Профілактика домашніх конфліктів та попередження їх негативного впливу на дитину

3. Сутність сімейних конфліктів, їх причини

У залежності від суб'єктів взаємодії  сімейні конфлікти підрозділяються  на конфлікти між подружжям, батьками і дітьми, подружжям та батьками, бабусями (дідусями) і онуками.

Ключову роль у сімейних стосунках  відіграють подружні конфлікти. Особливості рольових і міжособистісних стосунків членів сім’ї, їх взаємодії відбиваються на емоційному рівні та відносно стійкому психічному стані (настрої) сім’ї, тобто на її психологічному кліматі. Психологічний клімат, у свою чергу, впливає на міжособистісні стосунків її членів, їх світовідчуття, самооцінку, саморегуляцію себе як особистості, на життєдіяльність кожного з членів сім’ї і сімейного колективу загалом.

Конфлікти в родині можуть створювати психотравматичну обстановку для подружжя, їхніх дітей, батьків, у результаті чого вони здобувають ряд негативних властивостей особистості. У конфліктній родині закріплюється негативний досвід спілкування, губиться віра в можливість існування дружніх і ніжних взаємин між людьми, накопичуються негативні емоції, з'являються психотравми. Психотравми частіше виявляються у виді переживань, що в силу виразності, чи тривалості повторення сильно впливають на особистість. Виділяють такі психотравмуючі переживання, як стан повної сімейної незадоволеності, "сімейна тривога", нервово-психічна напруга і стан провини.

4. Наслідки сімейних конфліктів, їх вплив на характер і особливості розвитку дитини

Останнім часом спостерігаються  досить часті й тривалі конфлікти  в сім’ях. Наявність сімейних конфліктів створює психотравмуючу обстановку не лише для кожного члена сім’ї (подружжя, дітей, батьків), але й негативно відбивається на властивостях особистості в цілому. У конфліктній сім’ї закріплюється негативний досвід спілкування, накопичуються негативні емоції, з’являються психотравми, розвивається негативна самооцінка, втрата розуміння й співчуття. Неспокійна, емоційно напружена атмосфера у сім’ї створює вимоги, які постійно переважають над ресурсами, у людини порушується стан рівноваги.

В колективному житті  сім’ї можна найбільш успішно створювати обставини виховного процесу, що підкріплюють словесні вимоги. Діти очікують від батьків глибинного інтересу до їх внутрішнього світу, врахування їх вікових та індивідуальних особливостей. Типи відносин виникають поступово. Батьки ж звертаються до психолога, як правило, з приводу виникнення вчора, тиждень тому тривожної конфліктної ситуації. Тобто вони бачили не процес розвитку відносин, не їх послідовність та логіку, а як їм здається, раптовий випадок, що не має пояснень. Конфлікт у відносинах виникає випадково дуже рідко та раптово. Сама природа потурбувалася про взаємну прив’язаність батьків та дітей, видавши їм своєрідний аванс в почутті любові, потреби один в одному. Але як розпоряджаються сім’ї цим подарунком, в цьому і полягає проблема їх спілкування та відносин.

Міжособистісне спілкування  в сім’ї є ключовим моментом її життєдіяльності, визначає ефективність її функціонування і ресурси росту  і розвитку. Особливістю сімейної комунікації є висока емоційна насиченість  та інтенсивність спілкування. На відміну від ділових і соціальних контактів, які зазвичай пов’язані з певною регламентацією відносин, сімейне спілкування не обмежується ніякими соціальними рамками і жорсткими правилами.

Порушення міжособистісного спілкування – одна з найбільш актуальних проблем сімейного функціонування. Тому труднощі спілкування і порушення міжособистісної комунікації в сім’ї виділяються психотерапевтами в якості причин подружніх конфліктів.

Труднощі у спілкуванні  часто виникають через низьку комунікативну компетенцію подружжя і використання ним висловлювань типу комунікативних бар’єрів, які утруднюють процес ефективного спілкування. Типи неефективних висловлювань включають накази, пряме інструктування, застереження, погрози, нотації, моралізаторство, поради і пояснення, логічну аргументацію, пряму негативну оцінку, висміювання, навішування ярликів, інтерпретацію поведінки, розслідування, допит тощо.

Будь-яка сім’я в  процесі своєї життєдіяльності  стикається з проблемними ситуаціями, вирішення яких здійснюється в умовах суперечностей індивідуальних потреб, мотивів та інтересів її членів. Ці суперечності нерідко вирішуються у формі конфлікту. Подружні конфлікти можна визначити як негативний психічний стан подружжя, який характеризується ворожістю, відчуженістю, негативізмом у відносинах, що викликане несумісністю їх поглядів, інтересів або потреб. Перша особливість такого стану – можливість його швидкого переходу в стрес, в афект, у вибух почуттів, який викривлює психіку людини; він робить вчинки, які б в нормальних умовах ніколи не мали місця. Друга особливість – загострення негативних емоцій, переживань, їх саморозвиток. При конфлікті виявляються такі негативні сторони особистості, які були сховані за зовнішніми позитивними формами поведінки (почуття озлобленості). Третя особливість – виростаючи, конфлікт завжди тягне за собою спустошеність, стан, при якому все, крім зіткнення, здається мілким, незначним.

