Господарські товариства як юридичні особи

Юридична особа може мати крім повного найменування скорочене найменування.

Найменування юридичної особи вказується в її установчих документах і вноситься до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій.

4. Результатом майнової відокремленості  юридичної особи та її участі від свого імені у цивільному обігу є визнання за нею здатності відповідати за прийнятими на себе зобов'язаннями.

Зокрема, ст. 96 ЦК закріплює загальний принцип, відповідно до якого юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном [там само]. Ця відповідальність застосовується незалежно від того, до яких видів і фондів належить це майно, є воно основними чи оборотними засобами. Не залежить це і від того, рухоме воно чи нерухоме, виражене у цінних паперах чи у грошових коштах тощо.

Положення щодо самостійної відповідальності юридичної особи а також окремі її обмеження містяться також у главі 8 ЦК, присвяченій визначенню правового становища окремих видів підприємницьких товариств.

5. Завершує характеристику юридичної особи така ознака, як її здатність бути позивачем або відповідачем у суді. Цю ознаку не завжди вказують окремо, іноді розглядаючи її як більш загальну властивість – можливість бути самостійним учасником цивільного обігу [16, с. 83]. Однак на нашу думку правильним здається тлумачити її як самостійну ознаку, окремий прояв правосуб'єктності юридичної особи, оскільки в цьому випадку йдеться не тільки про реалізацію, але і про порядок захисту її цивільних прав. Власне, така позиція відображена і у ст. 80 ЦК. 

Всі розглянуті ознаки тісно пов'язані між собою. Наявність відокремленого майна – матеріальна основа господарської самостійності і самостійної відповідальності юридичної особи; остання без матеріальної бази неможлива. У той же час самостійна відповідальність – необхідна передумова реалізації юридичною особою наданої їй можливості від свого імені набувати майнових прав і обов'язків. Адже без такої відповідальності ці права і обов'язки не мали б практичного значення: саме у самостійній відповідальності відображається практичне значення прийняття і виконання обов'язків від свого імені. Без самостійної майнової відповідальності майнова відокремленість мала б однобічний характер і не була б достатньо повною. Так само організаційна єдність не може розглядатися поза контекстом змісту установчих документів та їхнього значення для реєстрації, а відтак, – конституювання юридичної особи.

У цивілістичній літературі час від часу постає питання щодо того, яка з цих ознак є головною у правовій характеристиці юридичної особи. Деякі науковці такою ознакою називають можливість участі юридичної особи у цивільних правовідносинах від свого імені [15, с. 318], інші вважають, що нею є наявність відокремленого майна, треті вказують як на визначальну ознаку на самостійну майнову відповідальність юридичної особи [20, с. 97].

Однак слід визнати, що ці спори мають, головним чином, теоретичну спрямованість, оскільки з погляду практичного усі ознаки юридичної особи є однаково важливими. На такій позицій стоїть і сучасна українська цивілістика.

 

 

 

1.2. Правосуб'єктність юридичної  особи

 

Цивільна правосуб'єктність юридичної особи, тобто її здатність бути суб'єктом цивільних відносин, складається з цивільної правоздатності та цивільної дієздатності цієї особи.

Цивільна правоздатність юридичної особи – це її здатність мати цивільні права і обов'язки, яка виникає з моменту створення юридичної особи і припиняється з дня внесення запису до Єдиного державного реєстру запису про її припинення [18, с. 337].

Згідно зі ст. 91 ЦК юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки, як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині [3].

Слід зазначити, що правоздатність юридичної особи розширилася не лише за рахунок надання їй рис універсальності, але також і завдяки зміні підходу до вирішення питання стосовно того, які права може мати така особа. Якщо раніше традиційно наголошувалося на майнових правах юридичної особи, то тепер нарівні з ними у ЦК закріплені і її особисті немайнові права. Зокрема, ст. 94 ЦК встановлює, що юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати [там само]. При цьому особисті немайнові права юридичної особи захищаються на загальних засадах відповідно до глави 3 ЦК.

