Шляхи впровадження іноземних технологій на підприємстві ВАТ "Криворізький завод гірничого машинобудування"

     Обмін новими знаннями дає можливість потенційним  партнерам по науково-технічному обміні орієнтуватися в напрямках розвитку науки і техніки, одержувати загальні зведення про наявні досягнення в  різних галузях науки і виробництва.  Передача науково-технічної інформації відбувається в основному на некомерційній основі і  створює  можливості для розвитку  майбутньої  торгівлі технологіями. 

     Міжнародний обмін технологіями може відбуватися  як за некомерційним, так і по комерційних  каналах. Найбільш поширеними формами  некомерційними передачі технологій є  публікації з науково-технічної  тематики, конференції фахівців, виставки та ярмарки, навчання студентів і  т.д. Оскільки значення багатьох з названих форм у поширенні технологій порівняно  невелика, в даній роботі вони не будуть розглядатися. Об'єктом нашого аналізу є найважливіші ринкові  форми міжнародного обміну технологіями.

     Основною  формою міжнародної передачі технологій є ліцензійна торгівля, яка здійснюється на основі ліцензійних угод. При  укладанні ліцензійної угоди  власник передає права на нематеріальні  активи покупцеві на певний термін і за певну плату. Об'єктом ліцензійної  угоди можуть бути патенти, винаходи, формули, процеси, конструкції, схеми, торгові марки, франшизи, програми і т. д. При цьому угода зазвичай зобов'язує ліцензіара (продавця технології) надати технічну інформацію і допомогу, а ліцензіата (покупця) - використовувати отримані права. [67, с.185]

     Передаючи права, фірма-продавець більшою чи меншою мірою втрачає контроль над  новою технологією. У зв'язку з  цим виникає ряд проблем, які  повинні бути враховані при складанні  ліцензійної угоди. У їх числі  умови, при яких контракт може бути перерваний або призупинено, якщо сторони  не виконують встановлених вимог, а  також перевірки якості, територіальна  область застосування нововведення. Як показує практика без точної фіксації подібних умов можливі конфліктні ситуації, коли, наприклад, низька якість вироба, виробленого в одній країні, буде підривати репутацію аналогічного виробу, що випускається в інших  країнах, ускладнювати його збут. Особливо слід виділити проблему конфіденційності, яка виникає у зв'язку з тим, що цінність багатьох технічних новинок  знижується, якщо інформація про них  стає доступною. Тому умова збереження в таємниці конфіденційної інформації традиційно є неодмінним пунктом  ліцензійної угоди.

     Права на активи передаються за певну плату. Умови і розмір виплат винагороди ліцензіару за використання предмета угоди ліцензіатом можуть бути різними  і визначаються в ході переговорів  зацікавлених сторін по кожному контракту  окремо. На розмір винагороди впливають  такі фактори, як:

     - переваги нової технології та  її цінність для ліцензіата;

     - спосіб застосування ліцензії;

     - особливості законодавства і  рівень конкуренції; 

     - вміння вести переговори.

     Кожна зі сторін визначає для себе верхні і нижні межі ціни, а реальна ціна контракту визначається в результаті переговорів. Можливість і необхідність торгуватися один з одним визначаються тим, що жодна зі сторін не знає граничної ціни свого партнера і будує свої розрахунки на очікуваннях.

     Ціна  ліцензії розраховується як сума добутку роялті, об’єму виробленої продукції протягом року та ціною продукції в кожному році.

                                                     (1.1.)

     де: - об’єм виробленої продукції протягом року;

            - ціна продукції в кожному році;

             R – роялті.

     Поряд з названими видами розрахунків  за ліцензійною угодою, іноді практикується  отримання винагороди у вигляді  участі в прибутку або участі у  власності. У першому випадку  продавцю відраховується певний відсоток прибутку від комерційного застосування технології, у другому - продавець  отримує винагороду у вигляді  частини акцій фірми, що використовує нову технологію. [61, с.158]

     Оскільки  основний потік нових технологій іде з розвинених країн у країни що розвиваються, уряди останніх іноді  втручаються в процес ціноутворення, обмежуючи верхню межу ціни за ліцензійною  угодою.