При виникненні конфлікту  в сім’ї більш за всіх страдають  діти, які мимоволі втягуються в  конфліктні взаємовідносини батьків.

Негативний вплив сімейної конфліктності на особистість дитини проявляється в двох планах. З одного боку, дитина з раннього дитинства  стає постійним свідком сімейних сварок і суперечок. З другого  боку, вона може стати об’єктом емоційної розрядки конфліктуючих батьків, які свої проблеми заганяють все глибше, а роздратування з приводу невдоволеності один одним виплескуються на дитину. Крім того, дитина може стати своєрідним знаряддям вирішення батьківських суперечок, коли кожен намагається зміцнити власні позиції шляхом перетягування дитини на свій бік.

Батькам потрібно пам’ятати, що психіка дитини, її душевний склад, сприйняття і відношення до навколишнього  світу, інших людей і до себе самої  формується з самого дитинства в  батьківській сім’ї під впливом тієї атмосфери, яка панує в батьківському домі. Емоційний настрій, пануючий у взаємовідносинах чоловіка і жінки, має велике значення. Іноді батьки абсолютно не дають собі звіт у тому, що їхнє невміння вирішувати власні проблеми важким тягарем лягає на дитячі плечі, що призводять до появи в психіці осередку патологічних переживань. Сила і глибина реакції залежить від віку, досвіду, отриманого до цього в сім’ї і в житті, від характеру, темпераменту, виховання і чутливості. Слід пам’ятати, що незміцнена психіка малюків, підлітків і навіть юнаків підвладна стресам.

Дітям важливо відчувати  себе захищеним в сім’ї. свою захищеність вони пов’язують зі стабільністю у відносинах з дорослими. До чого ж може призвести ситуація, коли дитина в самі найперші роки свого життя нічого не бачить навколо себе, крім нескінчених спроб то одного, то іншого з батьків взяти верх над іншим, нав’язати своє індивідуальне сприйняття світу. Конфлікти, сварки, навіть просто дуже часте вираження невдоволеності лишають її почуття безпеки. Для дитини поведінка дорослих повинна бути передбачуваною. Відчуття зовнішньої нестабільності, відчуття незахищеності серед близьких людей – фактор, який неблагоприємно відображається на формуванні дитячої психіки. Він призводить до патологічних страхів, вічного напруження, важких, навіть кошмарних снів, замкнутості в собі, невміння спілкуватися з однолітками і до інших негативних наслідків, що в кінцевому результаті може зробити з дитини "духовного інваліда", людину, яка боїться зробити хоч який-небудь самостійний вчинок. Діти молодшого віку бувають так захоплені емоціями жаху, страху, страждань, що виявляються не в змозі протиставити їм хоча б слабкі бар’єри розуму. Навіть, якщо діти дуже маленькі, вони все одно відчувають конфліктний стан в батьківських відносинах, реагують на сварки між батьками і тонко їх відчувають.

У конфліктних сім’ях, як правило, застосовуються заборона на виявлення будь-яких негативних почуттів у дітей, що не узгоджується з природною дитячою щирістю. Дитина боїться висловити свою думку з приводу будь-якого питання, знаючи, що може не зустріти належного розуміння, але викликати батьківське роздратування, гнів. Виникає непосильне завдання – приховати сильні емоції, що є неприродно в дитячому віці. Часто діти не витримують подібної ситуації і "ламаються". Однак, на жаль, прояви цієї "ломки" іноді не помічаються батьками і замість бажання розібратися в тому, що відбувається з дитиною, її поведінка викликає в них неадекватну реакцію роздратування і невдоволення. Батькам, наприклад, незрозуміло, чому син або дочка безутішно плаче від явної, на їх погляд, дрібниці, зауваження, зробленого не тим тоном, або через неотримання очікуваної похвали.

Душевний травматизм дітей – не єдиний наслідок сімейних конфліктів. Перебуваючи в конфліктному стані, батьки не помічають, як зростає відчуження дітей, і замість очікуваної любові і поваги, вони можуть отримувати від них у відповідь неприязнь, а іноді і глибоку ненависть, яка залишить слід у дитячій душі на все життя. Найчастіше це проявляється у вигляді агресивності. Агресивні риси характеру можуть розвинутися у дитини внаслідок захисної реакції психіки для внутрішньої самооборони.

Багато хто з батьків  вважають, що драма сімейних відносин хворобливо переживається дитиною  лише тоді, коли вона є свідком відкритих зіткнень чоловіка та дружини. Насправді ж для дитини принципово нічого не змінюється, якщо при ній відкрито не сваряться, а навмисно зберігають мовчазний спокій. Навіть не розуміючи сенсу того, що відбувається в сім’ї, дитина мимоволі вбирає в себе емоційний лад конфлікту, вона помічає холодність і відчуженість батьків один до одного, байдужість або байдужу ввічливість в їх манері триматися, в тоні розмови. Прихована напружена, конфліктна, ворожа обстановка в сім’ї для дітей зло не менше, ніж відкриті скандали батьків, що супроводжуються взаємними образами.