Разом з тим обсяг цивільної правоздатності юридичної особи не є безмежним, оскільки визначається її установчими документами. Це означає, що комерційні організації, якщо в їх установчих документах не міститься вичерпний перелік видів діяльності, яку вони можуть здійснювати, можуть займатися будь-якою підприємницькою діяльністю, не забороненою законом. Реалізуючи власну правоздатність, юридична особа може укладати будь-які угоди. Проте якщо, наприклад, статутом юридичної особи визначений вичерпний перелік можливих видів її діяльності – вона наділена спеціальною правоздатністю, виходити за межі якої не має права. Укладені такою юридичною особою за межами її правоздатності правочини є недійсними.

Обмеження цивільної правоздатності юридичних осіб може мати місце за рішенням суду у випадках, спеціально передбачених законом.

Цивільна дієздатність юридичної особи – це її здатність набувати власними діями цивільні права і брати на себе цивільні обов'язки [19, с. 71].

Цивільну дієздатність юридична особа реалізує через свої органи, які діють відповідно до закону, інших правових актів і установчих документів. Склад і перелік органів юридичної особи, компетенція кожного з цих органів, порядок їх утворення, визначаються для різних видів юридичних осіб ЦК і відповідним цивільним законодавством.

Органи юридичної особи формують і виражають її волю, тому саме через ці органи, за їх допомогою юридична особа здобуває цивільні права і набуває цивільних обов'язків. Разом з тим особами, які реалізують дієздатність юридичної особи, можуть бути відповідно до ч. 2 ст. 92 ЦК інші суб'єкти, які є її учасниками [3]. Юридична особа бере участь в цивільному обігу через своїх працівників, діями яких вона не тільки здійснює свої права і виконує обов'язки, але також набуває і припиняє їх. Дії цих працівників вважаються згідно з законом діями самої юридичної особи.

Для реалізації правосуб'єктності юридичної особи важливе значення має її місцезнаходження. Зокрема, при вирішенні питань, пов'язаних з виконанням зобов'язань, в яких вона бере участь, визначенням підсудності спорів тощо. У ЦК зазначається, що місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені [там само].

Для реалізації правосуб'єктності юридичної особи нею можуть створюватися філії та представництва (ст. 95 ЦК) [там само].

Філією є такий відокремлений підрозділ, який виконує всі або частину функцій самої юридичної особи від імені юридичної особи.

Представництва створюються для представництва і захисту інтересів юридичної особи поза її місцем знаходження. Частіше такі представництва створюються великими підприємствами у місцях знаходження постачальників, покупців, споживачів.

Філії і представництва не визнаються суб'єктами цивільного права, а їх посадові особи можуть діяти від імені юридичної особи, частиною якої є філія або представництво. Посадовим особам на їх ім'я (а не на ім'я філії або представництва) видається довіреність, якою визначається коло повноважень. Відповідальність за дії філій, представництв і їх посадових осіб несе юридична особа, яка утворила ці філії і представництва.

 

 

1.3. Класифікація юридичних осіб

 

Класифікація юридичних осіб може проводитися за різними підставами.

Зокрема, юридичні особи поділяють:

1) Залежно від виду права власності – на:

а) державні і комунальні юридичні особи – ті, що засновані на державній або комунальній формах власності.

б) приватні юридичні особи – ті, що засновані на приватній власності. Об'єктом права приватної власності може бути будь-яке майно за винятками, встановленими законом (ст. 325 ЦК);

в) юридичні особи, що засновані на спільній власності за участю юридичних осіб і громадян України, юридичних осіб і громадян інших держав (ст. 355 ЦК) [3].

2) Залежно від мети створення  і діяльності – на:

а) комерційні юридичні особи;

б) некомерційні юридичні особи.

3) Залежно від підстав фінансування – на:

а) госпрозрахункові юридичні особи;

б) бюджетні юридичні особи.

4) Залежно від функцій – на:

а) господарюючі юридичні особи – такі, що виконують завдання із виробництва продукції, виконання робіт тощо;

б) негосподарюючі юридичні особи, тобто не мають виробничих завдань. До них належать різноманітні громадські організації, політичні партії, школи, музеї, суди тощо. Слід зазначити, що деякі негосподарюючі організації та об'єднання можуть мати у своєму складі господарюючих юридичних осіб (Які, наприклад, випускають продукцію, необхідну для забезпечення основної діяльності вказаних організацій).

