Джерело: журнал “Економіст”, №10, 2000. - Розрахунки Міністерства фінансів України

    У 1998 - 1999 роках доходи від місцевих податків і зборів, а також податку на промисел становили менш ніж 0,4% ВВП (табл.1). Власні надходження бюджетних установ — це новий вид бюджетних доходів, який з'явився в 2000 році і досягає в місцевих бюджетах 0,3% ВВП.

    Отже, на виконання власних повноважень місцеві бюджети України можуть витрачати близько 0,7% ВВП, або менш як 8% витрат у 1999. Якщо виходити з доходів, які згідно з проектом Бюджетного кодексу України закріплюються за місцевими бюджетами, то понад 90% бюджетних компетенцій органів місцевого самоврядування припадатимуть на делеговані повноваження.

    Для фінансування делегованих повноважень  передбачається використовувати спеціальні податки і збори, що утворюють так званий «кошик доходів». До його складу включено: прибутковий податок з громадян, податок на землю, плату за ліцензії та сертифікати, що видаються місцевими органами влади (в тому числі - ліцензії на право роздрібної торгівлі горілчаними і тютюновими виробами), плату за торговельний патент і державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, надходження від адміністративних штрафів, а також штрафів і санкцій за порушення податкового законодавства. Надходження від доходів, які формують «кошик доходів» і призначені для виконання делегованих повноважень, у 1998 і 1999 становили близько 5% ВВП, тоді як загальна сума доходів місцевих бюджетів, наприклад, у 1999 — 10,35% ВВП. Таким чином, доходи місцевих бюджетів від податків і зборів зменшуються приблизно наполовину. Внаслідок перерозподілу податків, що зараховуються до державного і місцевих бюджетів, останні втрачають серйозні податкові гарантії: із загальної кількості податків місцеві бюджети одержують тільки прибутковий податок із громадян, податок на землю і місцеві податки. Фінансування делегованих повноважень значною мірою здійснюватиметься за рахунок трансфертів з державного бюджету.

    Обласні бюджети взагалі не отримують  твердих податкових гарантій (стаття 66 Проекту). Їх доходи визначено як 25% від «кошика доходів», які збираються на території області, та трансфертів з державного бюджету, а також із місцевих бюджетів міст, сіл і селищ на виконання «спільних програм». У проекті не обгрунтовано, чому саме 25% доходів і чому фінансування спільних програм має відбуватися за  рахунок трансфертів з неясними умовами їх надання? Якщо реалізація спільних програм -  добровільне рішення органів місцевого самоврядування, то їх фінансування може здійснюватися шляхом пайової участі на договірній основі. Якщо ж обласні Ради несуть відповідальність за надання жителям області якихось суспільних благ, то прийняття відповідних рішень має входити до їх компетенції, а за обласними бюджетами повинні закріплюватися податки, необхідні для цього.

    В останні роки частка місцевих бюджетів у доходах Зведеного бюджету (без трансфертів) постійно знижується. У 1998 вона досягала 45,7%, у 1999 - близько 40%, а в 2000 — менш ніж 30%. Проект Бюджетного кодексу України є ще одним кроком у цьому напрямі. У 2001 році частка місцевих бюджетів у податкових доходах знижується майже до 29%.

    Бюджетне регулювання — це щорічний перерозподіл коштів всередині бюджетної системи з метою збалансування всіх бюджетів на рівні, необхідному для виконання кожним місцевим органом своїх завдань і функцій. Бюджетне регулювання здійснюється кожним представницьким органом щодо бюджетів безпосередньо нижчого рівня, тобто обласні ради регулюють районні і міські (міст обласного підпорядкування) бюджети, районні ради — селищні, сільські, міські (міст райнного підпорядкування) бюджети, міські Ради — бюджети районів в містах. Верховна Рада України, яка здійснює розподіл бюджетних коштів, при цьому регулює обласні, міські (міст Києва і Севастополя) бюджети, республіканський бюджет Автономної Республіки Крим. Верховна Рада Автономної Республіки Крим регулює бюджети районів, які входять до її складу.

    Розмежування  доходів в процесі бюджетного регулювання здійснюється з урахуванням  економічного, соціального, екологічного, природного стану відповідних областей, районів та населених пунктів.

    У процесі бюджетного регулювання  застосовуються методи, зміст яких вже був викладений вище: процентні відрахування від регулюючих доходів, дотації, субвенції, субсидії. Їх перелік і розміри визначаються в кожному році окремо.

    У випадках, коли доходи від закріплених за місцевими бюджетами загальнодержавних податків та зборів перевищують мінімальний розмір місцевого бюджету держава вилучає із місцевого бюджету до державного бюджету частину надлишку в порядку, встановленому законом про Державний Бюджет. Закон «Про бюджетну систему України» дає перелік доходів кожної з ланок бюджетної системи України, доходів, які в порядку, на умовах і в межах, встановлених законами України, зараховуються у районні, міські (міст обласного підпорядкування) бюджети. 

