Екологічне право України: поняття і предмет його правового регулювання

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 22 Апреля 2012 в 13:38, реферат

Описание работы

Доцільність обраної теми зумовлюється тим, що нинішню екологічну ситуацію в Україні можна охарактеризувати як кризову, що формувалася протягом тривалого періоду через нехтування об'єктивними законами розвитку і відтворення природно-ресурсного комплексу України. Відбувалися структурні деформації народного господарства, за яких перевага надавалася розвитку в Україні сировинно-видобувних, найбільш екологічно небезпечних галузей промисловості. Норми права носили декларативний характер і не стримували занепад екологічного стану України.

Содержание работы

Вступ
1. Екологічне право України: поняття і предмет його правового регулювання
2. Законодавство про охорону навколишнього природного середовища: загальна характеристика
3. Екологічні права та обов'язки громадян
4. Права та обов'язки природокористувачів
5. Правові засоби охорони атмосферного повітря і тваринного світу
6. Правові засоби охорони атмосферного повітря і тваринного світу
7. Правова охорона водних ресурсів
8. Порядок використання та охорони надр
Висновок
Література

Файлы: 1 файл

Реферат.doc

— 68.00 Кб (Скачать файл)

Міністерство освіти і науки України

Донецький національний технічний університет

 

 

 

 

 

Кафедра історії та права

 

 

Контрольна робота

за курсом «Основи права»:

«ОСНОВИ ЕКОЛОГІЧНОГО ПРАВА УКРАЇНИ»

 

Виконав: Долженко С.Ю.

Група КПМОз-10

 

Перевірив: Ступак І.О.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Донецьк

2011

Зміст

Вступ

1. Екологічне право України: поняття і предмет його правового регулювання

2. Законодавство про охорону навколишнього природного середовища: загальна характеристика

3. Екологічні права та обов'язки громадян

4. Права та обов'язки природокористувачів 

5. Правові засоби охорони атмосферного повітря і тваринного світу

6. Правові засоби охорони атмосферного повітря і тваринного світу

7. Правова охорона водних ресурсів

8. Порядок використання та охорони надр

Висновок

Література

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Доцільність обраної теми зумовлюється тим, що нинішню екологічну ситуацію в Україні можна охарактеризувати як кризову, що формувалася протягом тривалого періоду через нехтування об'єктивними законами розвитку і відтворення природно-ресурсного комплексу України. Відбувалися структурні деформації народного господарства, за яких перевага надавалася розвитку в Україні сировинно-видобувних, найбільш екологічно небезпечних галузей промисловості. Норми права носили декларативний характер і не стримували занепад екологічного стану України. Зараз, з прийняттям низки суттєвих законодавчих актів, все рівно, ще рано казати про належне правове регулювання, відсутній також механізм реалізації права на здорове і безпечне довкілля, панує екологічний нігілізм, зумовлений багатьма факторами. Відношення до екологічних проблем повинно стати частиною свідомості кожного, і інтегрувати цей процес у наше світосприйняття допоможе екологічне право, як механізм регулювання правовідносин, що виникають в галузі екології.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Екологічне право України: поняття і предмет його правового регулювання

 

Екологічне право — це система правових норм, якими регулюються суспільні відносини з охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів (екологічні відносини). До складу системи входять такі підгалузі, як земельне, водне, лісове, гірниче право та деякі інші галузі права, якими регулюються відносини з охорони й раціонального використання певних видів природних ресурсів. Предметом екологічного права є нормативно врегульовані відносини з охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів. Метод екологічного права — комплексний і являє собою комбінацію методів підгалузей права, які становлять його систему.

 

 

2. Законодавство про охорону навколишнього природного середовища: загальна характеристика

 

Охорона навколишнього природного середовища — це одна із складових раціонального природокористування. Здійснюється вона (охорона) різними, в тому числі й правовими, засобами. При цьому у правових формах захищаються переважно всі компоненти, що складають природне середовище.

