Ефективнiсть дiяльностi пiдприэмства

kер=ЧП/[Чпр+(ОВФ+ОЗ)*Кпвп]

Коефіцієнт економічної  ефективності розраховується за формулою 
                          Ер=?П/КВ   або   Ерн=П/КВ 
де      Ер - коефіцієнт ефективності лля окремих проектів; 
       Ерн - коефіцієнт ефективності для нових підприємств;  
    ?П - приріст прибутку (зниження собівартості); 
               П - прибуток;   
          КВ - капітальні витрати. 
 Розрахований коефіцієнт Ер порівнюють з нормативним коефіцієнтом Ен. Якщо Ер більше за Ен, то проект капітальних вкладень, що розглядається, ефективний (доцільний). 
Приклад. Оцінити доцільність інвестування 1 мли. грн. у будівництво на базі існуючого підприємства цеху, який дасть змогу збільшити обсяги виробництва продукції на 1000 шт. за рік. Ціна одиниці продукції - 200 грн., а собівартість - 180 гри. Нормативний коефіцієнт ефективності для даної галузі становить 0,2. 
Застосуємо формулу Ер=?П/КВ для визначення розрахункового коефіцієнта ефективності. Приріст прибутку (?П) визначається як добуток прибутку від виготовлення одиниці продукції (ціна мінус собівартість) на річний обсяг їх виробництва: 
 ?П = (200 грн. - 175 грн.) • 1000 шт. = 25 000 грн. 
Отже, Ер = 25 000 грн. : 1 000 000 грн. = 0,25. 
Порівнюємо Ер з Ен й отримуємо, що Ер > Ен (0,25 > 0,20), тобто можна зробити висновок, що здійснення вказаних капітальних вкладень є доцільним. 
Додатково можна визначити термін окупності даної інвестиційної операції: Тр = 1/Ер = 1/0,25 = 4 роки. 
Зверніть увагу: термін окупності в даному випадку визначається в роках, оскільки, розділивши суму капітальних вкладень на річну суму приросту прибутку, одержаного завдяки цим капітальним вкладенням, ми отримали число, що показує кількість років, за яку акумульована величина річного прибутку перекриє абсолютну величину суми капітальних вкладень. 
Визначення порівняльної ефективності реальних інвестицій здійснюється шляхом розрахунку зведених витрат Z за формулою 
                   Zj=Cj+Ен*КВj > min, 
або, що те ж саме: 
                   Zj=Cj+КВj/Тн > min, 
де Сj - поточні витрати j-го варіанта (проекту) на одиницю продукції (за вирахуванням амортизації основних фондів, на створення яких спрямовуються капітальні вкладення, що оцінюються); 
КВj - питомі (на одиницю продукції) капітальні вкладення/-го варіанта (проекту). Визначаються як відношення загальної величини капітальних вкладень до річного обсягу виробництва продукції (у натуральних показниках); 
j - індекс варіанта проекту, j = 1, n; 
n - кількість варіантів проекту, що порівнюються.  
Проект з найменшим значенням Z вважається найкращим (більш доцільним). 
Приклад. Проектні варіанти будівництва нового підприємства передбачають такі показники обсягів капітальних вкладень і собівартості продукції: 
Показник  
Варіанти

 
І  
П  
III  
Кошторисна вартість будівництва, тис. грн.  
  1280  
  1260  
  1400  
Собівартість одиниці продукції, грн.  
   116  
   112  
   110  
Обсяг річного випуску продукції, шт.  
  4200  
  4100  
  3900  
Визначити найвигідніший варіант будівництва нового підприємства при нормативному коефіцієнті ефективності капітальних вкладень 0,2. Яким має бути нормативний термін окупності капітальних вкладень, щоб варіанти 1 і 2 були еквівалентними? 
Для визначення найкращого варіанта слід розрахувати зведені витрати за кожним із варіантів, скориставшись будь-яким варіантом формули зведених витрат, наприклад:                   

Zj=Cj+Ен*КВj > min. 

