Грошова реформа та становлення грошового ринку України

Грошова реформа та становлення  грошового ринку України

За той час, відколи  нова національна валюта перебуває  в обігу, обслуговуючи економічну та соціальну сфери суспільного  життя, висловлено багато в основному  позитивних оцінок і міркувань щодо організації та наслідків проведеної у вересні 1996 року заміни купоно–карбованця гривнею. Така одностайність позитивних оцінок цілком виправдана. Випуск нової валюти був добре підготовлений і організовано проведений. У процесі запровадження гривні не постраждали матеріальні інтереси жодної соціальної групи населення. Всі готівкові виплати та безготівкові платежі були проведені банками в новій валюті без помітних незручностей чи додаткових витрат із боку їхніх клієнтів.

Особливо важливу роль в успішному запровадженні гривні відіграв Національний банк України. Зусиллями  його фахівців та служб було проведено  велику підготовчу роботу: організовано виготовлення достатньої маси нових. грошових знаків та монет, забезпечено їх своєчасну  доставку в усі регіони країни, розроблено необхідні інструктивні документи для всіх структур, котрі  здійснювали обмін грошей. Вирішальне слово належало керівництві НБУ  у досить вдалому виборі терміну  випуску гривні, пропорції обміну старих грошей на нові, визначенні механізму  випуску гривні, сформуванні покупюрної структури маси нових грошей. Як відомо, в багатьох країнах при  проведенні грошових реформ нерідко  виникали так звані "розмінні кризи" коли в обігу бракувало розмінної  монети та купюр дрібних номіналів  Банківській системі України  вдалося уникнути подібної кризи.

Слід вказати також  на значну роз'яснювальну роботу щодо випуску нової валюти, яку було проведено за безпосередньої участі керівників та фахівців НБУ. Вона сприяла заспокоєнню громадської думки, формуванню виваженого ставлення до нової валюти основної маси населення, що мало особливо важливе значення для підтримки гривні на першому етапі її функцюнування.

Проте чим довше ми живемо з гривнею, тим ширшою і реалістичнішою стає база для більш грунтовних оцінок того заходу, який був здійснений у  грошовій сфері у вересні 1996 року. На зміну першим, багато в чому чисто  емоційним оцінкам, що мали на меті переважно політичну підтримку  гривні повинні прийти виваженіші й  реалістичніші оцінки і висновки щодо проведеного заходу та подальшого розвитку грошової системи України.

Економічна суть випуску гривні

Якщо судити зі змісту нормативно–правових  актів, які визначили запровадження  в обіг гривні (Указ Президента, постанови  Кабінету Міністрів та Національного  банку тощо), то з 1 до 16 вересня 1996 р. в Україні було про введено  грошову реформу. Проте слід нагадати, що 7 листопада 1992 р. було видано Указ Президента "Про реформу грошової системи  України", яким сферу безготівкового обігу  запроваджувався купоно–карбованець замість рубля і започатковувався вихід України з рубльової зони. Але це було лише продовження процесу реформування грошової системи, який розпочався у січні того ж року випуском у готівковий обіг тимчасової валюти — купоно–карбованців багаторазового використання. I хоча цей захід не називався тоді грошовою реформою, по суті це був перший крок на шляху реформування попередньої грошової системи і розбудови нової, який за своїм радикалізмом та наслідками відповідав усім ознакам реформи.

То скільки ж грошових реформ проведено в Україні —  одна, дві чи три? Якщо керуватися формально–правовим підходом, то можна визнати що проведено  дві реформи: в листопаді 1992 р. і  у вересні 1996 р. Якщо ж виходити з  суті та внутрішньої логіки проведених заходів, то слід визнати що проведено  одну грошову реформу, яка тривала  майже п'ять років. Вона включала три внутрішньо взаємопов'язані  заходи: випуск у готівковий обіг тимчасової перехідної валюти – купоно-карбованця (січень 1992 р.); випуск цієї ж валюти в безготівковий обіг (листопад 1992 р.); випуск у загальний обіг постійної  національної валюти гривні замість  тимчасової — купоно-карбованця (вересень 1996 р.).

Усі вказані заходи можна  розглядати як послідовні етапи єдиного  процесу, останній — третій етап якого став завершальним. У результаті цього Україна одержала остаточно сформовану грошову систему з постійною національною валютою.

Таке місце третього етапу  зумовило характер його проведення –  він був зведений до простої деномінації  шляхом зменшення в 100 000 разів усіх цінових показників – з одного боку і всіх складових грошової маси та загальної її величини — з  другого. В результаті нова грошова  одиниця на момент уведення в обіг виявилася в 100 000 разів більшою  від попередньої (купоно–карбованця), у стільки ж разів зросли масштаб  цін, купівельна спроможність та валютний курс гривні порівняно з карбованцем. Саме ж співвідношення між товарною та грошовою масами в обігу не змінилося. Це очевидна ознака грошових реформ, що проводяться шляхом простої деномінації.

Мета грошової реформи

Грошова реформа в Україні  в широкому її трактуванні переслідувала  щонайменше три мети:

1.    Створити національну грошову систему самостійної української держави.