Сучасними головними нормативно-правовими актами, що регулюють основи організації охорони навколишнього природного середовища, є такі Закони України: “Про охорону навколишнього природного середовища” від 25 червня 1991 р., “Про охорону атмосферного повітря” від 16 жовтня 1992 р., “Про природно-заповідний фонд України” від 16 червня 1992 р., “Про тваринний світ” від 3 березня 1993 р., “Про карантин рослин” від ЗО червня 1993 р. та ін. До того ж деякі відносини у сфері використання та охорони навколишнього природного середовища врегульовано кодексами (земельним, водним, лісовим, про надра), а також Законами України “Про плату за землю” від 3 липня 1992 р. та “Про ветеринарну медицину” від 25 червня 1992 р. Важливе значення у вирішенні цього питання має затверджений постановою Верховної Ради України “Порядок обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій і об'єктів у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища” від 29 жовтня 1992 р.

Звідси стає зрозумілим, що основу правової охорони навколишнього природного середовища складають норми земельного, водного, лісового законодавства, законодавства про надра і т. ін.

 

 

3. Екологічні права та обов'язки громадян

 

Екологічні права та обов'язки громадян України — це система юридично закріплених за громадянами повноважень і зобов'язань в екологічній сфері. Найповніше екологічні права та обов'язки закріплено в Законі України “Про охорону навколишнього природного середовища” (статті 9—12). Згідно з цим Законом, громадянин України має право на безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище; об'єднання в громадські природоохоронні формування; одержання в установленому порядку повної та достовірної екологічної інформації тощо. До того ж і в Конституції України записано: “Кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення” (ст. 50).

Аналогічні формулювання пояснюються тим, що таке право — одне з головних прав людини. Цьому праву відповідає обов'язок держави забезпечувати здійснення санітарно-гігієнічних заходів, спрямованих на поліпшення та оздоровлення навколишнього природного середовища.

Усі екологічні права громадян захищаються і відновлюються в судовому порядку.

Поряд з правами Закон України “Про охорону навколиш-нього природного середовища” передбачає стосовно до громадян і деякі обов'язки. Так, громадяни зобов'язані: берегти, охороняти й раціонально використовувати природні багатства; не порушувати екологічних прав інших суб'єктів; компенсувати завдану ними шкоду тощо.

 

 

4. Права та обов'язки природокористувачів

 

Визнаними різновидами права природокористування є: право землекористування, право водокористування, право лісокористування, право користуватися надрами, право користуватися тваринним світом, право користування природно-заповідним фондом і т. ін.

Право природокористування — це процес раціонального використання людиною природних ресурсів для задоволення різних потреб та інтересів.

Найважливішими принципами природокористування є його цільовий характер, плановість і тривалість, ліцензування, врахування надзвичайного значення в житті суспільства і т. ін. При цьому вирізняються такі групи природокористування, як право загального і спеціального використання землі, вод, лісів, надр, тваринного світу та інших природних ресурсів. Суб'єктами права загального користування природними ресурсами можуть бути, згідно із Законом України “Про охорону навколишнього природного середовища”, всі громадяни для задоволення найрізноманітніших потреб та інтересів. Воно здійснюється громадянами безкоштовно і безліцензійно, тобто для цього не треба відповідного дозволу уповноважених органів та осіб. Загальним є, наприклад, право використання парків, скверів, водоймищ, лісів, збирання Дикорослих ягід, грибів, горіхів тощо. До речі, саме право загального природокористування закріплене в Конституції України: “Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону” (ст. 13).

Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" складається з преамбули і 16 розділів (72 статей). Він регулює відносини охорони навколишнього середовища, раціонального використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини та спрямований на утворення сприятливих умов економічного і соціального розвитку України у сфері здійснення екологічної політики, мета якої:

1) збереження безпечного для існування живої та неживої природи навколишнього середовища;

2) захист життя і здоров'я людей від негативного впливу, обумовленого забрудненням навколишнього середовища;

3) досягнення гармонійної взаємодії суспільства і природи в процесі охорони, раціонального використання й поновлення природних ресурсів;

4) створення постійних правових, економічних і соціальних основ організації навколишнього природного середовища в інтересах нинішніх і майбутніх поколінь.