5) Залежно від відношення засновників до майна – на:

а) юридичні особи, засновники яких мають право власності на майно відповідної юридичної особи;

б) юридичні особи, засновники яких мають лише корпоративні права (права вимоги) щодо майна створеної ними юридичної особи.

6) Залежно від кількості засновників – на:

а) унітарні юридичні особи. Це юридичні особи, що виникають внаслідок волевиявлення одного власника;

б) юридичні особи, створені кількома засновниками - господарські товариства, об'єднання підприємств, громадян тощо.

7) За типом правосуб'єктності  та функціями – на:

а) юридичні особи публічного права – створені для виконання функцій публічної влади – управління, забезпечення публічного правопорядку тощо;

б) юридичні особи приватного права – створені для досягнення мети, яка має приватний характер, для отримання прибутку та задоволення інших потреб їхніх засновників.

8) Залежно від організаційно-правової  форми – на:

а) господарські товариства;

б) установи;

в) об'єднання громадян;

г) об'єднання юридичних осіб тощо.

Слід зазначити, що з усього розмаїття класифікацій юридичних осіб, що пропонувалися у вітчизняній цивілістиці, у ЦК використана лише одна – поділ юридичних осіб на особи приватного права і особи публічного права. При цьому критерієм поділу названо порядок створення юридичних осіб. Зокрема, ч. 2 ст. 81 ЦК встановлює, що юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права [3].

Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до ст. 87 ЦК.

Юридична особа публічного права створюються розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування.

Критерієм для класифікації, насамперед, слід вважати усе ж таки не порядок, а цілі створення, а також галузь у якій має діяти та чи інша особа. Якщо юридична особа має діяти у галузі публічного права і виконувати відповідні адміністративні, освітні функції, то вона є суб'єктом публічного права і має створюватися у порядку, визначеному для таких осіб. Якщо юридична особа має функціонувати у галузі приватного права як його суб'єкт, то вона має створюватися у порядку, встановленому для юридичних осіб приватного права.

Щодо класифікації юридичних осіб, запропонованої у ЦК, слід зауважити таке. ЦК передбачає, що цим Кодексом регулюється порядок створення, організаційно-правові форми, правовий статус лише юридичних осіб приватного права, тому можна припустити, що такий поділ обраний як первісна підстава для подальших класифікацій саме юридичних осіб приватного права [12, с. 409].

Зокрема, один з критеріїв поділу юридичних осіб приватного права міститься вже у ч. 1 ст. 81 ЦК, де встановлено, що юридична особа може бути створена шляхом об'єднання осіб та (або) майна [3].

Отже, згідно з концепцією ЦК юридичні особи приватного права можуть бути:

а) такими, що становлять об'єднання осіб;

б) такими, що становлять об'єднання майна;

в) такими, що становлять об'єднання осіб та майна [3].

Такий поділ становить не лише теоретичний, але й практичний інтерес, оскільки від виду юридичної особи приватного права залежить визначення переліку установчих документів, обсяг правосуб'єктності такої юридичної особи, порядок набуття та реалізації прав і обов'язків тощо.

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2.

ГОСПОДАРСЬКІ ТОВАРИСТВА ЯК ЮРИДИЧНІ ОСОБИ

 

 

2.1. Акціонерне товариство

 

У кожній країні світу корпоративний сектор економіки має свої закономірності розвитку. В Україні поштовхом становлення акціонерної форми власності стали приватизаційні процеси, роздержавлення і корпоратизація підприємств. Незрілість внутрішнього та зовнішнього інституціонального середовища вітчизняних корпорацій обумовлювали низьку ефективність їх функціонування, недостатню активність на фондовому ринку, конфлікти інтересів, рейдерство тощо. Прийняття Закону України «Про акціонерні товариства» істотно вплинуло на їх правовий статус. З 30 квітня 2011 р. втрачають чинність ст. ст. 1-49 ЗУ «Про господарські товариства» у частині, що стосується акціонерних товариств. Отже, як зазначає С. Дзюбенко, сьогодні триває процес доопрацювання статутів та інших внутрішніх положень акціонерних товариств (надалі – АТ), створених до набрання чинності Закону України «Про акціонерні товариства», відповідно до його норм [10, с. 10]. Тому своєчасне усунення деяких перешкод та суперечностей може позитивно вплинути на розвиток корпоративного сектора та фінансового ринку загалом.