2.    Забезпечити сталість національних грошей на рівні, достатньому для стимулювання з допомогою грошових інструментів економічного і соціального розвитку країни.

3.    Забезпечити функціонування нової грошової системи відповідно до вимог законів ринкової економіки.

Такий багатоцільовий характер та особливі умови проведення реформи  визначили її багатоетапність і  значну тривалість.

Першої мети було досягнуто  на першому та другому етапах реформи. Випуск карбованця спочатку в готівковий обіг, а потім і в безготівковий  дав можливість витіснити звідти російський рубль, який став наступником  радянського рубля. Тим самим  було встановлено монополію української  держави на випуск законних платіжних  засобів, створено власний емісійний  механізм, економіку України було виведено з рубльового простору.

Проте глибока економічна криза та гіперінфляція зумовили появу в економіці України  долара США — спочатку як засобу заощадження, а потім як платіжного засобу. Доларизація внутрішнього ринку  досягла такого високого рівня, що перетворилася  в могутній інфляційний фактор, який загрожував національним грошам. Тому НБУ заборонив із 1 серпня 1995 р. використовувати  готівкову іноземну валюту як засіб  платежу на території України.

Поступово було відновлено монополію національних платіжних  засобів і обслуговування внутрішнього ринку.

Другої мети грошової реформи  було досягнуто на етапі підготовки до введення гривні, коли після тривалої і високої інфляції НБУ вдалося  довести безперспективність інфляційного шляху мобілізації фінансових коштів на потреби держави і перейти  до рестрикційної грошово-кредитної  політики, яка привела до істотного  зниження рівня інфляції. Якщо за 1993 р. рівень роздрібних цін зріс у 102,3 раза, то за 1994 р, — у 5 разів, а за 1995 р. — лише у 2,8 раза. Ще більше знизився рівень інфляції в 1996 р.: у травні, червні, липні він не перевищував 1%, у  серпні становив 5,7%, а у вересні  — 2%. Довгий час залишався стабільним і навіть підвищувався курс карбованця щодо іноземних валют. Це дає підстави стверджувати, що до початку осені 1996 р. національна валюта України досягла  досить високого рівня сталості чим  була підготовлена база для випуску  гривні в обіг. Отже, другої мети реформи  було значною мірою досягнуто  не в момент випуску гривні, а  в процесі підготовки до цього  заходу.

Це є ще одним свідченням того, що випуск гривні у вересні 1996 р. лише завершальний, зовні видимий  момент тривалої, часом драматичної  боротьби за стабілізацію грошової системи  як одної з головних цілей реформ Тільки істотне наближення до цієї мети зробило можливим випуск гривні.

Третя мета грошової реформи–створення  грошової системи ринкового типу — переслідувалася протягом усього терміну її проведення. За цей період створено принципово новий механізм регулювання грошового обігу, запроваджено в практику нові інструменти грошово-кредитної  політики, лібералізовано механізми  ціно– та курсоутворення, почали формуватися  ринок цінних паперів, валютний  і кредитний ринки. Тим самим були створені сприятливі умови для проведення НБУ ефективної антиінфляційної політики, яка й забезпечила передумови для введення гривні.

Проте завдання, що визначаються третьою метою грошової реформи, було повністю не виконані, оскільки в  країні не створено повноцінного ринкового  механізму. Нинішня грошова система  має такий же перехідний характер як і економіка, котру вона обслуговує. Тому ринкове вдосконалення грошової системи триватиме і після  введення гривні.

Соціальні аспекти  проведення реформи

Визначення соціального  характеру реформи виявилося  чи не найскладнішим завданням її аналізу. Найчастіше аналітики реформи  обмежуються посиланням на її неконфіскаційність, достатню прозорість і справедливість. Проте такі оцінки стосуються останнього етапу — випуску в обіг гривні, а не всієї грошової реформи, тому це питання вимагає глибшого аналізу.

Перш за все слід урахувати  двохетапність переходу від радянського  рубля до української гривні —  через використання тимчасової, перехідної валюти купоно–карбованця. Це дало можливість перенести основні тяготи грошової реформи на тимчасову валюту та максимально  послабити його на стадії введення гривні. Вплив цього "маневру" на нову валюту реалізувався через  гіпервисоке знецінення тимчасової валюти — купоно–карбованця.

Як уже зазначалося, за період від січня 1991 р, до вересня 1996 р. ціни на товари народного споживання зросли у середньому приблизно в 95 тисяч разів. Тому всі грошові  заощадження, сформовані в рублях і карбованцях ще до початку сплеску інфляції, на термін уведення гривні перетворилися в мізерну величину.

Деномінація цих заощаджень на загальних підставах у співвідношенні 1 : 100 000 без попередньої індексації на рівень інфляції юридично підтвердила  їх ліквідацію — переважна більшість  цих вкладів виявилася меншою від однієї гривні.

