1.2. Аналіз процесу словотворення
в онтогенезі
Аналіз літературних даних з проблеми
оволодіння дітьми словотворенням в процесі
онтогенетичного розвитку дозволив структурувати
інформацію про час виникнення, вікові
межі і етапи дитячого словотворення.
Детально
вікові межі становлення системи словотворення
у дітей з нормальним мовленнєвим розвитком
вперше позначив А.Н. Гвоздьов [2, 214]. Простежуючи
періодичність розвитку мовлення в онтогенезі,
він залишив щоденникові записи, що фіксують,
крім іншого, прояви та закономірності
становлення словотворчих умінь і навичок.
Так, за даними автора, вже в
проміжок між 1 роком 10 місяцем - 2 роки
2 місяцями в самостійному мовленні дитини
з'являються перші іменники зі зменшено-пестливими
суфіксами («-чк, -очк, -к, -чик, -ок, -ик »),
а також суфіксами зневажливості (« -к,
-ышк, -ишк »). Це є свідченням вже розпочатого
оволодіння самими елементарними словотворчими
процесами.
У період від 2 років 4 місяців
до 2 років 10 місяців зазначені вище категорії
іменників поширюються за рахунок інших
зменшувально-пестливих суфіксів («-очик,
-ц, -нк, -ушк»), додаються суфікси збільшення,
позначення предмета за дією, якістю («-к,
-ашк, -ишк»). Дитина вже здатний утворювати
префіксальними шляхом збільшувальні
форми прикметників («пребольшие»), дієслова
(з префіксом для позначення закінченості
і поширення дії -из, -раз). В цей же час
відзначені випадки утворення прикметників
зі зменшувально-пестливим значенням,
дієслів з суфіксами одноразовості і багаторазовості
дії («-и. -а, -ива»).
До кінця 3 року - початку 4 року
життя дитина вже без ускладнень утворює
не тільки зазначені зменшувально-пестливі
форми іменників, а й з особливою легкістю,
як підкреслює А.Н. Гвоздьов [2, 219] - назви
предметів жіночого роду («-иц»). При утворенні
дієслівних форм використовується не
тільки префіксальних або суфіксальний,
але навіть і суффіксально-префіксальний
спосіб (префікси «-за, -на», суфікси «-ива,
-ну»). Спостерігається тенденція до ширшого
вживання прикметників замість керованих
іменників («Ленин папа» вместо «папа
Лены»). У цьому ж проміжку автор зафіксував
першу появу в мовленні дитини таких самостійних
утворень як: «раскрылился», «столбинный»,
«вокзалский», «коровный» та інше.
Період від 3 років 6 місяців
до 4 років автор характеризує як активне
власне словотворення в області іменників,
прикметників, дієслів. Інтенсивно утворюються
іменники з суфіксами дійової особи (щик,
-тель, -ец), абстрактних понять (-ень), дитинчат
(-еныш), прикметники з суфіксами приналежності
(-ин. -ов, -н), Дієслова з префіксом - раз
зі значенням «назад, навпаки» і т.д. У
цей період спостерігається збільшення
таких новоутворень, як «едальщик», «рыбиный»,
«настрашнит» і т.п.
При цьому А.Н. Гвоздьов [2, 226.]
підкреслював широку поширеність і психолінгвістичний
механізм дитячих утворень за аналогією.
Приблизно від 4 років до 4 років
8 місяців дитина активно осягає утворення
іменників від дієслів (без суфіксів),
від прикметників (з суфіксами жіночого
роду -их, -иц, -овк), використовує нові суфікси
для позначення дитинчат (-ят), окремих
особин (-инк), сбору (-енник). Відзначено
випадки утворення прикметників від прислівників
(-ав, -яв), для позначення ознаки приналежності
використовуються суфікси -н, -ов, -овн.
Словотворення дієслів характеризується
великою варіативністю префіксів (-при,
-от, -на, -обо, -про, -со і т.д.), а також можливістю
чергування фонем: «толчился» - толкался,
«задавливали» - давили. Кількість утворень
за аналогією при цьому не зменшується,
але починає носити більш складний характер:
«науродовал», «обокрашу», «поченетый
стул», «намолочил ложку» та інше.
