Полтавський національний педагогічний
університет ім. В.Г. Короленка
Кафедра психології
Курсова робота
З психології
На тему: ” Особливості емоційної
сфери у юнацькому віці”
Студента ІІІ курсу групи ПП-311
Напряму підготовки
6.030102 психологія
Ріжко О.І.
Керівник: доцент кафедри психології,
кандидат психологічних наук
Яновська Т.А.
Національна шкала____________________
Кількість балів______ Оцінка:
ECTS______
Члени комісії____________ Гончарова Н.О.
(підпис)
(прізвище та ініціали)
____________ Горбенко
Ю.Л.
(підпис)
(прізвище та ініціали)
____________ Чайкіна
Н.О.
(підпис) (прізвище
та ініціали)
м. Полтава – 2015 рік
ЗМІСТ
ВСТУП……………………………………………………………………..……..3-5
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ
РОЗВИТКУ ЕМОЦІЙ В
ЮНАЦЬКОМУ ВІЦІ…………………………………………………………...6-19
1.1Психологічна характеристика
емоційної сфери особистості.........6-10
1.2.Психологічні особливості
юнацького віку………………………..10-14
1.3. Особливості емоційної сфери
в юнацькому віці…………….….14-17
Висновки до першого розділу………………………………………………18-19
РОЗДІЛ 2.МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ
ДОСЛІДЖЕННЯ ЕМОЦІЙ
В ЮНАЦЬКОМУ ВІЦІ……………………………………………………….20-27
2.1.Огляд та обґрунтування методик…………………………………20-21
2.2.Опитувальник методики «Шкала емоційного
відгуку» А. Меграбяна і Н. Епштейна……………………………………………………………………..21-23
2.3.Методика діагностики "перешкод"
у встановленні емоційних контактів (за
В. В. Бойко)…………………………………………………….23-24
2.4.Діагностики типу емоційної
реакції на впливи стимулів навколишнього
середовища ( В. В. Бойко (1996))…………………………24-26
Висновки до другого розділу…………………………………………………...27
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ……………………………………………………..28-29
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………….....................……..30-31
ДОДАТКИ………………………………………………………………….….32-39
ВСТУП
Актуальність дослідження. Відомо, що
юнацький період розглядається як такий, під час якого суперечності розвитку
набирають особливої гостроти. Це зумовлено
специфічними явищами, що свідчать про
перехід від дитинства до дорослості,
що супроводжується якісною перебудовою усіх сторін розвитку особистості. Саме у цей період відбувається усвідомлення
дитиною своєї індивідуальності, змінюється
її ставлення до навколишнього світу,
до себе, до інших людей, відбувається перебудова потреб та мотивів, поведінки. Водночас
змінюються вимоги суспільства до представників
юнацького віку. У зв'язку з цим юнакам
необхідно погоджувати свої потреби з
очікуваннями оточуючих та вимогами соціальних
норм.
Необхідність такого погоджування часто
пов'язана із значними труднощами, котрі
й стають причиною виникнення суперечностей
у розвитку. Ці суперечності можуть протікати
в гострій формі, зумовлюючи сильні емоційні
переживання, порушення у поведінці , у їх взаєминах з дорослими та ровесниками.
Актуальність дослідження обумовлена,
перш за все, необхідністю подальшої теоретичної
та практичної розробки проблеми емоційних
проявів та реакцій на різних етапах онтогенезу
особистості.
Відомо , що емоційність як
стійка властивість індивідуальності
, як
одна з психологічних складових темпераменту (Б.М.Тєплов, В.Д.Небиліцин, А.Є.Ольшаннікова)
виконує системоутворюючу функцію у структурі
рис особистості та окремих її якостей
(О.П.Саннікова);емоції (В.К.Вілюнас, Г.С.Костюк. О.Я. Чебикін та
ін.) та емоційність (А.Є.Ольшанникова,
О.І.Палей) беруть участь у регуляції діяльності,
є детермінантами успішності діяльності
та спілкування (О.П.Саннікова). Одночасно у ряді досліджень
відзначається уразливість, у першу чергу,
емоційної сфери особистості як дорослих,
так і юнацтва (Г.О.Балл, О.І.Захаров, Г.Крайг,
та ін.). Саме тому дослідження емоційної сфери юнаків,
особливостей прояву емоцій та реакцій
юнаків під час спілкування з однолітками
на сучасному етапі, який характеризується
підвищеною емоціогеністю, що обумовлена
соціальними перебудовами у сучасному суспільстві, у період соціальних
змін, є актуальним і значущим.