Тим самим сфера нагромаджень була істотно "очищена" від заощаджень у попередній (рубльовій та карбованцевій) валюті. Зростає попит на гроші  після випуску постійної національної валюти гривні, що сприятиме підтриманню  сталості останньої.

Однак українська держава  не заперечує своїх зобов'язань  перед власниками втрачених заощаджень. Про це свідчить прийняття Верховною  Радою закону про компенсацію  вкладів населення в Ощадному банку станом на 1 січня 1992 р. Але  реальну виплату такої компенсації  відкладено на майбутнє, оскільки держава  не має необхідних коштів, а використання для цього додаткової емісії неминуче підірве сталість нової валюти.

Зростання в 1995—1996 роках  заборгованості держави по виплатах заробітної плати та інших доходів  працівникам бюджетної сфери, пенсіонерам, студентам тощо теж сприяло "очищенню" не тільки сфери заощаджень, а й  поточної каси населення для розширення попиту на нову валюту. Якби вказаної заборгованості (а це сотні трильйонів карбованців) взагалі не було допущено чи було виплачено новими грішми, то випуск гривні у вересні 1996 р. міг би взагалі не відбутися, оскільки не було б достатніх для цього передумов, або ж нова валюта продовжила б тенденцію інфляційного знецінення, започатковану купоно–карбованцем.

Отже, основні соціальні  тяготи, пов'язані з проведенням  грошової реформи, лягли на плечі  тих верств населення, які втратили внаслідок гіперінфляції свої заощадження, сформовані до 1992 р., та стали не із своєї  волі кредиторами держави в 1995—1996 роках. А це, як правило, найнезахищеніші  групи, бо вони працюють (чи працювали) у легальному секторі економіки  і доходи їхні визначаються переважно  державою.

Але проведення грошової реформи  має й інший соціальний аспект. Оскільки воно збіглося з початковим етапом ринкових реформ (лібералізація  цін, підприємницька діяльність, зовнішньоекономічна  зв'язки, валютні операції, послаблення державного втручання і контролю за виробничою та комерційною діяльністю, грошовими відносинами тощо), багатьом господарюючим суб’єктам та фізичним особам вдалося уникнути інфляційних втрат і навіть нагромадити значні кошти на спекулятивних операціях та завдяки механізмам бактеризації I доларизації.

Вказані операції та нагромадження  мають значною мірою "тіньове" забарвлення. Але оскільки вони здійснювалися  під гаслами ринкових відносин, їх справедливо можна розцінювати  як прогресивні, як такі, що сприяють швидкому формуванню ринкового середовища і  ринкових механізмів.

Імовірно, тому держава погодилася звільнити цих економічних суб’єктів  і соціальних тягот грошової реформи. Спочатку були створені сприятливі умови, щоб можна було уникнути інфляційних  втрат нагромаджених коштів, навіть примножити їх, а потім під гаслом "неконфіскаційності реформи" деномінувати їх на загальних підставах і цим  повністю зберегти.

Автор далекий від думки, що такий розклад економічних  тягот реформи між соціальними  групами був зроблений керівництвом держави свідомо чи це слід було по-іншому його здійснити. Але його не треба приховувати твердженнями про неконфіскаційність чи соціальну  справедливість реформи. Адже важко  повірити в це тим мільйонам людей, які втратили свої заощадження, не отримали законно заробленої платні, пенсій тощо заради успіху реформи. Тим більше, що навіть із цієї ситуації можна знайти вихід, сприятливий для нової валюти і втішний для тих верств населення, які зазнали згаданих втрат.

Реалізований під час  проведення реформи розподіл соціальних тягот суті означає істотний крок нашої держави в бік легалізації  грошових нагромаджень тіньової економіки. Рух у цьому напрямку можна  було б тільки вітати, якби він послідовно тривав і після введення гривні. Цим були б çàбезпечені сприятливі умови для мобілізації значних фінансових ресурсів в іноземній та національній валюті) на внутрішньому ринку для інвестування розвитку економіки, щоб домогтися підйому виробництва і наблизити на її основі компенсацію інфляційних втрат, яких зазнали суб'єкти легальної економіки. Чим швидше це буде зроблено, тим реальнішим буде принцип неконфіскаційності та справедливості проведеної грошової реформи.

Проблеми та механізми  реалізації грошово-кредитної політики

На першому етапі функціонування нова валюта вимагає додаткової підтримки  її сталості. Для цього необхідно  передусім істотно активізувати відомі заходи щодо ринкового реформування економіки, які так в'яло ïðîводилися  протягом п'яти попередніх років. Зокрема, слід законодавчо рішити ряд кардинальних питань, котрі сьогодні визначають долю ринкових реформ і долю гривні. Йдеться насамперед про легалізацію  тіньової економіки, приватизацію землі, нормалізацію оподаткування, заборону бартеру, розвиток фінансового ринку  з вільним доступом на нього широких  кіл населення, зміцнення банківської  системи, скорочення дефіцитів Державного бюджету та платіжного балансу, стимулювання експорту та залучення прямих іноземних  інвестицій, скорочення некритичного імпорту, подальше витіснення долара з  внутрішнього платіжного обороту тощо.