Види фінансової інформації

Вариант №8

ЗМІСТ

Теоретична частина ……………………………………………………... 3

1. Види фінансової інформації………………………………………...… 4

2. Управління власним  капіталом…………………………………..….. 6

3. Фiнансовий леверидж……………………………………………….. 14

Практична частина …………………..…………………………………16

Список використаної літератури …………………………………….... 27

ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА

1. Види фінансової інформації

Формування інформаційної бази фінансового менеджменту на підприємстві - це процес цілеспрямованого добору відповідних економічних показників, орієнтованих на прийняття стратегічних рішень і ефективне поточне управління фінансовою діяльністю. Формування системи інформативних показників фінансового менеджменту для конкретного підприємства пов'язане з його галузевими особливостями, організаційно-правовою формою, обсягом, ступенем диверсифікації господарської діяльності та інших чинників.[4, c.275]

Сукупність показників, що включаються в інформаційну базу фінансового менеджменту, може бути згрупована за видами джерел інформації.

До першої групи належать показники, що характеризують загальноекономічний розвиток країни. Сюди включаються показники, макроекономічного розвитку, що містять інформативні дані, використовувані в управлінні фінансами підприємства. До цієї групи входять такі показники:

- величина валового внутрішнього  продукту і національного доходу;

- грошові доходи населення;

- обсяг емісії грошей;

- внески населення в  банках;

- індекс інфляції;

- дисконтна ставка центрального  банку і т. д.

Формування показників цієї групи базується на публікації даних державної статистики.

До другої групи належать показники, що характеризують галузеву приналежність підприємства. Система показників даної групи містить інформативні матеріали галузі, необхідні для прийняття управлінських рішень з питань оперативної фінансової діяльності. До даної групи входять такі показники:

- обсяг виробленої (реалізованої) продукції та його динаміка;

- загальна вартість активів  підприємства, в тому числі оборотних;

- загальна сума використовуваного  капіталу, у тому числі власного;

- сума балансового прибутку  підприємства, у тому числі з основної (операційної) діяльності;

- індекс цін на продукцію та ін.

Джерелом формування показників цієї групи слугує публікація звітних матеріалів у пресі, відповідні рейтинги тощо.

До третьої групи входять показники, що характеризують кон'юнктуру фінансового ринку. Ця інформація необхідна для прийняття управлінських рішень щодо формування портфеля довгострокових фінансових вкладень, здійснення короткострокових вкладень та інших операцій. До даної групи належать такі показники:

- види котируваних основних  фондових інструментів (акції, облігації й ін.), що обертаються на біржовому і позабіржовому фондовому ринку;

- котирувані ціни попиту  і пропозиції основних видів  фондових інструментів;

- ціни й обсяги угод  з основних видів фондових  інструментів;

- вільний індекс динаміки  цін на фондовому ринку;

- депозитні і кредитні  ставки комерційних банків;

- офіційні курси окремих  валют;

- курси купівлі-продажу окремих валют на міжбанківській валютній біржі і комерційних банках і т. д.

Джерелами формування системи показників цієї групи слугують дані комерційних видань.

До четвертої групи належать показники, сформовані з внутрішніх джерел на підприємстві. Система показників даної групи становить основу інформаційної бази фінансового менеджменту. Ці дані є підставою для проведення аналізу, прогнозування і прийняття оперативних управлінських рішень в усіх напрямках фінансової діяльності підприємства. До цієї групи зараховують такі дані:

- показники, що характеризують  фінансовий стан і результати  фінансової діяльності підприємства в цілому;

-показники, що характеризують  фінансові результати діяльності  окремих структурних підрозділів підприємства;

- нормативно-планові показники, пов'язані з фінансовим розвитком  підприємства. [4, c.278]

Перевагою показників цієї групи є їх уніфікація, регулярність формування, високий ступінь достовірності, що визначається відповідним статусом фінансової звітності й узагальненими фінансовими показниками, розрахованими на її основі.