Отже, за першим варіантом :   

Z1=C1+Ен*КВ1 = 116 + 0,2 (1 280 000 : 4200) = 116 + 60,9 = 176,9 гри.

Зверніть увагу, що сума капітальних вкладень ділиться на річний обсяг виробництва продукції у натуральному виразі для забезпечення порівняння з поточними витратами. 
Є й інший спосіб - можна помножити суму поточних витрат на річний обсяг виробництва і додати до неї добуток суми капітальних вкладень на нормативний коефіцієнт їх ефективності. Але цей спосіб гірший, оскільки в кінцевому підсумку нас цікавлять зведені витрати саме на одиницю продукції, тому отриману в межах другого підходу величину треба було б ще розділити знову-таки на величину річного обсягу виробництва. 
Аналогічно розраховуються зведені витрати за рештою варіантів:

Z2=C2+Ен*КВ2 = 112 + 0,2 (1 260 000 : 4100) = 112 + 61,5 = 173,5 грн. 
Z3=C3+Ен*КВ3 = 110 + 0,2 (1 400 000 : 3900) = 110 + 71,8 = 181,8 грн.

Порівнюючи значення зведених витрат за кожним із варіантів, знаходимо, що їх найменша величина досягається за умови застосування другого методу інвестування і становить 173,5 грн. Отже, саме другий метод є найефективнішим із трьох запропонованих до розгляду. 
Для відповіді на друге запитання задачі слід зауважити, що певною мірою величина нормативного коефіцієнта ефективності капітальних вкладень є умовною (з урахуванням припущень, що наведені нижче). Математична її інтерпретація дана відразу після цього прикладу, а економічний сенс цього показника краще проілюструвати з погляду його зв'язку з терміном окупності. 
Як уже зазначалося, коефіцієнт ефективності є оберненим до терміну окупності, отже, множення суми капітальних вкладень на нормативний коефіцієнт ефективності еквівалентне діленню на нормативний термін окупності. Нормативному коефіцієнту ефективності 0,2 відповідає термін окупності 1 : 0,2 = 5 років. Тоді зміст цієї операції стає зро-зумілішим: у сумі зведених витрат ми враховуємо не всю величину капітальних вкладень, а лише ту її частину, яка припадає на один рік, за умови, що ці інвестиції амортизуються протягом п'яти років. Але ж це припущення дещо штучне, і вибір тривалішого або коротшого терміну амортизації визначатимуть переваги на користь більш капіталомісткого варіанта, але з меншими поточними витратами, або навпаки. Тобто поставлене запитання еквівалентне такому: "наскільки стійкі переваги кращого варіанта порівняно з найближчим до нього з огляду на зміни нормативного терміну окупності?" Відповідь на нього дістати просто - слід прирівняти зведені витрати за першим та другим варіантами, вважаючи невідомим термін окупності. 
116 + (1 : x) (1 280 000 : 4200) = 112 + (1 : x) (1 260 000 : 4100). 
Звідси дістанемо: 
4 + 304,76(1 : x) = 307,32(1 : x). 
2,56(1 :x) = 4. 
Звідси х = 2,56 : 4 = 0,64 роки. 
Це означає, що перший варіант міг би бути кращим, ніж другий, за умови, якби термін окупності становив менше 0,64 року, що, звичайно, неможливо (принаймні, якщо мова йде справді про капітальні вкладення, а не про інші інвестиційні операції). Тобто обраний варіант значно переважає аналоги за ефективністю. 
 Якщо проаналізувати формулу зведених витрат з погляду методології її виведення, то фактично вона утворюється як ліміт суми такої нескінченно спадної геометричної прогресії:

При  t > ? отримуємо

Тобто формула виводиться з припущення, що об'єкт капітальних вкладень функціонуватиме нескінченний час з однаковими щорічними витратами. Приклад такого об'єкта серед основних фондів, а особливо серед їх активної частки, уявити важко. Це розуміли, звичайно, й автори даної методики, проте необхідність забезпечити її простоту й зрозумілість змусила їх піти на компроміс. Але не всі погоджувались з таким компромісом і тому пропонували альтернативні варіанти. Так, наприклад, як показник порівняльної ефективності капітальних вкладень, зокрема нової техніки, можна використовувати коефіцієнт окупності додаткових капітальних вкладень, що розраховується у такий спосіб:                                               

