Відродження (Ренесанс) як доба в європейській літературі

Минуло кілька десятиліть, перш ніж Флоренція схаменулася, зрозуміла, кого вона втратила в особі Данте, і звернулася до Равенні з проханням видати їй останки поета. Але Равенна наполегливо відповідала відмовою на всі прохання флорентійського уряду. Так і понині покоїться прах Данте Аліг'єрі в скромному мавзолеї древньої Равеннский церковці Сан Франчесці, як і раніше далеко від флорентійської батьківщини, до якої поет так пристрасно і так марно прагнув і для якої він - відкинутий і засуджений нею вигнанець - був і залишився самим її відданим , самим люблячим сином.

 

Данте «Нове життя» – короткий зміст і аналіз

 

Найзначнішим твором, що вийшов зі школи італійського «солодкого нового стилю», стало «Нове життя» Данте. «Новий стиль» в ньому не тільки розвивався, але й переборювався.

У «Новому житті» Данте розповів про свою велику любов до Беатріче Портінарі, юної флорентійської дами, яка була заміжня за Сімоне деї Барді і померлої в червні 1290 р., коли їй не виповнилося й двадцяти п’яти років. Данте написав «Нове життя» в 1292 р. або на початку 1293 р. говорячи про «нове життя», Данте мав на увазі свою любов, але любов ця трактувалася ним і як величезна об’єктивна сила, оновлююча світ і все людство.

Основу «Нового життя» утворюють вірші. Зі своєї юнацької лірики Данте відібрав для «Нового життя» 25 сонетів, 3 канцони, 1 баллату і 2 віршованих фрагмента. Вірші «Нового життя» симетрично згруповані навколо другої канцони «Млада донна у блиску співчуття», утворює композиційний центр книги. Крім того, вірші діляться на чотири групи, представляють чотири різні манери тосканської лірики.

Зміст «Нового життя» Данте композиційно продуманий і внутрішньо надзвичайно цілісний. У ньому є чіткий план, «сюжет» і навіть рух «сюжету». Аналіз книги показує, що її побудова пов’язана з числом 9, яке буде відігравати велику роль і в «Божественній Комедії». Симетрія і «магія числа» успадковані «Новим життям» від середньовічних уявлень про врівноваженість і замкнутість художнього твору. Але в основному ця книга Данте побудована по-новому, і її внутрішня структура не статична, а динамічна.

Віршоване ядро ​​«Нового життя» оточене прозовими шматками. Данте аналізує в них життєві обставини, що спонукали його написати той чи інший вірш, і пояснює зв’язки, що існують між відібраними ним сонетами і канцонами, послідовністю подій, нібито які відбувалися в його власному минулому. Історія кохання Данте до Беатріче деї Барді пропускається у «Новому життя» крізь призму естетики «солодкого нового стилю». «Нове житті» – не тільки повість про кохання Данте, а й щось на зразок теоретичного трактату про поезію народною мовою.

Сюжет «Нового життя» простий. На початку книги сказано, що поет вперше побачив Беатріче, коли йому було дев’ять років, а їй близько дев’яти. Потім про зародження любові йдеться також у термінах пізньосередньовічної філософії. Велика любов стала головним враженням юності Данте, яке визначило характер всієї його подальшої творчості.

Нова знаменна зустріч поета і прекрасної дами сталася через дев’ять років. Число дев’ять і його кратна основа – число три – незмінно супроводжує появу Беатріче у всіх творах Данте. На цей раз поет зустрів її на одній з вузьких вулиць Флоренції. Уклін пані та враження, яке він справляє на закоханого, – один з характерних мотивів поезії «солодкого нового стилю». Ні в одному з віршів першого циклу такого роду мотив не виділяється, тому що вірші цього циклу написані в старій, гвіттоніанской манері. Вірші поки що не цілком досконалі, але в композиції «Нового життя» вони необхідні. Подолання у «Новому житті» гвіттоніанства дозволяє представити «новий стиль» як вираження істинної любові до Беатріче в протилежність уявної і вигаданої любові до «дами-ширмі»

Головний зміст сонетів другого циклу (гл. XIII – XVI) – болісність нерозділеного кохання. Тут Данте вторить багатьом ідеям і образам Гвідо Кавальканті. Але нерозв’язний для Кавальканті трагічний любовний конфлікт знаходить у «Новому житті» можливість дозволу. Земна любов до земної жінки для Данте – всього лише один з етапів у духовному розвитку людини і людства.