2. Управління власним капіталом

Власний капітал складається з коштів, що належать господарюючому суб’єкту, авансованих їм у створення чистих активів. Величина цього капіталу служить одним з найбільш значущих показників економічного потенціалу та ефективності діяльності. Власні кошти поділені між оборотними і необоротні активи. Звичайно загальна сума цих коштів більше величини необоротних активів.

Розрахунок власного капіталу здійснюється як суми статутного, резервного та додаткового капіталів, а також грошових фондів, що належать товариству. Власний капітал організовується з дня заснування підприємства з його подальшим нарощуванням за рахунок зовнішніх і внутрішніх, позикових і власних джерел утворення засобів. [5]

На діючому підприємстві власний капітал має певні основні форми (рис.1). 
 
Рис. 1. Форми функціонування власного капіталу підприємства

1. Статутний фонд характеризує  початкову суму власного капіталу  підприємства, інвестовану у формування його активів для початку здійснення господарської діяльності. Його розмір визначається статутом підприємства. Для підприємств окремих сфер діяльності й організаційно-правових форм (акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю) мінімальний розмір статутного фонду регулюється законодавством.

2. Резервний фонд (резервний капітал) є зарезервованою частиною власного  капіталу підприємства, призначеного для внутрішнього страхування його господарської діяльності. Розмір даної резервної частини власного капіталу визначається установчими документами. Формування резервного фонду здійснюється за рахунок прибутку підприємства (мінімальний розмір відрахувань прибутку в резервний фонд регулюється законодавством).

3. Спеціальні (цільові) фінансові фонди, до яких належать цілеспрямовано  сформовані фонди власних фінансових  засобів з метою їх наступних  цільових витрат. У складі цих фінансових фондів виділяють звичайно амортизаційний фонд, ремонтний фонд, фонд охорони праці, фонд спеціальних програм, фонд розвитку виробництва тощо. Порядок формування й використання засобів цих фондів регулюється статутом й іншими установчими та внутрішніми документами підприємства.

4. Нерозподілений прибуток характеризує частину прибутку підприємства, що був отриманий у попередньому періоді та не використаний на споживання власниками (акціонерами, пайовиками) й персоналом. Ця частина прибутку призначена для реінвестування на розвиток виробництва. 

5. Інші форми власного капіталу, до яких належать розрахунки  за майно при передачі його  в оренду, розрахунки з учасниками  стосовно виплати їм прибутків  у формі відсотків або дивідендів  і деякі інші, відображені в  першому розділі пасиву балансу.

Управління власним капіталом пов’язане не тільки з забезпеченням ефективного використання вже накопиченої його частини, але і з формуванням власних фінансових ресурсів, що забезпечують майбутній розвиток підприємства. Власні фінансові ресурси класифікуються за певними джерелами(таблиця1). 
 
Таблиця1. 
Джерела формування власних фінансових ресурсів підприємства

У складі внутрішніх джерел формування власних фінансових ресурсів основне місце належить прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, він формує переважну частину його власних фінансових ресурсів, забезпечує приріст власного капіталу, а відповідно, і ріст ринкової вартості підприємства.

Певну роль у складі внутрішніх джерел виконують також амортизаційні відрахування, особливо на підприємствах із високою вартістю власних основних засобів і нематеріальних активів; проте суму власного капіталу підприємства вони не збільшують, а лише є засобом його реінвестування. Інші внутрішні джерела не грають помітної ролі у формуванні власних фінансових ресурсів підприємства. 
У складі зовнішніх джерел формування власних фінансових ресурсів основне місце належить залученню підприємством додаткового пайового (шляхом додаткових внесків у статутний фонд) або акціонерного (шляхом додаткової емісії та реалізації акцій) капіталу.

Для окремих підприємств одним із зовнішніх джерел формування власних фінансових ресурсів може бути надана їм безплатна фінансова допомога, яка надається, як правило, лише окремим державним підприємствам.

