Громадянство України

Принцип поєднання інтересів  особи, держави і суспільства дістав свій прояв у ст. 3 Конституції України, а також у II Розділі Конституції «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина».

Принцип пріоритетності норм міжнародного права, закріплений у ст. 9 Конституції України: «Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України», а також у Законі України «Про громадянство України», який закріплює, що коли міжнародним договором встановлені інші правила, ніж ті, що містяться у даному Законі, то застосовуються правила міжнародних договорів.

Ці принципи, які закріплені в Конституції України, характерні для всієї системи конституційного права в цілому, і визначають місце інституту громадянства в системі конституційного права України. Але коли ми відносимо принципи, що закріплені в нормах конституційного права, до категорії провідних, то необхідно розрізняти принципи, які встановлені нормами поточного законодавства. Цей факт, до речі, став одним з критеріїв класифікації принципів громадянства України. Отже, одним з критеріїв класифікації принципів громадянства є рівень їх нормативного закріплення, але межі цієї класифікації досить умовні (як і будь-якої іншої систематизації принципів, властивостей, якостей суспільних явищ). Однак, на мій погляд, вона має наукове значення при аналізі громадянства як досить складного правового явища. Виходячи з викладеного вище, необхідно зазначити, що загальні принципи громадянства України в першу чергу закріплені в Конституції України — чи прямо в нормах Конституції, чи проявляються в рамках змісту Конституції України. Але вони також пронизують усе законодавство, знаходять свій вияв у змісті закону України «Про громадянство України» 2001 року.

Віднесення зазначених принципів  до загальних принципів громадянства України обумовлено також тим, що дані принципи, будучи за своєю природою конституційними, характеризують основи правового статусу особи в Україні, елементом якого є громадянство. Громадянство як інститут конституційного права України регулює основи відносин фізичної особи і української держави. В літературі стверджується думка, що конституційне право відіграє особливу роль у закріпленні правового становища людини і громадянина, оскільки до його предмета належить закріплення основ правового статусу особи. Важливою складовою частиною інституту, який закріплює основи правового статусу особи, є сукупність юридичних норм, що регулюють відносини, пов'язані з громадянством. Необхідно зазначити також, що конституційний статус людини і громадянина є однією із загальновизнаних складових частин конституційного ладу України. І відповідно деякі загальні принципи громадянства, будучи конституційними, включаються до числа тих принципів, які характеризують державний лад України. Як зазначає В.Погорілко, основні принципи державного ладу властиві як державі в цілому, так і окремим її інститутам. На мою думку, це стосується насамперед атрибутів механізму держави. Саме механізм держави як система її органів та інших елементів опосередковує собою «конституцію» держави у вузькому розумінні цього слова як організацію, будівництво та устрій держави. А відповідно до Конституції України, одним з основних елементів механізму нашої держави є громадянство України [10 Громадянство України // Урядовий кур‘єр – 2000. – №11. – с. 20. Земцов В.].

Громадянство є особливим правовим явищем, оскільки під громадянством розуміється, по-перше, об'єктивно існуючий правовий зв'язок фізичної особи та держави і, по-друге, — конституційно-правовий інститут як сукупність правових норм, які регулюють відносини з приводу громадянства. Враховуючи цей факт, на мій погляд, громадянству (поряд із загальними принципами) властиві також особливі та спеціальні принципи.

Особливі — це ті принципи, які характеризують громадянство як цілісний інститут права. Вони також, як правило, мають конституційний характер і регламентують увесь спектр правовідносин, які виникають з приводу громадянства України. Ця група принципів включає: принцип єдиного громадянства; принцип свободи вибору громадянства; принцип рівності громадян України; принцип невидачі громадян України іноземній державі; принцип захисту українських громадян, які перебувають за кордоном; принцип збереження громадянства України особами, які постійно проживають за кордоном.

Спеціальні принципи громадянства — це ті принципи, які є спрямовуючими для певних підінститутів громадянства і є головними при регулюванні конкретних правовідносин, що виникають з приводу громадянства України. Ця група принципів включає : принцип правонаступництва; принцип невизнання подвійного громадянства; принцип територіальності; принцип “права крові” і “права ґрунту”; принцип дозвільного порядку виходу з громадянства України; принцип невизнання автоматичної втрати громадянства України; принцип невизнання позбавлення громадянина України громадянства.