Третя, центральна частина «Нового життя» (вірші гл. XIX – XXXIV) – поетичний апофезом Беатріче. Відмовившись від манери Кавальканті, Данте звертається тут до стилістики, схожої зі стилістикою Гвиницелли. Розвиваючи і поглиблюючи деякі філософські мотиви, він піднімає «новий стиль» на таку висоту, яка вже віщує «прекрасний стиль» «Божественної Комедії». Беатріче – і земна жінка, яка ходить по вулицях Флоренції, і в той же час не просто жінка. Данте наполегливо підкреслює причетність земної Беатріче до вищого, небесного світу:

Любов говорить: «Дочка праху не буває

Так разом і прекрасна і чиста … »

Але глянула – і вже твердять вуста,

Що в ній Господь нетутешній світ являє.

(Переклад  А. Ефроса)

Смерть Беатріче зображена як космічна катастрофа, яка зачіпає все людство. Стиль Данте набуває інтонації біблійних пророків. Він черпає образи з «Апокаліпсису» і Євангелій, і в його книзі з’являються сміливі стилістичні паралелі між Беатріче і Христом. Вознесіння Беатріче перетворює поета. У «Новому житті» любов до земної жінки переростає в справді релігійне почуття. Сон про смерть і вознесіння Беатріче не видається Данте за одкровення, проте «Нове життя» побудоване так, що сон поета збувається. Поетична фантазія, таким чином, виявляється засобом проникнення у вищі таємниці світобудови.

У третьому циклі «Нового життя» Данте не відмовляється від принципів «солодкого нового стилю», але намічає можливість виходу в ще більш широкий світ. Багато дослідників, проводячи аналіз «Нового життя», вказують на більшу її релігійність в порівнянні з творчістю Кавальканті. Вона виражається, зокрема, «ангелізацією» Беатріче. Мислення Данте є більш народним і національним, ніж аверроїстска філософія Кавальканті і Гвиницелли.

У сонетах четвертого циклу «Нового життя» (гл. XXV – XXXVIII) Данте «олюднює» любов. Тут з’являється дама, яку поет іменує «благородною» і «жалісливою». Між нею і поетом виникає симпатія, поступово переростає в любов. Її історія описана коротко, але з глибоким психологізмом. Поет думає спершу, що він любить в «жалісливий дамі» померлу кохану, але потім розуміє: це інша любов. На відміну від колишньої вона обіцяє йому радість розділеного почуття. Однак проти нового потягу Данте повстає розум, ревниво оберігаючий пам’ять про Беатріче. В душі Данте починається боротьба. Друга любов один час майже здобуває перемогу. Проте зрештою у «Новому житті» перемагає сталість розуму. Перемога ця показана у Заключенні, що складається з дев’яти розділів (XXXIV – XLII), які обрамляють три сонета. Хоча пізніше, у трактаті «Бенкет», Данте уособлював в «жалісливій дамі» філософію, у «Новому житті», вона виступає як жива жінка. Мотив любові до «жалісливої дами» художньо необхідний у «Новому житті»: на тлі відмови від звичайного щастя виявляється піднесене значення ідеальної любові до Беатріче.