До числа інших зовнішніх джерел входять безплатно передані підприємству матеріальні та нематеріальні активи, що включаються до складу його балансу. Основою управління власним капіталом підприємства є управління формуванням його власних фінансових ресурсів. З метою забезпечення ефективності управління даним процесом на підприємстві розробляється спеціальна фінансова політика.Політика формування власних фінансових ресурсів є частиною загальної фінансової стратегії підприємства, що полягає в забезпеченні необхідного рівня самофінансування його виробничого розвитку. Розробка політики формування власних фінансових ресурсів підприємства здійснюється за такими основними етапами:

1. Аналіз формування власних  фінансових ресурсів підприємства у попередньому періоді.

2. Визначення загальної  потреби у власних фінансових ресурсах.

3. Оцінка вартості залучення  власного капіталу з різних джерел.

4. Забезпечення максимального обсягу залучення власних фінансових ресурсів за рахунок внутрішніх джерел.

5. Забезпечення необхідного  обсягу залучення власних фінансових ресурсів із зовнішніх джерел.

6. Оптимізація співвідношення внутрішніх і зовнішніх джерел формування власних фінансових ресурсів.

1. Аналіз формування власних  фінансових ресурсів підприємства у попередньому періоді. 

Метою даного аналізу є виявлення потенціалу формування власних фінансових ресурсів і його відповідності темпам розвитку підприємства. 
На першому етапі аналізу вивчаються загальний обсяг формування власних фінансових ресурсів, відповідність темпів приросту власного капіталу темпам приросту активів і обсягу реалізованої продукції підприємства, динаміка питомої ваги власних ресурсів у загальному обсязі формування фінансових ресурсів у передплановому періоді.[5]

На другому етапі аналізу розглядаються джерела формування власних фінансових ресурсів. У першу чергу вивчається співвідношення зовнішніх і внутрішніх джерел формування власних фінансових ресурсів, а також вартість залучення власного капіталу за рахунок різних джерел. 
На третьому етапі аналізу оцінюється достатність власних фінансових ресурсів, сформованих на підприємстві у передплановому періоді. Критерієм такої оцінки виступає показник "коефіцієнт самофінансування розвитку підприємства". Його динаміка відображає тенденцію забезпеченості розвитку підприємства власними фінансовими ресурсами.

2. Визначення загальної  потреби у власних фінансових ресурсах. 

Ця потреба визначається за такою формулою: 
 ,де

Пвфр – загальна потреба у власних фінансових ресурсах підприємства у планованому періоді;

Пк – загальна потреба в капіталі на кінець планового періоду;

Пвк – питома вага власного капіталу в загальній його сумі;

ВКп – сума власного капіталу на початок періоду, що планується;

П – сума прибутку, що спрямовується на споживання в плановому періоді.

Розрахована загальна потреба охоплює необхідну суму власних фінансових ресурсів, формованих як за рахунок внутрішніх, так і за рахунок зовнішніх джерел.

3. Оцінка вартості залучення  власного капіталу з різних джерел. 
Така оцінка проводиться в розрізі основних елементів власного капіталу, сформованого за рахунок внутрішніх і зовнішніх джерел. Результати такої оцінки є основою розробки управлінських рішень щодо вибору альтернативних джерел формування власних фінансових ресурсів, що забезпечують приріст власного капіталу підприємства.

4. Забезпечення максимального обсягу залучення власних фінансових ресурсів за рахунок внутрішніх джерел.

