Процес глобалізації міжнародних економічних відносин

    Притоки ПІІ в країни Азії і Океанії  за 1997-2007 рр. (в млрд.. дол.) [20]. 
 

    Крім  того, Азія і Океанія вийшли на світову арену як новий розвинений регіон розміщення ПІІ.

    Потоки  ПІІ у Східну Азію зросли до 48,89% від  загального обсягу ПІІ в Азію і  Океанію (табл. 2.1.) завдяки помітному притоку інвестицій в Гонконг (Китай). Приріст ПІІ в країнах Південно-Східної Азії склав 116,7% в порівнянні з періодом 1995-2000 рр., Південна Азія, лідируючі позиції в якій займає Індія ріст дорівнює 140%, лідери інвестування Західної Азії – країни-нафтоекспортери: Саудівська Аравія, Сирійська Арабська Республіка і Турція. Найбільш привабливим для інвестування залишається Китай, який приваблює 83,5 млрд. дол.

    За  даними звіту з Інвестиційної  діяльності ООН за 2008 рік, на розвинені країни припадає 1247,6 млрд. дол. притоку інвестицій, тоді як на країни, що розвиваються – 499,7 млрд. дол. окрім ПІІ, іншим числовим індикатором глобалізації слугують дані про міжнаціональні об’єднання та поглинення.  

    Таблиця 2.2.

    Основні характеристики міжнаціональних поглинень і об’єднань [6]. 

    Помітним  є збільшення поглинень і об’єднань підприємств, компаній серед країн Пд.-Сх. Європи та CНД, збільшення кількості компаній первинного сектору (ресурсовидобувні, нафтовидобувні), це пов’язано зі збільшенням цін на ресурси. 

    2.2. Етапи інтернаціоналізації підприємницької  діяльності 

    В результаті міжнародної кооперації виробництва, розвитку міжнародного розподілення праці, зовнішньої торгівлі й міжнародних  економічних відносин в цілому відбувається посилення взаємозв'язку й взаємозалежності національних економік, нормальний розвиток яких неможливий без урахування зовнішнього чинника. Це явище прийнято називати інтернаціоналізацією господарського життя. Таким чином, можна надати загальне визначення цього поняття. Інтернаціоналізація господарського життя — це посилення взаємозв'язку і взаємозалежності економік окремих країн, вплив міжнародних економічних відносин на національні економіки, участь країн у світовому господарстві [4,c.98-99].

    Глобалізаційні  процеси також асоціюються з  інтеграційними процесами. На відміну  від інтернаціоналізації, інтеграція включає диференціацію утвореного середовища, як, наприклад, міжнародний поділ праці, розділення на країни-експортери та країни-імпортери і т.п.

    Міжнародна  економічна інтеграція — це наближення, а також пристосування національних економік, включення їх до єдиного відтворювального процесу в межах усього світу. Міжнародну економічну інтеграцію можна охарактеризувати як процес господарчого об'єднання країн на основі розподілення праці між окремими національними господарствами, взаємодії їх економік на різних рівнях і в різних формах шляхом розвитку глибоких стійких взаємозв'язків. Це досить висока, ефективна й перспективна ступінь розвитку світової економіки. На цьому ступені відбувається не тільки наближення національних економік, а також забезпечується спільне рішення економічних задач. Отже, економічну інтеграцію можна визначити як процес економічної взаємодії країн, яка призводить до наближення господарчих механізмів і приймає форму міждержавних угод і узгоджено регульований міждержавними органами.

    Процеси економічної інтеграції відбуваються як на двосторонній, так і на регіональній або на глобальній основі. Однією з  характерних особливостей інтеграційних  об'єднань сьогодні можна назвати  їх розвиток на регіональному рівні: утворюються регіональні господарські комплекси зі спільними наднаціональними й міждержавними органами управління [21].

    Інтенсивність практичного втілення елементів  глобалізації характеризується рівнем готовності економічних суб’єктів  до глобалізованої діяльності, а також глибиною політичної, економічної, правової інтеграції національних економічних систем. В умовах глобалізації активними суб’єктами можуть виступати національні та міжнаціональні, міжнародні компанії, науково-виробничо-комерційні об’єднання і кластери, національні економіки, регіональні та галузеві макроекономічні об’єднання і світові організації, які найбільшою мірою підтримують саме глобалізацій ний розвиток. Темпи інтернаціоналізації господарської діяльності економічних суб’єктів визначають динаміку глобалізацій них процесів.

    Відповідно  до завдань і функцій, що їх виконують  суб’єкти глобалізації, розрізняють  кілька рівнів зрілості інтернаціоналізованого підприємництва, вищим з яких є  глобалізація:

    Першим  рівнем глобалізації є пасивна інтернаціоналізація  національних систем, яка відбувається під впливом зовнішніх факторів розвитку світових глобалізацій них процесів. По-суті, примусова інтернаціоналізація окремих видів господарчої діяльності та цілих економічних систем стає необхідною умовою конкурентноспроможного підприємства національних економічних суб’єктів. Її механізм передбачає переорієнтацію управлінських функцій та інтересів з традиційних методів поведінки на базі „домашнього ринку” на розробку інтернаціональних інструментів  підприємницької діяльності, імпортованими до національних систем зарубіжними суб’єктами (міжнародними компаніями). Це позначається на стилі управлінської поведінки (насамперед, на інтернаціоналізації ринкової поведінки).

    Другим  етапом інтернаціоналізації бізнесу  є розвиток експортних операцій, який передбачає вихід управлінських функцій за межі національного (локального) ринку. При цьому пріоритети національного ринкового середовища залишаються домінуючими такою мірою, що відповідний зарубіжний ринок обирається згідно з вимогами домашньої програми управління. Дана обставина передбачає збереження традиційних етноцентричних налаштованих форм форм міжнародного підприємництва на фоні здійснення простих експортних операцій. Експортний етап інтернаціоналізації навіть за умов використання більш активних форм прямого експорту не викликає активізації управлінських функцій і, відповідно, інтеграції економічного суб’єкта до світового економічного простору.