 

ОБРАЗ БЕАТРІЧЕ

Беатриче — вечный символ недосягаемой платонической любви человека в жизни и в смерти. Эта достопочтенная супруга богатейшего флорентийского банкира Симоне де'Барди, которая, судя по ряду источников, весьма насмешливо и даже с презрением относилась к Данте Алигьери, стала героиней двух гениаль­ных творений великого итальянского поэта — «Новая жизнь» и «Божественная комедия». Причем, если в «Новой жизни» читатель узнает о земной жизни воз­любленной Данте вплоть до ее кончины, то в «Божественной комедии» именно Беатриче, спустившись из рая, просит Вергилия стать проводником поэта по загробному миру. Она же затем показывает ему Рай. Данте полюбил Беатриче девятилетним мальчиком. Ей тогда было восемь лет. Вот как описал поэт их первую встречу: «Девятый раз после того, как я родился, небо света приближалось к исходной точке в собственном своем кру­говращении, когда перед моими очами появилась впервые исполненная славы дама, царящая в моих помыслах, которую многие — не зная, как ее зовут, — именовали Беатриче».

 

С появлением «Новой жизни» цифра 9 стала и для поэта, и для всего челове­чества символом платонической любви. Сам Данте, рассуждая о роли этой цифры в судьбе и в кончине Беатриче, главным назвал то, что «эту даму сопровождало число "девять", дабы все уразумели, что она сама — девять, то есть чудо, и что корень этого чуда — единственно чудотворная Троица».

Весьма знаменательно заключение «Новой жизни»: «...я узрел то, что за­ставило меня принять решение не говорить больше о благословенной, пока я не буду в силах повествовать о ней более достойно. Чтобы достигнуть этого, я прилагаю все усилия, о чем она поистине знает. Так, если соблаговолит Тот, Кем все живо, чтобы жизнь моя продлилась еще несколько лет, я надеюсь сказать о ней то, что никогда еще не было сказано ни об одной женщине».

 

3

 

Характеристика особливостей “Божественної комедії”

«Божественна комедія» – найзначніший твір Данте. Поему написано італійською мовою в останній період життя митця.

Композиція відповідає задумові поеми. Через поширений прийом у літературі – мандрівку в загробному світі – зображено шлях людини до морального вдосконалення. Найважливішою художньою особливістю Дантової поеми стає те, що мандрівником є сам поет, а не його герой. На допомогу в мандрівці митцеві приходить його улюблений античний поет Вергілій, і вони разом долають кола пекла і чистилище. Насамкінець Вергілій, передавши Данте його коханій – Беатріче, дає можливість поету перенестися в рай.

Образність і символічність як основні риси поеми. Пісня перша в поемі Данте – це зав’язка всієї «Божественної комедії». У ній порушено проблему пошуку правильного шляху і для кожної людини особисто, і для Італії, і для людства загалом. Данте заблукав у дрімучому лісі, що є втіленням земного життя. Його душа має пройти три сфери: пекло, чистилище, рай.

Майже кожен образ має кілька значень. На шляху поета йому переходили дорогу леопард, лев і вовчиця. Леопард уособлює хтивість, облуду (політичні супротивники Данте), лев – погорду, насильство, тиранію (король Франції), вовчиця – корисливість (римська церква).

Сама подорож означає шлях до спасіння. Данте є втіленням душі, Вергілій – розуму, Беатріче – найвищої божественної мудрості (вона порівнянна з Мадонною).

Дев’ять кіл пекла. З усіх частин «Божественної комедії» найяскравіше змальоване «Пекло». Напис над брамою пекла «Залиште сподівання всі, хто сюди входить» символізує невідворотність пекла для грішників. Пекло має дев’ять кіл, у кожному з яких мучаться грішники відповідно до вчинених гріхів.

Перше коло: душі нехрещених немовлят і доброчесні славні язичники (серед них і Вергілій). Ці грішники не страждають, але вони похмурі, бо їм немає місця в раю. Християнська церква вважає, що язичників будуть судити за законом совісті.

Друге коло призначене для порушників шлюбної вірності. Серед них Франческа і Паоло. Коханці впали в гріх під впливом чуттєвої пристрасті. Символом пристрасті в «Божественній комедії» виступає потужний вихор, що несе душі закоханих зі страшною силою. Заборонене кохання заслуговує на довічні муки в пеклі. Проте Данте не засуджує мимовільних грішників, а співчуває їм. З погляду церкви вони грішники, та з людського погляду ці коханці заслуговують на співчуття. Так у поемі виникає новий – гуманістичний – погляд на життя і людину.