Перш ніж звертатися до зовнішніх джерел формування власних фінансових ресурсів, повинні бути реалізовані всі можливості їх формування за рахунок внутрішніх джерел. Основними внутрішніми джерелами формування власних фінансових ресурсів підприємства є сума чистого прибутку й амортизаційних відрахувань. Таким чином, у першу чергу, необхідно у процесі планування цих показників передбачити можливості їх росту за рахунок різних резервів.[5]

Метод прискореної амортизації активної частини основних фондів збільшує можливості формування власних фінансових ресурсів. Проте варто мати на увазі, що ріст суми амортизаційних відрахувань у процесі проведення прискореної амортизації окремих видів основних фондів призводить до відповідного зменшення суми чистого прибутку. Тому при вишукуванні резервів росту власних фінансових ресурсів за рахунок внутрішніх джерел варто виходити з необхідності максимізації сукупної їх суми, тобто за таким критерієм:

ЧП + АВ ------> ВФРмакс., де

ЧП – планована сума чистого прибутку підприємства;

АВ – планована сума амортизаційних відрахувань;

ВФРмакс. – максимальна сума власних фінансових ресурсів, формованих за рахунок внутрішніх джерел.

5. Забезпечення необхідного  обсягу залучення власних фінансових ресурсів із зовнішніх джерел.

Обсяг залучення власних фінансових ресурсів із зовнішніх джерел повинен забезпечити ту їх частину, що не вдалося сформувати за рахунок внутрішніх джерел фінансування.

Потреба в залученні власних фінансових ресурсів за рахунок зовнішніх джерел розраховується за такою формулою:

ВФР зовн. = Пвфр – ВФР внут., де

ВФРзовн. – потреба в залученні власних фінансових ресурсів за рахунок зовнішніх джерел;

Пвфр – загальна потреба у власних фінансових ресурсах підприємства в планованому періоді;

ВФР внут. – сума власних фінансових ресурсів, планованих до залучення за рахунок внутрішніх джерел.

6. Оптимізація співвідношення  внутрішніх і зовнішніх джерел  формування власних фінансових ресурсів.Основою даної оптимізації є такі критерії:

а) забезпечення мінімальної сукупної вартості залучення власних фінансових ресурсів. Якщо вартість залучення власних фінансових ресурсів за рахунок зовнішніх джерел перевищує плановану вартість залучення позикових засобів, то від такого формування власних ресурсів варто відмовитися;

б) забезпечення зберігання управління підприємством початковими його фундаторами. Ріст додаткового пайового або акціонерного капіталу за рахунок сторонніх інвесторів може призвести до втрати такого управління. 
Ефективність розробленої політики формування власних фінансових ресурсів оцінюється за допомогою коефіцієнта самофінансування розвитку підприємства в наступному періоді. Його рівень повинен відповідати поставленій меті.Коефіцієнт самофінансування розвитку підприємства розраховується за такою формулою:

 , де

Ксф – коефіцієнт самофінансування розвитку підприємства в майбутньому;

ВФР – планований обсяг формування власних фінансових ресурсів;

DА – планований приріст активів підприємства. 
Успішна реалізація розробленої політики формування власних фінансових ресурсів пов’язана з рішенням таких основних завдань:

1. проведенням об’єктивної оцінки вартості окремих елементів власного капіталу;

2. забезпеченням максимізації формування прибутку підприємства з урахуванням припустимого рівня фінансового ризику;

3. формуванням ефективної політики розподілу прибутку (дивідендної політики) підприємства;

4. формуванням і ефективним здійсненням політики додаткової емісії акцій або залученням додаткового пайового капіталу.

3. Фiнансовий леверидж

Одне із головних завдань діяльності підприємства – максимізація рівня рентабельності власного капіталу за заданим рівнем фінансового ризику. Одним із основних механізмів реалізації цього завдання є “фінансовий леверидж”.

Фінансовий леверидж характеризує використання запозичених засобів, які впливають на зміну коефіцієнта рентабельності власного капіталу. Іншими словами, фінансовий леверидж – це об’єктивний фактор, який виникає із появою позичених засобів у обсязі капіталу, що використовує підприємство, і дозволяє підприємству отримати додатковий прибуток на власний капітал.