У проміжок з 5 до 6 років дитина
удосконалюється в суфіксальному, префіксальному
і змішаному способах словотворення, осягаючи
варіативність морфем в різних частинах
мови. Результатом є як слова, які не збігаються
з дорослим мовленням, так і нормативні
слова. При цьому вони все частіше утворюються
змішаним або навіть складним способами.
До 6-7 років дитина починає вдаватися до
словотворення в тих випадках, коли не
знає необхідної назви або вважає її недостатньо
точною. В інших випадках результати самостійного
дитячого словотворення збігаються із
загальноприйнятими варіантами мовленнєвої
норми. одними з найбільш пізно засвоюваних
А.Н. Гвоздьов [2] назвав випадки префіксального
утворення іменників, складних прикметників,
прислівників вищого ступеня, утворення
дієслів від іменників і прикметників
суффіксально-префіксальним способами.
Узагальнюючи дані А.Н. Гвоздева,
можна зробити висновок, що в період до
3 років дитина освоює вживання суфіксів
зі зменшувано – пестливим значенням,
зневажливих і суфіксів зі значенням збільшення.
Суфікси для позначення предметів
по дії, якості вживаються лише в одиничних
випадках. Засвоєння всіх інших суфіксів
відбувається після 3 років і розтягується
на весь дошкільний вік. У зв'язку з цим
дослідники відзначали, що «засвоєння
словотворення відбувається в більш пізньому
віці, ніж засвоєння тих морфологічних
елементів, за допомогою яких позначаються
різноманітні синтаксичні відношення.
Це свідчить про відносно більші труднощі
засвоєння словотворення».
Аналізуючи інтенсивність словотворення
і словотворчості у дітей старшого дошкільного
віку, автор виділила два критичні періоду
в протіканні цих процесів:
- Початок навчального року в
середній групі - приблизно 4.4 року. Період
характеризується різким сплеском словотворчості;
2. Підготовча група - приблизно
6.5 років. Період характеризується
згасанням словотворчості.
Найбільш сучасні дослідження
свідчать, що якщо період найактивнішої
словотворчої діяльності дитини відноситься
приблизно до віку 5 років, то період пасивного
освоєння словотворенням, тобто здатністю
до розуміння похідних слів в онтогенезі,
початок осягнення принципів створення
нових слів, припадає на більш ранній період
розвитку дитини.
Експериментально доведено,
що здатність до розуміння похідних слів
в онтогенезі формується раніше, ніж здатність
до їх створення, тобто раніше 5-6летнего
віку (А.М. Шахнорович, Н.М. Юр'єва) [16, 185].
Аналіз дитячих висловлювань
свідчить про те, що в 4-5 річному віці відбувається
«стрибок» у розумінні змісту похідного
слова. Результатом цього і стає явище
«номінаційного вибуху» в словотворчій
діяльності дитини, що відзначається різними
авторами.
Таким чином, до 5-річного віку,
діти з нормальним мовленнєвим розвитком
практично повністю опановують механізм
тлумачення значень похідних слів. Оволодіння
семантикою похідних слів зумовлює готовність
дітей до самостійного словотворення.
За даними сучасних авторів 5-6 річні дошкільнята
з нормальним мовленнєвим розвитком на
практичному рівні вже добре володіють
засобами і способами самостійного словотворення.
Результатами їх словотворення в більшості
випадків є слова, що збігаються з мовними
нормами. Тоді як утворення неологізмів
зустрічається лише в окремих випадках
(А.Н.Гвоздев, А.А. Леонтьєв, Т.Н. Ушакова,
А.М. Шахноровіч.) [17, 120]
Детальне вивчення цих вікових
закономірностей представлено в експериментальних
дослідженнях А.М. Шахноровича. За його
даними діти молодшої групи (від 3,5 до 4,5
років) відчувають труднощі в адекватному
поясненні значень похідних слів. Недостатня
оволодіння семантикою похідних найменувань
у свою чергу призводить до низької сформованості
власне словотворчої номінативної діяльності:
тільки одна третина із запропонованих
завдань завершується позитивним результатом.