    Третій  етап є наслідком розвитку форм міжнародного співробітництва, зокрема, прагнення  національних суб’єктів інтенсифікувати свою присутність на зарубіжних ринках. Інтернаціоналізація управлінських функцій на цьому етапі дозволяє розвинути управлінські функції експортної діяльності та набути узагальненого досвіду бізнес-поведінки для досягнення успіху н більшій кількості різноманітних ринків. Це вимагає розуміння особливостей „чужого” ринку.

    Наступним, четвертим етапом є транснаціональна діяльність, яка виникає в результаті транс націоналізації економічних  процесів. При цьому особлива роль належить ТНК (транснаціональним корпораціям), які інтернаціоналізують фактори виробництва і методи управлінської діяльності. ТНК формують загальносвітові засади економічної стандартизації та підвищують рівень інтернаціоналізації суб’єктів міжнародного співробітництва. За цих обставин компаніями часто використовується стерео типізація ринків, яка передбачає розробку ключових факторів управлінської поведінки для різних економічних систем, спрощуючи тим самим поєднання корпоративних інтересів з вимогами зарубіжного ринку. Як наслідок – формування регіональних економічних систем (діяльність економічних суб’єктів у межах ЄС), уніфікація стандартів та вимог до механізмів та результатів виробничо-комерційної діяльності, уніфікація споживчих потреб та уподобань [1,c.84] [4,c.101] [14,c.58-60].

    Вищою формою транснаціоналізації бізнесу  є його глобалізація, коли компанії сприймають світовий ринок як єдиний і повністю гомогенний та будують  свою підприємницьку стратегію, виходячи зі стандартизованих мотивацій та вимог  уніфікованих споживчих сегментів (рис. 2.2.). 

    Рис. 2.2. Етапи інтернаціоналізації господарчої  діяльності [4,c.100]. 

    Економічна  інтеграція складає ядро процесу  глобалізації, а сама глобалізація являє собою більш вищу стадію інтернаціоналізації, її подальший розвиток, коли накопичені кількісні зміни призвели до якісного стрибка. Глобалізацію слід розглядати як процес, який якісно відрізняється від інтернаціоналізації тим, що означає перехід до системи відкритого національного господарства у інтегроване світове господарство.

    Отже, можна говорити, що глобалізація відбувається на мікро- і макроекономічному рівні . Мікроекономічний - орієнтація компаній (наприклад, на ринки збуту й постачання), макрорівень - зовнішньоекономічна політика держав (наприклад, лібералізація економіки).

    Виділяють, насамперед , такі напрямки глобалізації, як:

•    Міжнародна торгівля товарами; послугами; технологією; об'єктами інтелектуальної власності.
• Міжнародні фінансові операції: кредити (приватні, державні, міжнародних організацій); основні цінні папери (акції, облігації й інші боргові зобов'язання); виробничі фінансові інструменти (ф’ючерси, опціони й ін.)
• Міжнародний рух факторів виробництва : капіталу (у вигляді прямих іноземних інвестицій); робочої сили [21].

    2.3. Індекс глобалізації 

Також оцінити  позитивний та негативний вплив глобалізації на держави допомагають індекси глобалізації. Індекс глобалізації в системі KOF розраховується за трьома вимірами: економічний (Iге), соціальний (Iгс) і політичний (Iгп) – і розраховується як сума  своїх складових: Iг = 0,34Іге + 0,37Ігс + 0,29Ігп (рис. 2.3., 2.4.) [5,с.8].

    Рис. 2.3. Індекс глобалізації у світі [19]. 

    Економічний вимір глобалізації відображають наступні індикатори: рівень торгівлі (10,5% показника), прямі іноземні інвестиції (сума їх припливу та відтоку) (13%), портфельні інвестиції (сума абсолютної вартості їх припливу та відтоку) (13,5%), доходи нерезидентів (13%), приховані імпортні бар’єри (12%), середня тарифна ставка (13,5%), податки на міжнародну торгівлю (12%), обмеження на чисті активи (12,5%) (всі дані виражені у відсотках від ВВП).

Рис. 2.4. Ріст світового індексу глобалізації 1970-2006 рр. [19]. 
 

    Соціальне вимірювання глобалізації визначається сумою таких факторів: інтенсивність особистих контактів людини в банківській, телекомунікаційній, туристичній сферах з іншими країнами, рівень розвитку міжнародного туризму, рівень забезпеченості засобами масової інформації населення, відсоток іноземних громадян в країні, рівень замученості країни до міжнародної торгівлі, вартість телефонних розмов країни з США [див. додаток А].

    Політичне вимірювання глобалізації оцінюється за такими показниками: членство країни в міжнародних організаціях (29% показника), участь країни в місіях Ради Безпеки  ООН (36%), кількість іноземних посольств в країні (36%).

     США, Данія, Канада займають перші позиції  за рівнем політичної глобалізації; за рівнем загального індексу глобалізації лідирує Швейцарія, для порівняння,  Україна за загальним індексом глобалізації посідає 64 місце після Кенії і  перед Перу, вона глобалізується майже в 2,4 рази повільніше ніж США і в 1,2 рази повільніше Росії [18].

     Отже, проявом глобалізації є проникнення  капіталу в такі сфери як інформація, культура, соціальні комунікації, суспільне  життя, на основі чого економічна глобалізація як процес набула багато вимірності, а показник загальної глобалізованості країн – багатофакторності. 
 

     2.4. Інститути Управління глобалізацією