 

 

 

5. Правові засоби охорони атмосферного повітря і тваринного світу

 

Закон України “Про охорону атмосферного повітря” містить преамбулу та 10 розділів і спрямований на збереження сприятливого стану атмосферного повітря, його відновлення й поліпшення для екологічного забезпечення життєдіяльності людини, відвернення шкідливого впливу на навколишнє природне середовище. Він визначає правові й організаційні основи, екологічні вимоги в царині охорони та використання атмосферного повітря.

Закон України “Про тваринний світ” регулює відносини в царині охорони, використання та відтворення тваринного світу, об'єкти якого перебувають у стані природної волі, в неволі чи напіввільних умовах, на суходолі, у воді, грунті, повітрі, постійно чи тимчасово населяють територію України або належать до природних багатств її континентального шельфу та морської економічної зони. До об'єктів охорони тваринного світу належать: хордові, у тому числі хребетні та безхребетні тварини в усьому їх видовому розмаїтті та на всіх стадіях розвитку, що перебувають у стані природної волі; частини диких тварин (роги, шкіра тощо); продукти життєдіяльності диких тварин (мед, віск і т. ін.); залишки викопних тварин (нори, лігва, боброві загати і т. д.). Суб'єктом права загально-державної власності на тваринний світ є держава в особі Верховної Ради України. Окремі об'єкти тваринного світу можуть бути й у колективній і приватній власності.

Закон передбачає також права і обов'язки громадян у сфері охорони, використання та відтворення тваринного світу. До головних відносять право на загальне та спеціальне використання тваринного світу, право мати в колективній або приватній власності окремі об'єкти тваринного світу. Рівночасно громадяни України зобов'язані: охороняти тваринний світ і середовище перебування диких тварин; сприяти відтворенню відновлюваних об'єктів тваринного світу; використовувати об'єкти тваринного світу згідно з вимогами. Видами використання об'єктів тваринного світу названі: мисливство; рибальство; використання об'єктів тваринного світу в наукових, культурно-освітніх, виховних та естетичних цілях; використання корисних властивостей життєдіяльності тварин; використання тварин з метою отримання продуктів їхньої життєдіяльності; добування диких тварин з метою утримання і розведення в неволі чи напіввільних умовах для комерційних та інших цілей.

За порушення законодавства можлива дисциплінарна, адміністративна, цивільно-правова і кримінальна відповідальність.

 

 

6.           Правові засоби охорони атмосферного повітря і тваринного світу

 

Управління в царині охорони атмосферного повітря здійснюють Кабінет Міністрів України, Уряд Автономної Республіки Крим, Міністерство екології та природних ресурсів України, Міністерство охорони здоров'я України, місцеві органи державної виконавчої влади, інші державні органи. Вони проводять стандартизацію й нормування в царині охорони атмосферного повітря. Державні стандарти в цій сфері є обов'язковими та визначають поняття і терміни, режим використання та охорони атмосферного повітря, методи контролю за його станом, вимоги щодо запобігання шкідливому впливу на атмосферне повітря і т. ін. Крім того, встановлюються такі нормативи: екологічної безпеки атмосферного повітря; обмежено допустимих викидів забруднювальних речовин і шкідливого виливу фізичних та біологічних чинників стаціонарними джерелами; обмежені нормативи утворення забруднювальних речовин, що відводяться в атмосферне повітря; використання атмосферного повітря — як сировини; концентрації забруднювальних речовин у відпрацьованих газах. З огляду на наявність державних стандартів і нормативів держава покладає на підприємства, установи та організації відповідні обов'язки. Так, вони зобов'язані вживати заходів щодо зменшення обсягів шкідливих викидів, підтримувати в належному етапі споруди, устаткування та апаратуру для очищення викидів і т. д»

Економічний механізм забезпечення охорони атмосферного повітря полягає в лімітуванні, економічному заохоченні та стимулюванні охорони атмосферного повітря.