Значно змінюється ситуація
у дітей в середній групі (від 4,5 до 5,5 років):
пояснюючи значення похідних слів діти
в 90% випадків вдаються до допомоги розгорнутих
висловлювань, що свідчить про те, що в
даному віковому періоді у дітей відбувається
«стрибок »в розумінні змісту, укладеного
в похідному слові. Результатом цього
стає так званий «номінаційний вибух»
в словотворчій діяльності дитини. Явище
«номінаційного вибуху» відзначається
дослідниками і у дітей більш раннього
віку (2-3 роки), але у зв'язку з фактом стрімкого
зростання словника дитини в цьому віці.
Номінаційний вибух в період
від 4 до 6 років викликається різким стрибком
у вживанні словотворчих одиниць, у тому
числі великої кількості специфічних
утворень (так званих дитячих неологізмів).
Однак справа не тільки в тому, що таких
слів стає значно більше, ніж раніше, змінюється
і семантика похідних слів. Це твердження
доводиться тим, що діти різних вікових
груп використовують різні стратегії
словотворчої номінації. Так, діти 3-4-річного
віку частіше утворюють нове слово з опорою
на чуттєво сприймаються ознаки предмета
(птичка — красничка, синичка,
белянка и т.д.).
У дітей же старшої та підготовчих
груп (5 -6 і 6 -7 років відповідно) уявлення
про предмет не обмежене лише на зовнішніх
ознаках, а базується на усвідомленні
місця і ролі цього предмета в діяльності.
Внаслідок цього словотворчі найменування
демонструють більш глибоке розуміння
предметного світу (птичка — ягодница, вишнеелка,
мухолов, букашечница
та інше).
Протягом усього дошкільного
періоду значно змінюються і способи утворення
похідних слів. Це може бути утворення
похідних слів з попередніми мовленнєвим
аналізом ситуації і без такого аналізу.
причому другий спосіб, співіснує в мовленнєвій
діяльності дитини поряд з першим, будучи,
по суті, його трансформованою формою,
отриманою в результаті інтеріоризації.
Експериментально підтверджені
дані Н.М. Юр'євої дозволяють простежити
генезис способів утворення похідних
слів у дітей різних вікових груп. Так,
діти молодшої групи (від 3,5 до 4,5 років)
рідко вживають похідні слова, використовуючи
їх лише в ситуаціях, добре освоєних у
предметно-практичній діяльності і в спілкуванні
з дорослими. Семантичний аналіз ситуації
в цьому віці здійснюється в мовленнєвій
формі і носить характер докладного перерахування
елементів ситуації та їх ознак (Картинка
«наездник» - «дядя, лошадка», «дядя на
коне»; картинка «дворник» - «дядя метёт»,
дядя убирает все дома» и т.п.).
Дані відповіді показують, що
діти молодшого віку аналізують пропоновану
ситуацію шляхом її дроблення на дрібні
складові, але не можуть серед них виділити
компоненти, важливі для найменування.
Тому найбільш типовою відповіддю є розгорнуте
висловлювання про ситуацію.
Якісні зміни в мовленнєві діяльності
відзначаються вже в середній групі (від
4,5 до 5,5 років). Діти практично у всіх завданнях
вдаються до утворення похідних слів з
опорою на попередній мовленнєвий аналіз
ситуації. Ілюстрацією цьому служать наступні
зразки: «Дядя скачет на лошади. Лошадист»,
«Здесь дядя рыбу ловит. Сидит рыбник»,
«Метлой мальчик подметает. Подметалочник
он» тощо. До старшого дошкільного віку
(від 5,5 до 6,5 років) діти можуть утворювати
похідні слова як з опорою на мовленнєвий
аналіз ситуації, так і без нього. Так,
до одного і того ж зображення діти дають
такі відповіді: «Дворник, потому, что убирает
улицу и двор», «дворник», «уличник», «уборщик».
У підготовчій групі (від 6,5 до 7,5 років)
найбільш типовими є відповіді, подані
похідними словами, створеними без опори
на мовленнєвий аналіз ситуації. Діти
вдаються до нього в тих випадках, коли
відчувають труднощі, наприклад при пред'явленні
картинки «наїзника»: «Дядя скачет на
коне. Он коняшник».