Показник, який відображає рівень отримання додаткового прибутку на власний капітал за рахунок різної частини використання позикових засобів, називається ефектом фінансового левериджу і розраховується за формулою:

,

де ЕФЛ – ефект фінансового левериджу, який полягає у прирості коефіцієнта рентабельності власного капіталу, %;

Сnn – ставка податку на прибуток, що виражена десятковим дробом;

КВРа – коефіцієнт валової рентабельності активів (відношення валового прибутку до середньої вартості активів), %;

ПК – середній розмір процентів за кредит, що сплачує підприємство за використання позикового капіталу, % ;

ЗК – середня сума позиченого капіталу, що використовується підприємством;

ВК – середня сума власного капіталу підприємства.

У наведеній формулі можна виділити три основні складові:

1. Податковий коректор фінансового  левериджу (1 – Сnn), що показує, якою мірою проявляється ефект фінансового левериджу у зв’язку з різним рівнем оподаткування прибутку.

Податковий коректор фінансового левериджу практично не залежить від діяльності підприємства, оскільки ставка податку на прибуток установлюється законодавством.

2. Диференціал фінансового левериджу (КВРа – ПК), що характеризує  різницю між коефіцієнтом валової рентабельності активів і середнім розміром процента за кредит.

Диференціал фінансового левериджу є головною умовою, що формує позитивний ефект фінансового левериджу. Ефект виявляється тільки в тому випадку, коли рівень валового прибутку, що створюється активами підприємства, перевищує середній розмір процента за кредит, який використовує підприємство (включаючи не тільки його пряму ставку, але й інші витрати, що пов’язані із його залученням, страхуванням, обслуговуванням), тобто якщо диференціал фінансового левериджу є позитивною величиною. Чим більше позитивне значення диференціала фінансового левериджу, тим кращий буде його ефект.

3. Коефіцієнт фінансового левериджу  , що характеризує суму позиченого капіталу, який використовує підприємство, із розрахунку на одиницю власного капіталу.

Виділення цих складових дозволяє цілеспрямовано керувати ефектом фінансового левериджу у процесі фінансової діяльності підприємства.[5]

Коефіцієнт фінансового левериджу – це важіль, що вказує на позитивний або негативний ефект, який отримується за рахунок відповідного значення його диференціалу. При позитивному значенні диференціала приріст коефіцієнта фінансового левериджу буде позитивно впливати на підвищення приросту коефіцієнта рентабельності власного капіталу і, навпаки, при негативному значенні диференціалу приріст коефіцієнта фінансового левериджу збільшить темп зниження коефіцієнта рентабельності власного капіталу

Актив

Сума

тис. грн

Пасив

Сума

тис. грн

Необоротні активи

11500

Власний капітал

2000

Оборотні активи

Забезпечення наступних витрат і платежів

9000

Запаси:

виробничі запаси

400

Довгострокові зобов’язання

2000

незавершене виробництво

200

Поточні зобов’язання

готова продукція

600

Короткострокові кредити банків

9000

Дебіторська заборгованість

9800

Грошові кошти

200

Кредиторська заборгованість

9200

Поточні фінансові інвестиції

8200

Інші оборотні активи

300

БАЛАНС

БАЛАНС

Рік

Дохідність підприємства "Прогрес"

Дохідність підприємства "Ресурс"

2011

(12,30+8*0,1)% =13.1%

(5,90+8*0,1)=6,7 %

2012

(1,20+8*0,1)%=2%

(2,10+8*0,1)= 2.9%

2013

(11,50+8*0,1)%=12.3%

(9,30+8*0,1)=10.1 %

2014

(5,90+8*0,1)%=6.7%

(15,40+8*0,1)= 16,20%

Портфелі

А

Б

В

Г

Д

Е

Очікувана дохідність

8,798

8,93

8,84

8,71

8,75

8,66

Ризик

4,35

5,22

4,54

4,23

4,24

4,32