  
де  ? - термін служби нової техніки; 
       tс - найбільший для проектів, що порівнюються, період часу від початку будівництва до початку експлуатації; 
      - капітальні вкладення за варіантами, що порівнюються; 
      - поточні  витрати виробництва за варіантами, що порівнюються, без урахування амортизаційних відрахувань. 
Для того щоб визначити відносну ефективність варіантів капітальних вкладень, необхідно порівняти розрахункове значення критерію (F) з нормативним (Fн). Величину нормативного коефіцієнта окупності з урахуванням часу визначають так:     

 У разi, якщо F>Fн, кращим є бiльш капiталомiський варiант. 
У табл. 10.5 наведені найбільш поширені узагальнюючі показники ефективності діяльності підприємства. Як правило, їх пропонують використовувати в системі разом з іншими, частковими, показниками ефективності, оскільки вони самі спираються на досить обмежений набір факторів, отже повної картини стану справ на підприємстві дати не можуть. 
Крім наведених у таблиці, в економічній літературі пропонується розрахунок комплексного показника ефективності. Він може бути ілюстрацією твердження, що намагання побудувати адекватний єдиний показник ефективності зрештою призводить до появи досить громіздких формул. Розраховується цей показник за такою формулою: 
                                       
де А - проміжний показник комплексної оцінки діяльності підприємства, що розраховується за однією номенклатурно-асортиментною позицією продукції, яка випускається; 
N - обсяг виробництва продукції в натуральному виразі за однією номенклатурно-асортиментною позицією продукції, що випускається; 
р - коефіцієнт, що характеризує ступінь доведення до споживачів придатної продукції із загального обсягу її виробництва і враховує втрати на виробництві та остаточне псування у сфері обігу; 
V - нормативно-постійний (стандартизований) коефіцієнт, що враховує організаційно-технічний рівень виробництва з огляду на прогресивність продукції та рівень її якості і що дає змогу натурально-вартісну характеристику продукції перевести в безрозмірну величину; 
U - ступінь якості одиниці потреби, що задовольняється, яка враховує характер, перелік, кількість, відносну цінність задоволених даним виробом потреб; 
П -  річна фактична продуктивність одиниці продукції або еквівалентний їй показник корисного ефекту; 
Т  -   термін придатності одиниці продукції; 
К  -  витрати на виробництво одиниці продукції; 
Р - середньорічні витрати на всі види ремонтних робіт та технічне обслуговування одиниці продукції; 
З - середньорічні витрати на експлуатацію одиниці продукції. 
За всієї своєї складності цей показник дає оцінку ефективності в натуральній формі, тобто його можна застосовувати для вузьконо-менклатурних виробництв.

10.4.  Фактори підвищення ефективності діяльності підприємства 
Розглянута система підходів до визначення ефективності вже сама по собі значною мірою розкриває основні напрямки пошуку резервів підвищення ефективності діяльності підприємства. Але як певне узагальнення визначимо схему цього пошуку (рис. 10.1). 
Узагалі проблема визначення ефективності підприємства та пошуку шляхів її підвищення є складною і такою, що важко формалізується. Адже будь-яке підприємство - це складна система, яку важко спростити, не втративши при цьому її суттєвих характеристик. Тому сподіватися, що можна дістати просту й легко зрозумілу схему аналізу, яка давала б змогу отримувати бажаний результат в усіх випадках, було б не зовсім правильно.