В наукових працях, які стосуються питань громадянства України, як нам відомо, не зазначалось, що при визначенні належності до громадянства України (ст. 2 Закону) законодавцем застосовується в частині першій цієї статті — принцип правонаступництва, а в частині другій — принцип територіальності. На мою думку, ці принципи обов'язково мають бути включені до групи спеціальних принципів громадянства України. Отже, принципи громадянства не мають розрізненого характеру, а становлять певну систему, яка випливає з існування конкретних правовідносин і відповідних процедур з приводу визнання належності до громадянства України, набуття громадянства України та припинення громадянства України. Наведена класифікація запропонована, відповідно до конкретних правовідносин, які виникають між особою та українською державою з приводу громадянства згідно із чинними законодавством України про громадянство. І з цього приводу слід акцентувати увагу на тому, що загальні конституційні принципи громадянства характеризують інститут громадянства України в цілому, і кожний з принципів, які віднесені до групи загальних, дістають свій прояв у кожній з груп специфічних принципів.

Внутрішні зв'язки між елементами системи принципів громадянства України проходять в кількох  напрямах. Так, наприклад, реалізація загальних  принципів громадянства є підставою для реалізації особливих та спеціальних принципів. А у разі порушення чи обмеження реалізації будь-якого із спеціальних принципів громадянства відповідно відбувається порушення і загальних конституційних принципів. Необхідно зазначити, що групи особливих і спеціальних принципів дуже тісно пов'язані між собою. Особливі принципи виступають своєрідним засобом забезпечення стійкості та гарантованості спеціальних принципів громадянства.

Основоположна роль принципів громадянства України полягає в тому, що всі норми даного інституту повинні відповідати зазначеним принципам. Характер зв'язків держави і особи певною мірою залежить від тих керівних ідей, які покладені в основу інституту громадянства. І відповідно — дотримання чи не дотримання принципів громадянства є одним з показників демократичності держави, її ставлення до прав людини. Принципи громадянства важливі не тільки для вираження наукової концепції, але й для практичної діяльності при вирішенні питань громадянства України, оскільки, на мій погляд, тенденція практики має бути у нерозривному зв'язку з науковими ідеями. Тобто принципи певною мірою повинні бути керівними ідеями і для практики. На жаль, на сучасному етапі розвитку нашої держави практична реалізація принципів громадянства не забезпечується на відповідному рівні. Можливо, цей факт можна пов'язати із загальною політичною та економічною ситуацією в Україні.

2. Особливості  набуття та скасування 

громадянства  в Україні

2.1. Порядок  набуття громадянства в Україні

Законодавство України, як і законодавство інших держав, закріплює порядок набуття громадянства відповідними категоріями осіб за наявності певних підстав, проте основними з них є набуття громадянства окремо дітьми за народженням (філіація) і дорослими (в порядку натуралізації), тобто внаслідок прийняття громадянства.

У ряді країн можливий також виключний порядок набуття громадянства (колективна натуралізація, оптація, тобто вибір людиною громадянства певної держави, реінтеграція — поновлення у громадянстві).

Набуття громадянства за народженням дитини може здійснюватися на підставі таких принципів:

-  за "правом крові" (jus sanguinis), коли береться до уваги  громадянство батьків особи незалежно  від місця її народження. "Право крові" діє не тільки під час народження дитини, а й може поширюватися на випадки, коли батьки неповнолітньої особи набувають інше громадянство;

- за "правом грунту" (jus soli), коли громадянство у даній державі надається будь-якій особі, яка народилася на її території,  незалежно від громадянства батьків або за обставин, пов'язаних з територією, з якою фізична особа має певні відносини. Територіальними факторами може бути й місце знайдення дитини, батьки якої не встановлені або невідомі.

Застосування кожного  з цих принципів неоднакове. Перевага може надаватися одному з них або ж вони можуть поєднуватися. У законодавстві більшості держав пріоритетним вважається принцип "права крові", а принцип "права грунту" застосовується як додатковий, коли родинні зв'язки не дають змоги цілком певно визначити громадянство особи. "Право грунту", зокрема властиве законодавству США, латиноамериканських країн, в тому числі Кубі, а також Індії та ін.