Крім того, враховуючи те, що саме у юнацькому віці
закладаються основи наступного емоційного життя у зрілі роки (П.М.Якобсон), враховуючи
підвищену емоційну чутливість юнаків
до впливів сучасного соціуму, при спілкуванні з групою однолітків,
виникає необхідність у дослідженні індивідуального
середовища дитини.
Незважаючи на те, що у психології є чимало робіт, у яких розглядаються
ті чи інші аспекти емоційної сфери юнаків
( Т.О.Гаврилова, І.В.Дубровіна, І.С.Кон,
А.Є.Личко, А.М.Прихожан, Ф.Райс, А.О.Реан
та ін.), фактично відсутні дослідження,
в яких вивчалися б індивідуально-психологічні
особливості емоційних реакцій юнацтва,
особливо у контексті спілкування з групою
однолітків. Актуальність даної теми визначається
також необхідністю вирішення проблеми
оптимізації взаємин юнаків між собою
та гармонізації їх взаємин в цілому, втілення
у практику виховання підростаючого покоління
принципу особистісно-зорієнтованого
підходу.
Об’єкт дослідження: психологічні особливості
осіб юнацького віку.
Предмет дослідження: психологічні особливості
розвитку емоцій осіб юнацького віку.
Мета дослідження: вивчення психологічних особливостей
розвитку емоцій в юнацькому віці.
Завдання дослідження:
1.Дати психологічну характеристику
особливостям юнацького віку.
2.Проаналізувати психолого-педагогічну
літературу з проблем емоційної сфери
особистості
3.Вивчити причини виникнення
емоцій в юнацькому віці.
4.Розглянути вікові особливості
прояву емоцій в юнаків.
5.Описати та обґрунтувати використання
методик вивчення психологічних особливостей
розвитку емоцій у житті юнака.
Структура роботи: робота складається з таких
структурних частин “ЗМІСТ”,“ВСТУП”,“РОЗДІЛ”,“ВИСНОВКИ”
,“СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ” , “ДОДАТКИ”.
РОЗДІЛ 1. ПСИХОЛОГІЧНА
ХАРАКТЕРИСТИКА ЕМОЦІЙНОЇ СФЕРИ ОСОБИСТОСТІ
У першому розділі розглядаються
психологічні особливості юнаків, визначаються
причини виникнення та вікові особливості
прояву емоцій в юнацькому віці.
1.1. Емоційна сфера особистості
У психологічній літературі
проблема емоційно-вольової сфери особистості
вивчалася багатьма вченими (О.І. Кульчицька,
Я. Рейковський, К.Ізард, Є.П.Ільїн та ін.).
Незважаючи на численні дослідження різних
аспектів змісту феноменів емоцій і волі,
вони залишаються не достатньо вивченими,
а саме: потребує уточнення зміст, взаємозв’язок
цих явищ та їх зв’язок з іншими психічними
явищами.
Проаналізувавши деякі дослідження,
можна умовно виділити декілька підходів
до розуміння змісту емоцій. У першому
підході (В. Вундт, Н.С. Курек та ін.) емоції
розуміються як, насамперед, внутрішні
зміни, що характеризуються безпосереднім
впливом почуттів на протікання уявлень
і, деякою мірою, впливом останніх на почуття
[2; 7].
У інших працях (В.М. Смирнов
та ін.) під емоціями розуміють безпосередні
тимчасові переживання якого-небудь почуття
[13].
Третій підхід до визначення
емоцій (К. Ізард Я. Рейковський та ін.)
полягає в тому, що вони розглядаються
як особливий клас психічних процесів
і станів, пов’язаних з потребами і мотивами,
що відображають у формі безпосередньо-чуттєвих
переживань значимість діючих на суб’єкта
явищ і ситуацій [4; 10].
Четверта група авторів (П.В.
Сімонов та ін.) вважає, що емоції – це
стани, які визначаються якістю та інтенсивністю
актуальної потреби індивіда і оцінкою
вірогідності її задоволення [12].
П’ята група авторів (А.Я.Чебикін
та ін.) розуміє емоції як складний психічний
процес, пов’язаний з відображенням ставлення
у формі специфічного полімодального
почуттєвого тону, спрямованого на дії
внутрішніх і зовнішніх факторів життєдіяльності
[14].
Як ми бачимо, спільним в уявленнях
усіх розглянутих нами підходів є розуміння
емоцій як особливого виду процесів внутрішньої
регуляції психічної діяльності й динаміки
поведінки. Відмінності у думках авторів
пов’язані з віднесенням емоцій до різних
за тривалістю, інтенсивністю, детермінованістю
груп психічних явищ.