     Винагорода  ліцензіару, що виплачується ліцензіатом  за використання нової технології, може здійснюватися по-різному. Найчастіше це винагорода виплачується у вигляді  роялті, тобто періодичних відрахувань (зазвичай поквартально або річними  внесками), встановлених у відсотках  від фактично отриманого прибутку або  обсягу продажів при комерційному використанні ліцензії.[ 75, с.578 ] Ставки роялті можуть коливатися в досить широких межах в залежності від того, що прийнято у кількості бази для розрахунку винагороди. У ряді випадків використовуються гнучкі ставки роялті в залежності від тривалості ліцензійної угоди, обсягів виробництва, ринкової ціни та інших факторів.

     Застосування  роялті передбачає тісну співпрацю  ліцензіара і ліцензіата, створює  обопільну зацікавленість в ефективному  використанні об'єкта ліцензії. Однак  сума винагороди у вигляді роялті може коливатися, іноді досить відчутно.

     На  відміну від роялті паушальний платіж являє собою одноразову винагороду, сума якого твердо зафіксована в  контракті.[83, с.153] Іноді паушальні платежі здійснюються шляхом розбиття на кілька виплат відповідно до етапів практичної реалізації ліцензії - після підписання ліцензійної угоди, завершення поставок устаткування, надання ноу-хау і т. д. Але в будь-якому випадку паушальні платежі встановлюються заздалегідь на основі експертних оцінок можливого економічного ефекту і очікуваного прибутку. [83,с.156]

     Багато  країн світу віддають перевагу іншій  формі передачі технологій -  франчайзинг, який являє собою контракт на передачу торгової марки. Продавець (франшизер) не тільки передає покупцеві (франшизу) право на використання торгової марки, але і надає йому постійну допомогу у веденні бізнесу. Ця допомога виражається  в наданні технічних послуг, підготовки кадрів і підвищення їх кваліфікації, управлінні підприємством за певну  плату.  По суті, продавець і покупець у цьому випадку діють як вертикально  інтегрована фірма, філії якої взаємозалежні  і виробляють для споживача частина  товарів і послуг. Особливо це характерно для комплексного франчайзингу, який передбачає повне забезпечення дилера, включаючи маркетинг, керівництво  експлуатацією підприємства, стандарти  і контроль якості продукції. [52, с.431]

     Історія франчайзингу сходить до XIX століття і пов'язана з США, де близько  третини обороту роздрібної торгівлі являє собою франчайзинг. Число таких фірм  росте досить швидко. Сфера їх діяльності - ресторанний бізнес, продукти харчування, продаж автомобілів, бензоколонки, тобто переважно це сфера послуг.

     Франчайзинг швидко поширюється по всьому світу. Широке застосування знаходить наступний  спосіб проникнення франшизера в іншу країну: у якості головної франшизи вибирається місцева фірма, якій передаються права за використання торгової марки. У ряді випадків за кордоном відкривається кілька торгових точок, які виконують рекламні функції, залучаючи місцевих потенційних покупців.

     Швидке  поширення франчайзингу по всьому світу  не означає, що цей вид бізнесу  не створює жодних проблем і труднощів. Зокрема за кордоном фірми - франшізери стикаються з наступною дилемою: з одного боку, висока стандартизація продукції зменшує її привабливість  для іноземців, з іншого ж боку, чим вище рівень урахування місцевих умов, тим менше потреба у франшизах.

     Важливою  формою міжнародної передачі технологій є інжиніринг, що охоплює широку сукупність видів технічної діяльності, спрямовану на підвищення ефективності зарубіжних інвестицій, мінімізацію  витрат з реалізації проектів різного  призначення. Він включає в себе різноманітні послуги, яких потребує покупець при придбанні, монтажі, освоєння та експлуатації нової техніки.[67, с 175]

     У рамках інжинірингу можуть надаватися послуги, перш за все, з підготовки нового виробництва. В їх число входять  складання техніко-економічного обґрунтування  проекту, розробка генеральних планів і креслень, управління та нагляд за будівництвом, приймально-здавальні  роботи. Після закінчення будівництва  нового об'єкта та здачі його в експлуатацію інжиніринг зводиться до надання  послуг з організації процесу  виробництва і управління підприємством. Іноді він поширюється на сферу збуту продукції, що випускається. [78, с. 137]

     Форми оплати послуг інжиніринг можуть бути різними. Це може бути погодинна оплата праці інженерів-консультантів, відшкодування  фактично понесених витрат плюс відоме винагорода, оплата у відсотках від  вартості будівництва об'єкта.