Законодавство передбачає, що правопорушеннями в царині охорони атмосферного повітря є: порушення нормативів гранично допустимих викидів забруднювальних речовин; перевищення нормативів гранично припустимих рівнів шкідливого виливу фізичних та біологічних чинників; використання атмосферного повітря як сировини основного виробничого призначення без дозволу спеціально уповноважених держа пни х органів і т ін.

Закон України "Про охороні; атмосферного повітря" містить преамбулу і 10 розділів та спрямований на збереження сприятливого стану атмосферного повітря, його відновлення й поліпшення для екологічного убезпечення життєдіяльності людини, відвернення шкідливого впливу на навколишнє природне середовище. Він визначає правові та організаційні основи, екологічні вимоги в царині охорони й використання атмосферного повітря.

Закон України 'Про тваринний світ" регулює відносини в царині охорони, використання й відтворення тваринного світу, об'єкти якого перебувають у стані природної волі, в неволі чи напіввільних умовах, на суходолі, у воді, грунті, повітрі, постійна чи тимчасово населяють територію України або належать до природних багатств її континентального шельфу та морської економічної зони,  тваринного світу належать: хордові, у тому числі хребетні та безхребетні тварини в усьому їх видовому розмаїтті та на всіх стадіях розвитку, що знаходяться у стані природної волі; частини диких тварин (роги, шкура тощо); продукти життєдіяльності диких тварин (мед, віск і т, ін.); залишки викопних тварин (нори, лігва, боброві загати і т. д ). Суб'єктом права загальнодержавної власності неї та^юин- ний світ є держава в особі Верховної Ради Укриши. Окремі об'єкти тваринного світу можуть знаходиись у колективній та приватній власності.

Закон передбачає також права та обов'язки громадян у сфері охорони, використання й відтворення тваринного світу. До головних прав відносять право на загальне та спеціальне використання тваринного світу, право мати в колективній або приватній власності окремі об'єкти тваринного світу. Рівночасно громадяни України зобов'язані: охороняти тварин ний світ і середовище перебування диких тварин; сприяти відтворенню відновлюваних об'єктів тваринного світу; використовувати об'єкти тваринного світу згідно з вимогами. Видами використання об'єктів тваринного світу названі: мисливство; рибальство; використання об'єктів тваринного світу в наукових, культурно-освітніх, виховних та естетичних цілях; використання корисних властивостей життєдіяльності тварин; використання тварин із метою отримання продуктів їхньої життєдіяльності; добування диких тварин із метою утримання й розведення в неволі чи напіввільних умовах для комерційних та інших цілей.

За порушення законодавства можлива дисциплінарна, адміністративна, цивільно-правова і кримінальна відповідальність.

 

 

7. Правова охорона водних ресурсів

 

Водний кодекс України регулює правові відносини з метою забезпечення збереження, наукового обгрунтування, раціонального використання вод для потреб населення і галузей економіки, відтворення водних ресурсів, охорони вод від забруднення, засмічення та вичерпання, запобігання шкідливим діям вод і ліквідації їхніх наслідків, поліпшення стану водних об'єктів, а також охорони прав підприємств, установ, організацій і громадян на водовикористання. Водний фонд України включає всі води (водні об'єкти) на території України. До нього належать: поверхневі води, природні водойми (озера), водотоки (річки, струмки), штучні водойми (водосховища, ставки) й канали; підземні води та джерела; внутрішні морські води й територіальне море.

Усі спори з питань використання та охорони вод і відтворення водних ресурсів розглядаються державними органами охорони навколишнього природного середовища, водного господарства, геології, місцевими радами народних депута-тів, судом, арбітражним судом або третейським судом у порядку, встановленому законодавством.

Порушення водного законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову чи кримінальну відповідальність згідно із законодавством України.

