Напрями вдосконалення регулювання відтоку капіталу з України

     К. Маркс обґрунтовував вивіз капіталу надлишком його в країні, що експортує капітал. Під надлишком капіталу він (слідом за класиками економіки) розумів такий капітал, застосування якого в країні вело б до зниження норми прибутку. Надлишковий капітал виступає в трьох формах: товарної, продуктивної (надлишкові виробничі потужності і робоча сила) і грошової. Через товарний експорт і експорт капіталу цей надлишок (реальний або потенційний) вивозиться за кордон.

     Сучасні концепції ТНК

     Теоретична  економіка багато уваги приділяє транснаціональним корпораціям, і в першу чергу через їх бурхливого зростання в другій половині ХХ ст. Спочатку ТНК вивчалися в рамках теорії фірми, потім стали розроблятися самостійні концепції. В основі їх лежать перш за все ідеї американських економістів С. Хаймера про необхідність для фірми мати переваги перед місцевими конкурентами при здійсненні прямих інвестицій за кордоном і Р. Коуза про наявність специфічного ринку всередині великої корпорації, а також Р. Вернона, який у своїй концепції життєвого циклу продукту пояснював феномен ТНК в першу чергу прагненням національних монополій завдати своїм закордонним конкурентам як би удару на випередження.

     На  марксистську концепцію ТНК вплинув  Дж. Гелбрейт, який вважає, що генезис  ТНК обумовлений технологічними причинами: сучасна продукція більш складна, ніж у XIX ст., І її збут та обслуговування за кордоном вимагають від фірм створення там товар-і услугопроводящей мережі. Марксистська концепція зводиться до того, що ТНК - це насамперед результат накладення процесу капіталістичної концентрації та централізації на процес інтернаціоналізації виробництва.

     Головна риса ТНК - це наявність у них закордонного виробництва товарів та послуг, тобто  прямих інвестицій. Тому в рамках концепцій  ТНК розроблено чимало моделей прямих інвестицій, найбільш відомими з яких є наступні.

     Теорії  портфельних інвестицій

     Ці  теорії багато в чому визначаються тим, що портфельних інвесторів цікавлять  за кордоном насамперед чотири моменти: а) рівень прибутковості іноземних  цінних паперів; б) ступінь ризику по цих вкладеннях; в) рівень ліквідності цих паперів; г) бажання диверсифікувати свій портфель цінних паперів за рахунок паперів іноземного походження. Комбінація цих чотирьох моментів призводить до того, що портфельні інвестиції особливо сильно схильні до коливань економічної і політичної кон'юнктури.

     Теорія  втечі капіталу

     Дана  теорія розроблена слабко. Це видно  хоча б з того, що сам термін «втеча капіталу» трактується по-різному. А це позначається на результатах  оцінки масштабів цього явища. Так, Д. Каддінгтон зводить втеча капіталу до нелегального ввезення та вивезення короткострокового капіталу. Однак більшість дослідників слідом за ч.п. Кіндлебергєра вважають, що втеча капіталу - це такий рух капіталу з країни, яке суперечить її національним інтересам і відбувається через несприятливий для багатьох вітчизняних власників капіталу інвестиційного клімату в країні. Деякі додають, що капітал «біжить» ще й тому, що часто він має незаконне походження.

     Україна є активним учасником інтеграційних та глобалізаційних процесів сучасної світової економіки та безпосередньо задіяна у процесах міжнародного руху капіталів. У стратегічних планах її розвитку передбачено обов’язковість відкритого характеру національної економіки. Маючи величезний економічний потенціал, наша країна, як така що належить до перехідних економік, відчуває гостру потребу у фінансових ресурсах, у тому числі прямих інвестиціях та позиках, які необхідні їй для реалізації трансформаційних процесів у соціальній та економічній сферах. 

