Співвідношення речового та зобов'язального права

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 25 Марта 2011 в 17:57, реферат

Описание работы

Значно пізніше, коли позов був поставлений на відповідне йому місце, його надання стали виводити з наявного права. Спочатку з'ясовували, чи є право й тільки потім давали позов. Таким чином, з відповідних позовів (речових і особистих) стали розрізняти права речові й особисті. Якщо об'єктом права були речі, це речове право, якщо об'єктом прав були дії, що мають правове значення, то такі права стали називати особистими.

Содержание работы

Вступ……………………………………………………….…..3

1. Поняття речового права та види речей……………..………..4

2. Поняття зобов’язального права………………………………10

3. Співвідношення речового та зобов'язального права…….…13

Висновок…………………………………………………….…16

Список використаної літератури………………………….….18

Файлы: 1 файл

1.docx

— 41.41 Кб (Скачать файл)

     3. Переважна більшість речових  прав строками не обмежена. Володіння,  право власності, земельні сервітути,  емфітевзис, суперфіцій - ці речові  права набуваються назавжди. І  тільки особисті сервітути обмежені  часом (життя їхнього суб'єкта).

     Всі зобов'язально-правові відносини - це тимчасові відносини, розраховані  на певний строк. Права виникаючі  із цих відносин, припиняються разом  припиненням зобов'язання. Наприклад, після закінчення договору найму  річ повертається наймодавцеві й  право користування нею наймачем зника*.

     4. Речові й зобов'язальні права  розрізняються й по змісту, і  по обсягу. Зміст речових прав  встановлюється законом, а зобов'язальних, як правило, обумовлюється договором.  Речові права по своєму обсягу  значно ширше, ніж зобов'язальні  (наприклад, права власника й  права наймача речі).

     Суб'єкт  речового права має можливість безпосереднього  впливу на річ у частині здійснення своїх повноважень (наприклад, власник  сам здійснює володіння, користування й розпорядження своєю річчю). Наймач речі сам безпосередньо ці права здійснювати не може. Користування й володіння річчю він здійснює від імені власника, а не від  свого. Правом розпорядження наймач взагалі не володіє. При цьому  зазначені права можуть бути істотно  обмежені (наприклад, наймачеві надане право користування не в повному  обсязі, а тільки в певній частині).

     5. Суб'єкт речового права зв’язаний  з річчю як би невидимою  ниткою - куди б річ не пішла  від її власника, він має право  зажадати її від усякого, хто  її незаконно утримує. Римське  цивільне право знало так звану  необмежену віндикацію, по якій  власник міг зажадати свою  річ від кожного, у кого вона  перебувала. Наприклад, власник передав  свою річ у тимчасове користування  своєму сусідові, а той передав  її третій особі. Власник має  право зажадати свою річ у третьої особи, навіть якщо вона не знало про те, що річ чужа. Заставодавець продав предмет застави третій особі, заставоутримувач має право зажадати річ для звернення на неї стягнення.

     Зобов'язальні  права так не зв'язані зі своїми суб'єктам*.

 

     ВИСНОВОК

     Сукупність  принципів, інститутів і норм, що сьогодні традиційно йменують речовим правом, регулює відносини із приводу  майна, під яким розуміються предмети навколишнього світу, по своїй природі  здатні бути предметами індивідуального  людського розпорядження. У римській юридичній культурі не було спеціального позначення для цієї області права. Римські юристи не розробили визначення поняття речей. Вони широко користувалися  цією категорією, ретельно регламентували правовий статус речей, їхні види, однак  поняття не залишили. Проблема речей  займала одне із центральних місць  і в самому римському цивільному праві, і в присвяченій цій  проблемі давньоримської юриспруденції.

     Зобов'язальне  право є основним розділом римського  цивільного права. Воно регулює майнові  відносини в сфері виробництва  й цивільного обороту. Предметом  зобов'язального права є певна  поведінка зобов'язаної особи, її позитивні  або негативні дії.

     *имське зобов'язальне право бул* найкращи* засобом нещадної експлуатації не тільки рабів, але й нижчих шарів вільного населення. Докласи**е й класичне римське право ставить боржника в повну залежність від кредитора, робить абсолютно безправним. К.Маркс писав: "В античному світі класова боротьба протікає переважно у формі боротьби між боржником і кредитором і в Римі кінчається загибеллю боржник* - плебея..."4. Таку ж оцінку римського зобов'язального права дає й Ф.Энгельс: "...жодне законодавство пізнішого часу не кидає боржника настільки жорстоко й нещадно до ніг кредитора - лихваря, як законодавство Древніх Афін і Рим*"5.

     Можна виокремити наступні відмінності між  речовим та зобов’язальним право*:

     1. Основна відмінність - в об'єкті  права.

     2. Речові права відрізняються абсолютним  характером, зобов'язальні - відносним.

     3. Переважна більшість речових  прав строками не обмежена, тоді  як всі зобов'язально-правові  відносини - це тимчасові відносини,  розраховані на певний строк.

     4. Речові й зобов'язальні права  розрізняються й по змісту, і  по обсягу.

     5. Суб'єкт речового права немовби  зв’язаний з річчю, а суб’єкт  зобов’язального права – ні.

     Римське зобов'язальне та речов* право сприймається пізнішими правовими системами. Основні їх положення зберігають життєздатність і в сучасному праві.

 

      

     СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ: 

     1. Агафонов С. А. Римське право: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисципліни.— К.: КНЕУ, 2005

     2. Бартошек М.  Римське право: поняття, терміни, визначення., Вища школа, К., 1994 р.

     3. Маркс К. Капитал. T.І//Маркс К., Энгельс Ф. Соч.- 2-е изд.-Т 23.

     4. "Римское право” И.Б. Новицкий, Издат. "ТЕИС", 1996 г.

     5. Романовская В. Б. Основы римского частного права. – Н.Н.-2000

     6. Хвостов В.М. Система римского права. – М.: Спарк, 1996

     7. Энгельс Ф. Происхождение семьи, частной собственности и государства // Соч.- 2-е изд.- Т. 21.

Информация о работе Співвідношення речового та зобов'язального права