Досить часто батьки намагаються усунути свою емоційну невдоволеність підвищеною опікою до дитини, прив’язуючи її до себе та ізолюючи від спілкування з один з одним. Притаманна більше матері гіперопіка мотивована не стільки турботою про дитину, скільки страхом самотності і почуттям внутрішнього неспокою, тобто гіперопіка виступає в якості засобу захисту матері від стресового стану.

Якщо ж конфлікт зосереджується на самих батьках, на питаннях виховання і тим більше на подружніх відносинах, то це в певній мірі уберігає дітей від деяких крайнощів у відношеннях до них батьків, котрі виплескуючи своє роздратування один на одного, стають менш афектними і менш суворими до дітей. Якщо один із батьків підсилює конфлікт з дітьми, доходячи до крайніх форм його вираження, наприклад, до фізичних покарань, то інший з батьків може використати це як привід для підсилення подружнього конфлікту. Таким чином, відношення з дітьми стають своєрідним коректором і подружніх відносин між батьками.

Батьки, у відносинах яких з’являється тріщина, мимоволі перетворюють дитину у знаряддя боротьби, а іноді і помсти. Відбувається це в більшій мірі несвідомо. Але  до цього часу, поки дитина соціально  і психологічно дозріє, щоб розібратися у відношеннях дорослих, вона вбирає в себе все: і хороше, і погане, і корисне, і шкідливе, стають своєрідним дзеркалом, яке відображає все, що відбувається в сім’ї і у взаємовідносинах батьків. У деяких дітей розвивається схильність до доповідей, цинізм, вони стають недовірливими, закриваються в собі. У когось це породжує передчасну сексуальну цікавість і перебільшену самовпевненість. Реакція з їхнього боку у відповідь на сімейний конфлікт може бути непередбачуваною. Діти страждають від свого безсилля що-небудь змінити у взаємовідносинах батьків. Якщо вони можуть якось діяти у конфліктних ситуаціях по відношенню до них, не погоджуватися, проявляти впертість, збудження або загальмованість, то при конфлікті між батьками часто позбавлені можливості прямо впливати, поки їх стан не стане настільки важким, що заставить батьків (у крайньому разі одного) звернути на неї увагу.

Сімейні конфлікти мають  наслідки, що головне не тільки на стані  дитячої душі, але й на всьому подальшому житті, бо діти із конфліктних сімей виходять з глибокими внутрішньо особистісними конфліктами. Емоційна нестабільність сімейних, подружніх і батьківських відносин, відсутність єдності думок і солідарності батьків в їхньому педагогічному впливові на дитину, все це часто призводить до формування у дитини почуття страху, невпевненості в собі, зневіра в свої сили і здатності, замкнутості. Це може позначитися і на їх власних сім’ях, власних дітях, тому що сім’я, в якій дитина виросла, дає зразок тієї сім’ї, яку вона створить, ставши дорослою. Психологи відмічають, що дитина вперше пізнає, засвоює ролі батька й матері, чоловіка й дружини в процесі щоденних контактів, спілкування з батьками, близькими людьми. Через спілкування з батьками відбувається її входження в світ людських відносин. Закономірно, що молоді люди, які прийняли негативні риси поведінки своїх батьків, відчувають в житті набагато більші труднощі, ніж інші, їхнє сімейне життя починається з того, що їм доводиться спочатку перевчатися, перш ніж розпочати вчитися мистецтву жити в сім’ї. діти, які пережили конфлікти між батьками, отримують неблагополучний старт в житті. Негативні спогади дитинства дуже шкідливі, вони обумовлюють відповідні способи мислення, почуттів і вчинків у дорослому віці. Тому батьки, котрі не вміють знаходити взаєморозуміння один з одним, повинні завжди пам’ятати про те, що навіть при невдалому одруженні в сімейні конфлікти не повинні втягуватися діти. Про проблеми дитини необхідно думати в першу чергу, по крайній мірі, не менше, ніж про власні.

5. Запобігання і вирішення сімейних конфліктів

Розбіжності в будь-якій сім’ї неминучі, якою б дружньою вона не була, тому що в ній живуть люди з різними потребами, поглядами, інтересами, установками, індивідуально-психологічними особистісними особливостями. Тому дуже важливо вміти знаходити оптимальні варіанти вирішення сімейних труднощів, що виникли, завдань і проблем, не зачіпаючи гідності один одного. На жаль, це не всім легко зробити. Психологи виділяють декілька типових варіантів завершення конфліктів.

Перший (найбільш розповсюджений) – примушення, вольове нав’язування такого рішення, котре влаштовує  лише ініціатора конфлікту. Такий авторитарний стиль неефективний, принижується гідність і права інших членів сім’ї, досягається зовнішнє неблагополуччя, а насправді в будь-який момент може настати криза.

Варіант другий – конфронтація. Ніхто із учасників конфлікту  не бере до уваги позицію іншого, накопичується негативізм відносин, мають місце особисті образи, спільні  інтереси сім’ї відходять на задній план, а її члени перебувають у стресовому стані.