3. Економічне  середовище України у контексті  міжнародного руху капіталу

     У макроекономічному аспекті розгортання  євроінтеграційних процесів в економіці  України об’єктивно потребує зосередження уваги в цьому дослідженні на проблемах стабільного функціонування інститутів фінансового ринку за допомогою відповідного механізму регулювання їхньої діяльності. Поряд з тим, у сучасній економічній літературі недостатньо уваги приділено поширенню фінансових криз з одних країн в інші через спонтанне вилучення іноземних капіталів. Особливу увагу сьогодні необхідно приділяти питанням, які пов’язані з механізмом залучення іноземних коштів в економіку України і залежать від багатьох чинників, а саме від політичних, економічних, соціальних та інших умов країни-реціпієнта. Власне особливості залучення іноземних фінансових ресурсів у ту чи іншу країну є актуальним питанням в дослідженнях вчених-економістів на сучасному етапі світової глобалізації економіки.

     Глобалізації  світової валютно-фінансової системи  в останнє десятиріччя сприяли такі чинники: зниження витрат на поширення і обробку інформації, які розширювали можливості для застосування різноманітних фінансових інструментів у міжнародних операціях; лібералізація національних фінансових систем та пом’якшення обмежень на операції по рахунку капіталу країн, що розвиваються, і країн з перехідною економікою; збільшення торговельних потоків між країнами, які супроводжувалися інтенсифікацією кредитування зовнішньоторговельних операцій.

     Зауважимо, що саме відсутність чітко визначеного позитивного впливу міжнародного кредитування на темпи економічного зростання у довгостроковому періоді є відображенням того факту, що поряд із здобутками фінансова інтеграція несе із собою низку втрат, які значною мірою зводять виграшні складові нанівець. Водночас загальновизнаним негативним аспектом фінансової глобалізації є посилення макроекономічної волатильності (залежності). Фінансова глобалізація підвищує чутливість економік країн, що розвиваються, та перехідних економік до дії зовнішніх шоків. У таких умовах ризики фінансової інтеграції тісно пов’язані з можливістю поширення фінансових криз на інші країни.

     З розширенням і поглибленням процесів фінансової глобалізації країни, що розвиваються, стали активніше використовувати переваги міжнародної кооперації, послідовно збільшуючи обсяги експорту національного капіталу. Водночас із спрощенням порядку регулювання міжнародних фінансових операцій деякі з них зіткнулися із зростаючими масштабами відтоку капіталу за кордон, на жаль це стосується й України.

     Головною  причиною цього явища є високі макроекономічні ризики, традиційно властиві ринкам, що розвиваються, які підштовхують національний капітал до пошуку безпечніших способів розміщення за кордоном, найчастіше в офшорних зонах.

     Країни  з низьким рівнем доходів є переважно реципієнтами офіційних позик, в результаті чого частка боргу офіційним двостороннім і багатостороннім кредиторам у загальній сумі зовнішнього боргу цих країн становить 78%. Нині країни із середнім рівнем доходів більшою мірою покладаються на приватні джерела зовнішнього фінансування, а частка офіційного боргу у загальній сумі зовнішньої заборгованості цих країн становить лише 44%. Однак, унаслідок пільгового характеру офіційних позик бідні країни світу спрямовують меншу частину надходжень від експорту на погашення і обслуговування зовнішнього боргу (12%) порівняно з країнами із середнім рівнем доходів (18%). Зазначимо, що рівень зовнішньоборгового навантаження відносно валового національного доходу і надходжень від експорту у країнах із низьким рівнем доходів є вищим — 40% і 148% відповідно у порівняні з 38% і 99% у країнах із середнім рівнем доходів.

     У структурі зовнішнього національного  боргу за типом позичальника державний  борг хоча й займає домінуючі позиції, поступово втрачає свою пріоритетну роль. Лібералізація міждержавного руху капіталів у багатьох країнах, що розвиваються, і країнах з перехідною економікою та розширення бази фінансових посередників сприяли активізації участі приватних позичальників у операціях міжнародного ринку капіталів.

     У першій половині 2006 р. на фоні нарощування  зовнішньої заборгованості резидентів України в розвитку фінансової системи держави спостерігалися такі негативні тенденції: посилення невідповідності між валютою активів і зобов’язань у балансах підприємств; збільшення активних і пасивних операцій банків у іноземній валюті при посиленні споживчої спрямованості банківських кредитів.