 

8. Порядок використання та охорони надр

Надра — частина земної кори, розташована під поверхнею суходолу та дном водоймищ; простягається до глибин, доступних для геологічного вивчення. Народ України здійснює право власності нз надра чєрез Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві ради депутатів та місцеві державні адміністрації

Окремі повноваження щодо розпорядження кадрами законодавством України можуть надаватися відповідним органам державної виконавчої влади,

Державний фонд надр охоплює як ділянки надр, що використовуються, так і ділянки надр, не залучені до використання, в тому числі континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони»

Родовища корисних копалин — це нагромадження мінеральних речовин у надрах, на поверхні землі, у джерелах вод і газів, на дні водоймищ, які за кількістю, якістю та умовами залягання придатні для промислового використання.

Техногенні родовища корисних копалин — це місця, де накопичилися відходи видобутку, збагачення й переробки мінеральної сировини, запаси яких оцінені та мають промислове значення. Такі родовища можуть виникнути також унаслідок втрат під час зберігання, транспортування та використання продуктів переробки мінеральної сировини.

Усі родовища корисних копалин, у тому числі техногенні, з запасами, оціненими як промислові, становлять Державний фонд родовищ корисних копалин, а всі попередньо оцінені родовища корисних копалин — резерв цього фонду.

Державний фонд родовищ корисних копалин є частиною Державного фонду надр.

Користувачами надр можуть бути підприємства, установи, організації, громадяни України, а також іноземні юридичні особи та громадяни. Надра надаються в користування для:

геологічного вивчення, в тому числі дослідно- промислової розробки родовищ корисних копалин загальнодержавного значення;

видобування корисних копалин;

будівництва та експлуатації підземних споруд, не пов'язаних із видобуванням корисних копалин, у тому числі споруд для підземного зберігання нафти, газу та інших речовин і матеріалів, захоронения шкідливих речовин і відходів виробництва, скидання стічних вод;

створення геологічних територій та об'єктів, які мають важливе наукове, культурне, санітарно- оздоровче

значення (наукові полігони, геологічні заповідники, заказники, пам'ятки природи, лікувальні, оздоровчі заклади та hi.);

задоволення інших потреб.

Надра надаються в постійне або тимчасове коритування.

Користувачі надр мають право:

здійснювати на наданій їм ділянці надр геологічне вивчення, комплексну розробку родовищ корисних копалин та інші роботи згідно з умовами спеціального дозволу (ліцензії);

розпоряджатися видобутими корисними копалинами, якщо інше не передбачено законодавством чи умовами спеціального дозволу (ліцензії);

здійснювати на умовах спеціального дозволу (ліцензії) консервацію наданого в користування родовища корисних копалин або його частини;

на першочергове продовження строку тимчасового користування надрами.

Користувачі надр зобов'язані:

використовувати надра відповідно до цілей, для яких їх було надано;

забезпечувати повноту геологічного вивчення, раціональне, комплексне використання та охорону надр;

гарантувати безпеку людей, майна та навколишнього природного середовища;

приводити земельні ділянки, порушені під час користування надрами, у стан, придатний для подальшого їх використання в суспільному виробництві;

виконувати інші вимоги щодо користування надрами, встановлені законодавством України.

Користування надрами є платним. Плата справляється за користування надрами в межах території України, її континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони.

Родовища, в тому числі техногенні, запаси і прояви корисних копалин підлягають обліку в Державному кадастрі родовищ і проявів корисних копалин та Державному балансі запасів корисних копалин.

Державний облік родовищ, запасів і проявів корисних копалин здійснюється в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Основними вимогами в царині охорони надр є.