     Науково – технологічний обмін може приймати форму передачі патента. Патент був першим документом, який використовувався у торговельних відносинах між винахідниками та споживачами їх продукції. Видача патенту – свого роду компроміс між приватними інтересами винахідників і виробників нової продукції та суспільною потребою в її використанні. Економічний зміст патенту полягає в наданні державою на своїй території монопольного права винахідникові на використання його винаходу протягом певного терміну (як правило, 15 – 20 років). [94, с.93] Це монопольне право полягає в тому, що в межах вказаного терміну дії патенту тільки його власник може виготовляти, використовувати і продавати товари, в яких втілюється його винахід або використовувати певні методи та засоби виробництва цієї продукції. Власник патенту на винахід, корисну модель, промисловий зразок може повністю передати свої права третій особі. Для цього необхідно оформити договір про передачу виключних прав на об'єкт інтелектуальної власності.  Договір про передачу виключних майнових прав інтелектуальної власності - це договір, за яким одна сторона (особа, яка має виключні майнові права) передає другій стороні частково або повністю ці права відповідно до закону та на визначених договором умовах. Практично всі товари, які виходять на ринки розвинених країнах, є запатентованими.

     Не  кожний винахід може бути захищений патентом. Патентоспроможність винаходу означає, що він пропонує технічне вирішення завдання шляхом створення нових машин чи технологічних процесів, характеризується новизною, підвищує рівень традиційного інженерного розв’язання технічного завдання і може бути використаний на практиці.

     Контракти "під ключ"  як форма міжнародної  передачі технологій припускають укладення  угоди на будівництво об'єкта, що після його повної готовності до експлуатації передається замовнику. Такі проекти  зазвичай реалізують великі будівельні фірми та фірми-виробники промислового устаткування, між якими поділені відповідні ринки.

     Вартість  контрактів «під ключ» нерідко вимірюється  сотнями мільйонів і навіть мільярдами доларів. Масштабність подібних контрактів пояснюється особливою значущістю об'єктів, що створюються для країн, де вони зводяться, необхідністю створення  інфраструктури нерідко в малоосвоєних районах, великим житловим будівництві, завезенням великих груп робітників. Генеральний підрядник залучає  для реалізації проектів «під ключ»  велику кількість дрібних фірм як субпідрядників. При цьому їм надається допомога при жорсткому контролі якості робіт та продукції.

     При такій формі міжнародної передачі технологій замовник отримує повністю готовий до експлуатації об'єкт, не зазнаючи труднощів з освоєнням  нової техніки. Імпортне обладнання та технологічні процеси на такому об'єкті знайомі, вони на практиці довели свою надійність і перспективність. Вся відповідальність за будівництво і введення об'єкта в експлуатацію покладена на одну юридичну особу. Тому подібні об'єкти зводяться дуже швидко і в стислі терміни приступають до випуску конкурентоспроможної продукції. [69, с.265]

        Прикладом орієнтованого  на передові досягнення в ключових науково-технічних, експортоорієнтованих галузях, заощаджувального господарського використання сировинно-енергетичних ресурсів є технополіси або технопарки, своєрідні прообрази виробництва, а до певної міри й соціальних відносин майбутнього. Досвід, який було нагромаджено американськими технополісами зараз широко використовується в провідних індустріальних країнах, про що свідчать спеціальні програми, які було прийнято і запроваджено в Японії, європейських країнах. Технополіси набули значного поширення в усіх провідних індустріально розвинутих країнах, а для держав з перехідними економіками вони є умовою прискорення розвитку виробництва, виходу на передові конкурентні позиції у світі.

     Технополіс  — це територіальний науково-промисловий  комплекс або конгломерат науково-академічних, навчальних, дослідно-конструкторських закладів, промислових підприємств  та ін. з розвинутою та динамічною системою виробничого постачання, комунікацій, об’єктів інфраструктурної мережі, який створюється за чіткою функціональною ознакою з метою розвитку в  найсприятливіших умовах високотехнологічного, соціально необхідного, конкурентоспроможного, екологічно чистого виробництва, підготовки висококваліфікованих фахівців.[74,с.553] Від традиційного способу концентрації виробництва у вигляді регіональних індустріальних центрів технополіси відрізняє обов’язкова висока наукомісткість, а також мала матеріало- та енергоємність виробництва, орієнтованого виключно на нові види технологій.