистанція істотно впливає на його здійснення.

     Ще  однією важливою частиною спілкування  є візуальний контакт, оскільки саме погляди можуть сказати набагато більше, ніж слова. Візуальний контакт  допомагає регулювати розмову.

     Психологічні  дослідження показують, що до 40 % інформації несуть жести та міміка. Жестикуляція включає в себе всі жести рук ("мова рук"), а також деякі інші дії, що несуть в собі певне змістовне навантаження (наприклад, співрозмовник виймає сигарети, що означає необхідність завершення розмови і т. д.).

     До  міміки відносяться всі зміни, які  можна спостерігати на обличчі людини, причому йдеться не тільки про  риси обличчя, контакт очей та спрямування  погляду, але й про психосоматичні процеси (наприклад, почервоніння).

     Отже, невербальна комунікація доповнює мову і передає емоційний стан людини, включаючи символи:

• оптико-кінетичні (жести, міміка);
• паралінгвістичні (якість голосу, його діапазон, тональність);
• екстралінгвістичні (паузи, сміх, темп мовлення);
• просторово-часові – взаємне розташування, час спілкування, ситуація спілкування.

Список  використаної літератури 

1. Сухомлинский  В.А. Сердце отдаю детям. – К.: Рад.шк., 1988.
2. Сухомлинский В.А. Избранные произведения: В 5-ти т. – К., 1979.
3. Лозниця В.С. Основи психології та педагогіки. Навч. посіб. – К.: КНЕУ, 2001.
4. Галкзинський В.Л., Євтух М.П. Педагогіка: теорія та історія. Навч. посіб. – К., 1995.
5. М’ясоїд П.А. Загальна психологія. навч. посіб. – К.: Вища школа, 2000.
6. Рибалка В.В. Психологія розвитку творчої особистості. Навч. посіб. – К.: Т.З.М.Н., 1996.