забезпечення повного і комплексного геологічного вивчення надр;

додержання встановленого законодавством порядку надання надр у користування і недопущення самовільного користування надрами;

раціональне вилучення й використання запасів корисних копалин і наявних у них компонентів;

недопущення шкідливого впливу робіт, пов'язаних із користуванням надрами, на збереження запасів корисних копалин, гірничих виробок і свердловин, що експлуатуються чи законсервовані, а також підземних споруд;

охорона родовищ корисних копалин від затоплення, обводнення, пожеж та інших факторів, що впливають на якість корисних копалин і промислову цінність родовищ або ускладнюють їх розробку;

запобігання необгрунтованій та самовільній забудові площ залягання корисних копалин і додержання встановленого законодавством поряд ку використання цих площ для інших цілей;

запобігання забрудненню надр під час підземного зберігання нафти, газу та інших речовин і матеріалів, захоронения шкідливих речовин і відходів виробництва, скидання стічних вод;

додержання інших вимог, перед,бачених законодавством про охорону навколишнього природноо середовища.

У разі порушення цих та інших вимог користування надрами може бути обмежено, тимчасово заборонено (зупинено) або припинено органами Міністерства екології та природних ресурсів України, орг-ши державного гірничого нагляду., державного геологічного контролю або іншими спеціально уповноваженими на те державними органами в порядку, встановленому законодавством України,

Спори з питань користування надрами розглядаються органами державного геологічного контролю, державного гірничого нагляду, охорони навколишнього природного середини щи, місцевими радами депутатів, місцевими державними адміністраціями, судами у порядку, встановленому законодавством України.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

     Навколишнє природне середовище, що є джерелом підвищеної екологічної небезпеки, внаслідок дії стихійних сил природи або техногенної руйнівної дії стає екологічно небезпечним об'єктом, який повинен бути «ізольований» від людини і суспільства, інших природних систем і комплексів шляхом встановлення спеціального правового режиму, який має обмежувати або забороняти проживання на певній території населення, здійснення там виробничої діяльності. Крім того, необхіде вжиття заходів, спрямованих на ліквідацію джерел небезпеки.

    Зрозуміло, що говорити про охорону небезпечного середовища некоректно, юридично неправильно і по-людськи цинічно. За умов його існування доцільно розробляти систему заходів, в тому числі правового характеру, спрямованих на запобігання виникненню небезпеки для людини і навколишнього природного середовища від дії природної стихії, техногенних аварій та катастроф, на усунення їх шкідливих наслідків, а також наслідків непродуманих рішень, які призводять до спустошення довкілля і виникнення надзвичайних екологічних ситуацій.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Література

1. Андрейцев В.І. «Право екологічної безпеки», К.: Знання-Прес-2002р.

2. Дмитренко І.А. «Екологічне право України», К.: Юрінком –Інтер-2001р.

3. Баб’як О.С. "Екологічне право України”, К.: Атіка, 2000р.

4. Барабашова Н.В. "Еколгічне право України”, Донецьк: Апекс, 2003р.

5. ЗАКОН УКРАЇНИ Про екологічну експертизу (Відомості Верховної Ради (ВВР), 1995, N 8, ст.54)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Задача

Слесарь Иванов И.И. болел с 12.09.11 по 1.12.11. Больничный предоставил администрации предприятия 2.12.11. Со 2.12.11 по 10.12.11 он работал. С 12.12.11 он опять ушел на больничный. 19.12.11 он вышел на работу и предоставил больничный. 20.12.11 администрация предприятия уволила его с формулировкой «часто болеющего работника». Законно ли увольнение?

 

Ответ: увольнение не законно, т. к. уволить работника с формулировкой «Часто болеющий работник» можно только, если этот работник болел 4 месяца подряд.  Об этом говорится в КЗоТ Украины: ст. 40, пункт 5: «неявки на работу в течение более четырех месяцев подряд вследствие временной нетрудоспособности, не считая отпуска по беременности и родам, если законодательством не установлен более длительный срок сохранения места работы (должности) при определенном заболевании. За работниками, утратившими трудоспособность в связи с трудовым увечьем или профессиональным заболеванием, место работы (должность) сохраняется до восстановления трудоспособности или установления инвалидности;»

А работник Иванов И.И. был на больничном примерно 3,5 месяца подряд.

Информация о работе Екологічне право України: поняття і предмет його правового регулювання