У третьому колі в багнюці, під дощем мучаться душі тих, хто були ненажерами. Четверте коло – для скнар і марнотратників, серед яких багато духовенства. У п’ятому колі застрягли гнівливі й ліниві. На шостому колі починається Нижнє Пекло – пекельне місто Діт, де у вогняних могилах горять єретики, що неправильно трактували Боже вчення і заперечували безсмертя душі. На сьомому колі у киплячому джерелі шпаряться грішні душі тиранів, розбійників, ґвалтівників. Тут, проходячи крізь хащі, Данте зламав гілку – із неї потекла чорна кров. У восьмому колі страждають спокусники жінок, підлабузники, алхіміки, фальшивники і брехуни. Злодіїв кусають страшні отруйні змії. Від укусу душі розпадаються, а потім знов відроджуються для нових мук.

Дев’яте коло – кульмінація поеми. Тут у колодязі мерзнуть зрадники. Данте вважає зраду найтяжчим гріхом. У самому центрі землі вмерз у кригу Люцифер, який має три обличчя. Із першої пащі стирчить Іуда – зрадник Ісуса Христа, з другої – Брут, із третьої – Кассій (Брут і Кассій зрадили Цезаря).

Новаторство Данте. У європейських літературах видіння загробного життя були ще до Данте – у греків і римлян, зокрема у Гомера і Вергілія. Були вони і в старохристиянській літературі (видіння святих Павла та Ісайї). Данте ж оповідає нам те, що сам побачив уві сні у точно визначений час: напередодні Великодньої п’ятниці 1300 року і протягом усього світлого тижня. Він оповідає свій сон так ясно і чітко, що архітектори за його описом могли б змалювати докладний план пекла. Проте в потойбічному світі Данте живе Італія його доби. У царство мертвих поет переніс живих людей – своїх сучасників – з їхніми реальними радощами і прикрощами. Дантові святі і грішники говорять про земне життя, про батьківщину, родину, друзів і ворогів.

Ще на початку творчого шляху Данте дійшов висновку про необхідність завжди й в усьому говорити людям правду, якою б гіркою вона не була. «Божественна комедія» – це поема про все людство, яке має пройти шлях морального очищення, щоб пізнати ідеал.

За жанром «Божественна комедія» є ліро-епічною поемою, в якій розповіді про події переплітаються з філософськими і ліричними роздумами.

Поетика «Божественної комедії». Данте вдається до різних стилів, вільно змінюючи їх, залежно від змісту. Мова емоційна та образна. Найчастіше вживаються порівняння та метафори, звертання, паралелізми.

Поема – віршований ліро-епічний твір, у якому розвинутий сюжет поєднаний із ліричними відступами.

Своєрідність «Божественної комедії»:

– композиційний прийом сну-мандрівки;

– мандрівник – сам поет, а не його герой;

– символічність образів;

– емоційна, образна мова (метафори, порівняння, звертання, пара-лелізми);

– трирядкова строфа – терцина,

– гуманістичний погляд на життя й людину;

– ідея твору – пізнати ідеал, пройшовши шлях морального очищення.

4

«Божественною комедією» Данте завершилася доба Передренесанс в італійській літературі. На [166] XIV ст. припадає новий її період- раннє Відродження. Соціально-політичне життя на цьому етапі характеризується загостренням протиріч, властивих уже Передренесансу. Продовжується розвиток міст, посилюється в них класова боротьба, намічається розпад вільних міських комун. У культурному житті все більшого значення набуває нова міська інтелігенція, інтенсивніше формуються нова свідомість та індивідуалістичне світосприйняття, активізується процес звільнення людського розуму від диктатури церкви й догматичного середньовічного мислення. На цьому грунті створюється якісно нова література, яка спирається на античність та народну літературну традицію, набуває народно-демократичного характеру. Провідне місце в культурі і літературі цього часу займають Петрарка і Боккаччо.