\ 
Рис. 10.1. Пошук резервів підвищення ефективності діяльності підприємства

Схема, що пропонується, окреслює загальні напрямки аналізу  об'єкта. Перший з них - ресурсний - відображає першочергову необхідність аналізу ефективності використання наявної матеріальної бази виробництва та живої праці. При цьому слід враховувати рівень завантаження обладнання в часі, структуру собівартості продукції, що виготовляється, з точки зору співвідношення в ній часток амортизації, матеріальних витрат, витрат на оплату праці. Зазначені показники слід розглянути в динаміці, а також по можливості порівняти з показниками найближчих конкурентів. Для оборотних фондів найважливішим показником є швидкість їх обороту, отже, слід проаналізувати чинники її збільшення, зокрема такі: 
• зменшення обсягів незавершеного виробництва; 
• удосконалення системи матеріально-технічного забезпечення з метою оптимізації виробничих запасів; 
• прискорення реалізації готової продукції (активізація маркетингової діяльності); 
• зменшення обсягів дебіторської заборгованості. 
Крім того, слід звернути увагу і на інші напрямки раціоналізації використання матеріальних ресурсів: 
• проаналізувати основні причини втрат та нераціонального використання ресурсів; 
• забезпечити обгрунтоване нормування витрат матеріалів; 
• організувати використання вторинних ресурсів; 
• створити систему заохочення за економію сировини, енергії та матеріалів й відпрацювати її дійовість; 
• акцентувати увагу на використанні сучасних високотехнологічних матеріалів. 
Що стосується аналізу ефективності використання трудового потенціалу підприємства, то тут слід зосередити увагу на таких аспектах: 
• внутрішньозмінні втрати робочого часу; 
• втрати робочого часу внаслідок плинності кадрів; 
• рівень використання засобів механізації,  автоматизації праці та комп'ютерної техніки; 
• аналіз системи стимулювання працюючих; 
• визначення професійно-кваліфікаційної структури працюючих. 
У межах другого, тобто організаційного, напрямку здійснюється пошук можливостей підвищення ефективності тих процесів, що відбуваються на підприємстві. При цьому насамперед увага звертається на ефективність управління. 
Важливою складовою ефективності підприємства, а отже, і значним резервом її підвищення, є організація виробничого процесу. У конкретних умовах підприємства слід проаналізувати всі аспекти, що визначають ефективність організації робіт, -- від рівня робочого місця окремого робітника чи спеціаліста до рівня підприємства в цілому. Для виробничих підприємств, ураховуючи, звичайно, специфіку їх діяльності, особливу увагу треба звертати на можливості застосування більш ефективних типів виробництва (масового, великосерійного). 
І, нарешті, останнім (але не за важливістю) напрямком пошуку можливостей підвищення ефективності є технологічний. 
Вирішення проблеми технологічного відставання особливо актуальне для українських підприємств. Причому проблема ця є комплексною і має, принаймні, два компоненти: матеріальний та нематеріальний. Перший з них - це удосконалення технічної бази, а другий ~ організаційно-правові проблеми. На думку багатьох економістів, подолання технічного і технологічного відставання потребує не просто переходу на сучасні технології, а впровадження комплексу відносин, що називається корпоративною культурою. Така культура має запозичуватись, звичайно, у найпередовіших компаній з тривалим досвідом роботи в ринковому середовищі. 
Намагання виділити в оцінці ефективності підприємства та в пошуку шляхів підвищення останньої окремі структурні компоненти зумовлено бажанням спростити розуміння зазначених проблем. Проте зрозуміло, що насправді ці проблеми комплексні, отже, для їх вирішення слід застосовувати комплексний, системний підхід, ретельно досліджуючи всі підрозділи, служби підприємства та ті процеси, які в них відбуваються. Тільки на основі системного аналізу можна отримати справді адекватну оцінку стану справ на підприємстві та розробити ефективні заходи щодо його поліпшення.

Запитання і завдання для самоконтролю

1. Дайте визначення  ефективності. 
2. Назвіть основні підходи до визначення витрат та результатів. 
3. Які основні напрямки визначення ефективності? 
4. Назвіть основні ознаки класифікації видів ефективності. 
5. Сформулюйте основні принципи раціонального вибору системи 
показників. 
6. Які основні показники характеризують ефективність викорис 
тання основних фондів? 
7. Дайте математичну та економічну інтерпретацію нормативного 
коефіцієнта ефективності у формулі зведених витрат. 
 8. Які основні показники застосовуються при визначенні ефективності в інвестиційному проектуванні?  

***********************************************************************