    На 2001 рік заплановано зібрати «живими  грошима» податків, що становитимуть 28,2% ВВП. З метою загальної оцінки цих параметрів досить звернутися до даних, які ілюструють динамічний ряд доходів консолідованого бюджету протягом останніх років. За період 1995-1999 років цей ряд характеризувався такими даними: 30,3%, 28,2, 30,1, 27,8, 25,4% від ВВП¹. На 2000 рік цей показник становив — 26,5 % ВВП. При цьому базисний індекс ВВП у відношенні до 1990 в періоді, що аналізується, становив відповідно 47,8%, 43,0%, 41,6%, 40,9%, 40,5% та у 2000 — 42,5%. Таким чином, проектом бюджету на 2001 рік передбачено зростання рівня доходів бюджету до ВВП на 1,7% при зростанні номінального ВВП згідно зі стратегічними завданнями — на 4%. Для визначення реальності подібних бюджетних орієнтирів проаналізуємо рівень виконання планових показників Зведеного бюджету України.

    Наведені  в таблиці 2 дані свідчать, що в середньому за даний період рівень виконання планових показників доходної частини бюджету становив близько 92%. Водночас при хронічному невиконанні бюджету планові надходження на наступний рік необгрунтовано підвищувалися. Зокрема, план 1999 становив від виконання плану 1998 120%, а план 2000 від виконання планових показників 1999 - майже 129%. Відрив від реальних можливостей призводить і до невиконання витратної частини бюджету. Тобто задеклароване зниження податкового навантаження в дійсності не підтверджене бюджетними параметрами.

    Дані  таблиці доводять, що напруженість планових показників в останні роки зменшується. Якщо в 2000 році плановий показник виконання дохідної частині бюджету зріс на 6%, то у 2001 — лише на 4%. Однак з огляду на рівень виконання планових показників навіть такий сценарій розвитку виглядає нереальним. Так, за 2000 рік надходження доходів бюджету України, які контролюються ДПА, становили всього 53%.

    Таблиця 2

    Динаміка  виконання доходної частини Зведеного  бюджету України у 1995-2000 роках

    Джерело: Відкритий бюджет, Київ, 1999, Інститут реформ 

    Небезпідставні  сумніви також щодо реальності надходжень до бюджету, що очікуються від приватизації державного майна. Згідно з початковим прогнозом останні передбачалися в розмірі, що перевищував 9 млрд.грн. або 17% від запланованих доходів бюджету. При зіставленні цієї величини з існуючою грошовою масою є підстави говорити про відсутність у державі такої кількості вільних грошей. Надія на іноземного інвестора в умовах великої кількості стримуючих факторів також виглядає нереальною. Щодо уточнених обсягів надходжень від приватизації державного майна (7-5 млрд.грн.), то варто лише нагадати, що в січні-липні 2000 року до Зведеного бюджету з цього джерела надійшло 1,2 млрд.грн., що становить 5,2% доходів бюджету. Звідси досить проблематичним є виконання витратних зобов'язань бюджету, зокрема статті капітальних вкладень. Адже 1/4 надходжень від приватизації має спрямовуватися на пріоритетне фінансування капітальних вкладень. Разом з тим, як відзначається в Посланні Президента до Верховної Ради України, досягнення стратегічної мети — стабільного соціально-економічного розвитку — потребує нарощування інвестиційних ресурсів, послідовного збільшення частки капітальних вкладень у ВВП. 

 Діюча сьогодні в Україні система місцевих податків і зборів не відповідає згаданим вимогам. Так, дані таблиці 3 свідчать про те, що за період 1998-2000 років на 18% зменшилися надходження місцевих податків і зборів. Майже вдвічі скоротилися обсяги вилучень у місцеві бюджети в Сумській, Київській, Черкаській, Луганській та інших областях.

 Таблиця 3

Структура надходження місцевих податків і зборів до місцевих бюджетів протягом 1998-2000 років за областями

    Джерело: журнал “Економіст”, №3, 20001. - Розрахунки Тарангул Л. за матеріалами Державної  податкової адміністрації України. 

    Таким чином, нині місцеві податки і збори в Україні практично не виконують ні фіскальної, ні регулюючої функції, оскільки місцеві ради, насамперед наймасовіші – сільські і селищні, - що становлять 91% від загальної кількості місцевих рад, не мають жодного більш-менш серйозного об’єкта оподаткування.

     Розділ 3.

    Державні  витрати. 

    Виконання будь-яких функцій держави потребує прямих витрат фінансових ресурсів. Тому витрати держави — це одна з  важливих сторін фінансової діяльності держави, яка безпосередньо пов'язана з її діяльністю по мобілізації коштів у державний та місцеві бюджети і державні цільові фонди.

    Державні  витрати — це складова частина фінансових відносин, яка полягає у безперервному цільовому використанні державних грошових ресурсів, що накопичуються у:

    — державному бюджеті та місцевих бюджетах;

    — державних і місцевих бюджетних та позабюджетних фондах;

    — власних фондах державних і комунальних підприємств, установ та організацій з метою виконання загальнодержавних функцій, фінансування державної та комунальної соціальної і культурної сфер, державних цільових програм, а також фінансування розширення виробництва окремих державних та комунальних підприємств, установ, організацій у відповідності з чинним законодавством держави.

    Сукупність  всіх видів видатків держави складає систему державних видатків. В цю систему входять:

    — видатки держави, що здійснюються з державного бюджету;

    — видатки держави, що здійснюються з місцевих бюджетів усіх рівнів;

    — видатки держави, що здійснюються з бюджетних та позабюджетних централізованих державних та місцевих фондів;

    — видатки державних та комунальних підприємств, організацій та установ.

    У фінансовому праві державні видатки  виділені в окремий інститут державних видатків, який утворюється фінансово-правовими нормами, що регулюють суспільні відносини щодо витрачання державних та комунальних грошових ресурсів.