Спираючись на уявлення К. Ізарда
, Я. Рейковського та інших у своїй роботі
ми розглядаємо емоції як особливий процес
психічної регуляції, що актуалізується
під впливом подій, що викликають зміни
у стані організму або у його взаєминах
із середовищем.
Емоції людини відрізняються
великою різноманітністю: за знаком і
модальністю – у відповідності до ставлення
до об’єкту емоційного переживання; за
силою і тривалістю – від сильних короткочасних
афектів до слабких, але тривалих настроїв;
за ступенем особистісної задіяності
в емоційний процес – від емоційного тону
почуттів до стійких особистісних ставлень;
за характером опосередкованості іншими
психічними процесами: комунікативними,
мисленнєвими, перцептивними, практичними
та ін. – що знаходить своє вираження у
загальній емоційній спрямованості особистості
[4; 10].
Важливу групу емоційних явищ
складають емоційні якості особистості,
загальні тенденції її емоційної сфери,
її емоційність. Емоційність визначається
як властивість особистості, що характеризує
зміст, якість і динаміку її емоцій і почуттів
[6].
Таким чином, емоційні властивості
людини визначають характер протікання
у неї емоційних процесів і станів, їх
якісну своєрідність, функціональні особливості.
Емоційні якості як втілення сутності
властивостей особистості [2; 4] роблять
свій внесок у специфіку її стосунків
із людьми, беруть участь у виборі людиною
сфери професійної діяльності і формуванні
її індивідуального стилю, відображають
і формують в цілому якість життєдіяльності
людини [5; 6].
„Суттєвими якостями афективно-емоційної
сфери... є полярності приємного – неприємного,
...протилежності напруження і розрядки,
збудження і пригніченості” [6].
Параметрами емоцій виступають
також їх інтенсивність, тривалість, швидкість
виникнення та низка інших. Характер домінуючих
емоційних переживань суб’єкта, співвіднесений
з реальними обставинами його життя протягом
тривалого проміжку часу, особливості
його емоційності як стійкої властивості
особистості, виражають ступінь і специфіку
її життєвої адаптованості або, навпаки,
дезадаптованості, і навіть ступінь і
своєрідність її особистісної адекватності
чи неадекватності – як прояву відповідності
чи невідповідності характеристик його
емоційних переживань соціально-педагогічним,
медичним, культурним та іншим нормам
[3, 8, 10]. Неадекватна емоційність небезпечна
зниженням життєвого тонусу, фізичної
та розумової працездатності, вегетативними,
діяльнісними та поведінковими порушеннями
[11; 14]. Тому для виконання навчальної та
виховної функції у вищих навчальних закладах
важливою є не тільки інтелектуальна сфера
студентів, а й емоційна.
Вивчення психічних станів
має особливе значення для психологічної
науки в цілому, тому що саме вони є реальністю,
що значною мірою регулює й спрямовує
щоденне життя, обумовлює особливості
людського буття.
Психічні стани можна розглядати
як якісно однорідні прояви усіх психічних
компонентів за певний проміжок часу.
Це – єдність, цілісність усіх психічних
елементів, і ця цілісність характеризується
відносною стабільністю, особливою структурою,
змістом. У психічних станах знаходять
своє вираження ступінь активності функціонування
психіки, або, інакше кажучи, інтенсивність
протікання і вираження, а також модальність
психічних властивостей і процесів
Психічні стани відображають
усе те, що у певний проміжок часу відбувається
у психіці людини. А це, особливості протікання
пізнавальних процесів (відчуттів, сприймання,
пам’яті, мислення), емоційно-вольових
(емоцій, почуттів, волі) та індивідуально-психічних
проявів (темпераменту, характеру, здібностей),
психологічна характеристика діяльності
(її мотивація, ступінь усвідомленості).
Емоційні стани достатньо часто
виділяють у якості самостійного класу.
До цієї групи відносять велику кількість
станів. Вони відрізняються значними перетинами
з іншими класифікаціями і групами. Емоційні
стани виділяють як окрему групу емоційних
явищ, як сферу почуттів (емоцій), що охоплює
три різнорідні групи явищ – емоційні
реакції, емоційні стани та емоційні ставлення.
Сьогодні у теорії станів не можна обійти
синдром емоційного вигорання. Термін
“емоційне вигорання” вперше введений
у вжиток американським психологом Х.
Фреденбергом у 1974 році. Він описав феномен,
що спостерігав у себе і своїх колег (виснаження,
втрата мотивації і відповідальності)
і назвав його метафорою „вигорання”.
Ним позначається психічний стан людей,
що інтенсивно і тісно спілкуються з іншими
[1].