Таким чином, представлені вище
дані дозволяють виділити наступні ступені
оволодіння словотворенням:
- Перший ступінь. Промовляння семантичного аналізу ситуації носить розгорнутий характер, що, найчастіше, виражається в докладному перерахуванні елементів званої ситуації та їх ознак;
- Другий ступінь. Формується початкове усвідомлення відносин «форма - значення». Поступово здійснюється форматування «моделей - типів» словотворення. Спостерігається як послідовне, так і паралельне розгортання семантичного синтезу;
- Третій ступінь. Відбувається освоєння «форми семантики» (за даними А.Н. Гвоздева). Семантичний аналіз ситуації поступово «згортається» і переходить у внутрішній план. Однак у важких і малознайомих мовленнєвих ситуаціях дитина знову вдається до зовнішнього мовленнєвого аналізу, проводячи його, проте, на значно вищому рівні, ніж раніше;
- Четверта ступінь. Ступінь розвитку словотворчої компетенції вже настільки висока, що зовнішній мовленнєвий аналіз ситуації поступається місцем внутрішньому; результатом уявного семантичного аналізу та синтезу є похідні слова, в більшості випадків збігаються з нормами «дорослого»
мовлення [16, 194].
Отже, численні дослідження доводять,
що оволодіння словотворенням дітьми
в процесі онтогенетичного розвитку визначається
ступенем засвоєння предметних відносин
і їх зв'язків з мовленнєвими явищами.
Пік цього оволодіння припадає на дошкільний
вік. Свідоме ж засвоєння інформації про
словотвірні складі слова і способи його
утворення стає можливим тільки в процесі
спрямованого навчання дитини граматиці
рідної мови, тобто в шкільному віці. Тим
не менш, існує думка, що при спеціальному
навчанні дитина здатна «піднятися» до
повного засвоєння морфем і усвідомленого
ставлення до словотворення досить рано
(А.М. Шахнорович). Прискорити процес усвідомлення
дитиною значення морфеми стає можливим,
якщо виявить і зробити явною для дитини
її зв'язок із зміною в предметної дійсності.
Однак ці висновки відносяться до словотворчої
діяльності дітей з нормальним мовленнєвим
розвитком. Цілком очевидно, що у дітей
із загальним недорозвиненням мовлення
буде спостерігатися значне відставання
і своєрідність в протіканні словотворчих
процесів.
1.3. Теоретичний аналіз
особливостей словотворення у
дітей старшого дошкільного віку
із ЗНМ III рівня
Загальне недорозвинення мовлення (ЗНМ)
- це різноманітні, складні мовленнєві
розлади, при яких у дітей порушується
формування всіх компонентів мовленнєвої
системи, що відносяться до її звукової
і смислової стороні, при нормальному
слухові та інтелекті.
Аналізуючи стан мовлення
дітей із ЗНМ, Т.В. Туманова констатує у
них недостатність словотворчих навичок
вже в дошкільному віці. В усному мовленні
ця недостатність проявляється в неповноті
використання різних частин мови, множинних
замінах і змішеннях слів, відсутності
в словнику дитини багатьох слів і т.д.,
внаслідок чого у мовленні вживаються
в основному іменники і дієслова, рідше
використовуються прикметники, займенники,
прислівники [13, 28].
Порушення процесів
словотворення є стійким виявленням в
структурі такого складного дефекту, як
загальне недорозвинення мовлення. Внаслідок
цього недоліки словотворчих операцій
відзначаються у дошкільників із ЗНМ на
різних етапах сприйняття і породження
мовленнєвого висловлювання [14, 69].
Так, Р.Е. Левіна, вказуючи
на різні мовленнєві можливості дітей
із ЗНМ, відзначала повну недоступність
словотворчих дій дітям з першим і другим
рівнями мовленнєвого розвитку [ 7, 6].
Т.Б. Філічева, виділяючи
додатковий, четвертий, рівень ЗНМ, відзначає
у цих дітей істотні труднощі при утворенні
складних слів, прикметників з суфіксами,
що характеризують емоційно - вольовий
стан живих об'єктів, при утворенні іменників
зі значенням одиничності [15, 89].