В українському Законі зазначені  принципи поєднуються, причому "право  крові" домінує, а "право грунту" застосовується лише для дітей, батьками яких є особи без громадянства.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про громадянство України" громадянство України набувається:

- за народженням;

- за територіальним  походженням;

-  внаслідок поновлення  у громадянстві;

-  внаслідок усиновлення;

-  внаслідок встановлення  над дитиною опіки чи піклування;

- внаслідок встановлення  над особою, визнаною судом недієздатною, опіки;

-  у зв'язку з  перебуванням у громадянстві  України одного чи обох батьків дитини;

-  внаслідок встановлення  батьківства;

- за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами  України.

Закон передбачає різні варіанти набуття  громадянства за народженням: від батьків  — громадян України; коли дитина народжена  за межами України тощо. Визначається, що особа, яка має право на набуття громадянства України за народженням, вважається громадянином України з моменту народження. [3 Закон України “Про правовий статус іноземців” // ВВР – 1994 – №23 – с. 161.].

Заслуговує на увагу  специфіка набуття громадянства за територіальним походженням.

Попередні закони достатньою мірою не визначали, які категорії  фізичних осіб мають право за цією підставою на набуття громадянства.

Згідно зі ст. 8 Закону особа, яка сама або хоч би один з її батьків, дід чи баба, повнорідні брат чи сестра народилися або постійно проживали до 16 липня 1990 р. на території, яка стала територією України відповідно до ст. 5 Закону України "Про правонаступництво України", а також на інших територіях, що входили до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української держави, Української Соціалістичної Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної республіки (УРСР), є особою без громадянства або іноземцем, що взяв зобов'язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її діти реєструються громадянами України.

Найбільш поширеним  способом набуття громадянства вважається так зване укорінення або набуття  громадянства в порядку натуралізації, тобто надання органами державної влади громадянства особі, яка про це просить. При цьому, прийняття до громадянства даної країни тягне за собою втрату громадянства, набутого за народженням. Це стосується трьох категорій осіб: громадян іноземних держав, осіб без громадянства і осіб з невизначеним громадянством.

Натуралізація має два  основні різновиди: індивідуальна і натуралізація внаслідок правонаступництва держав. Остання, як правило, відбувається в момент виникнення нової держави.

У свою чергу індивідуальна натуралізація поділяється на натуралізацію, яка базується на особистому виборі, і натуралізацію за законом. Остання являє собою юридичний наслідок одруження іноземця з громадянином даної держави, а також усиновлення, опіки, визнання батьківства тощо. Згадані вимоги, як уже зазначалося, відображено у ст. 6 Закону України "Про громадянство України". Законодавство всіх країн передбачає певні передумови натуралізації (досягнення повноліття, письмова заява, знання мови тощо).

Перш за все для  подання заяви про натуралізацію вимагається досягнення певного віку, як правило повноліття, тобто 18 років, у ряді країн — 21 року і більше (наприклад, у Греції і Бельгії).

В Україні Законом  цей вік визначено у 18 років.

Питанню натуралізації  присвячена ст. 9 Закону "Прийняття до громадянства". Згідно з цією статтею іноземець або особа без громадянства можуть бути за їх клопотанням прийняті до громадянства України.

Умовами прийняття до громадянства України є:

-  визнання і додержання  Конституції України та законів України;

- зобов'язання припинити  іноземне громадянство або не  перебування в іноземному громадянстві (для осіб, які були громадянами держав, міжнародні договори України з якими дозволяють особам звертатися для набуття громадянства України за умови, якщо доведуть, що вони не є громадянами іншої договірної сторони);

- зобов'язання припинити іноземне  громадянство, підставою якого є письмово оформлена заява іноземця про те, що в разі набуття громадянства України він припинить громадянство іншої держави і протягом одного року з моменту набуття ним громадянства України подасть документ про припинення громадянства іншої держави до органу, що видав йому тимчасове посвідчення громадянина України [5 Постанова Кабінету міністрів України “Про утворення Державного департаменту у справах національностей та міграції” // Офіційний вісник України. – 2000. – №14. – с. 39.].

Особи, які є іноземцями, мають взяти зобов'язання припинити іноземне громадянство і подати про це документ, виданий уповноваженими органами відповідної держави, до органу, що прийняв документи про прийняття їх до громадянства України, протягом року з моменту прийняття їх до громадянства України.