     На  нашу думку, в Україні забезпечення керованістю зовнішньоборгових  процесів сьогодні потребує:

     - накопичення достатнього обсягу міжнародних валютних резервів; зменшення обсягів залучення зовнішніх комерційних позик державою;

     - посилення нагляду над банківськими установами країни; встановлення жорсткіших вимог до формування резервів банків під кредитні ризики за операціями в іноземній валюті; створення дієвої системи рефінансування НБУ довгострокових кредитів комерційних банків;

     - поширення нормативів обов’язкового резервування на кошти, залучені українськими банками від іноземних.

      РОЗДІЛ 2

     ІНВЕСТИЦІЙНИЙ КЛІМАТ У СИСТЕМІ ВИВОЗУ КАПІТАЛУ 
 

     2.1. Причини, напрями та обсяги непродуктивного відтоку капіталу з України 

     На  сьогоднішній день економічний спад в Україні ще не завершився і масовий відтік капіталу з країни продовжується. Наслідки цього явища добре відомі: втрата продуктивного потенціалу, податкової бази і контролю над грошовими агрегатами — усе це лягає важким тягарем на суспільство в цілому й ускладнює здійснення заходів державної політики. Наслідком усього цього є потужний відтік капіталу з країни з використанням таких засобів, як заниження сум у рахунках-фактурах при експортних операціях, оформлення фіктивних авансових платежів у рахунок імпорту, а також банківські перекази в обхід існуючих заходів контролю.

     Офшорна зона є однією з різновидів вільних економічних зон. Згідно з діючими класифікаціями їх відносять до вільних економічних зон, особливостями яких є створення для підприємців сприятливого валютно-фінансового, фіскального режиму, високого рівня банківської і комерційної таємниці, а також лояльність державного регулювання. Термін «офшорна зона» у загальному розумінні передбачає будь-яку країну з низькою або нульовою податковою ставкою на всі або окремі категорії прибутків, прийнятний рівень банківської або комерційної таємниці і мінімальну чи повну відсутність резервних вимог центрального банку або обмежень щодо конвертованості валюти. Крім того, більшість офшорних зон мають спрощені вимоги до ліцензування і регулювання фінансових та інших компаній і фірм [2].

     Про наявність стійкої тенденції до зростання відтоку капіталу з України свідчать дані офіційної статистики (табл. 2.1). 

     Таблиця 2.1

     Динаміка  прямих інвестицій з України

     Не  стільки фінансово-економічна криза, яка нанесла найбільш відчутного удару по економіці у другому півріччі 2008 року, скільки негативні очікування спричинили небувалий відтік капіталу у 2007 році — у 25 разів більше ніж у попередньому році (табл. 2.1). За даними, наведеними в таблиці, на теперішній час основною офшорною зоною для українських бізнесменів став Кіпр, до якого у 2008 році було спрямовано 94 % усіх прямих інвестицій з України. За оцінками експертів, щомісяця переводиться на цей острів і в інші країни близько ста мільйонів доларів.

     В Україні існує комплекс чинників, що стимулюють розвиток офшорного бізнесу. Основні з них, як зазначалося, — це тиск податкового навантаження і неефективність фіскальної політики, несприятливий інвестиційний клімат і потужні мотиви до експорту капіталу за кордон, високі інвестиційні ризики і використання офшорних схем для приховування факту володіння інвестиційними об’єктами в Україні, криміналізація економіки і використання офшорних схем для відмивання грошей, отриманих злочинним шляхом.

     Найбільш  повну інформацію про тенденції  та обсяги відтоку капіталу (ВК) дає платіжний баланс. Відтік капіталу за допомогою фіктивних експортно-імпортних операцій набув свого часу такого розмаху, що НБУ, починаючи з 2000 року, для статистичного відображення процесу ввів окремий рядок у платіжному балансі. Він відразу ж висвітлив величезні обсяги вивезеного капіталу: недоотримана виручка за експорт товарів і послуг й оплата непоставленого імпорту 2007 р. перевищили $5,3 млрд. (табл. 2.2). Для розрахунків приблизних розмірів відтоку капіталу можна скористатися наступною формулою: