Формування і розвиток системи екологічного аудиту

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 08 Марта 2011 в 16:08, реферат

Описание работы

Метою проведення екологічного аудиту є забезпечення додержання законодавства про охорону навколишнього природного середовища в процесі виробничої та іншої господарської діяльності. У процесі проведення екологічного аудиту вирішуються такі основні завдання:

•збір достовірної інформації про екологічні аспекти виробничої діяльності об’єкта екологічного аудиту та формування на її основі висновку екологічного аудиту;
•встановлення відповідності об’єктів екологічного аудиту вимогам законодавства про охорону навколишнього природного середовища та іншим критеріям екологічного аудиту;
•оцінка впливу діяльності об’єкта екологічного аудиту на стан навколишнього природного середовища;
•оцінка ефективності, повноти і обгрунтованості заходів, що вживаються для охорони навколишнього природного середовища на об’єкті екологічного аудиту.

Содержание работы

ВСТУП…………………………………………………………………………...3
РОЗДІЛ 1

Історія виникнення екологічного аудиту……………………………………....5

РОЗДІЛ 2
Теоретичні основи формування і розвитку екологічного аудиту………….....7
РОЗДІЛ 3
Екоаудит у сучасній економіці України……………………………………….19
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………..27
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………….29
ДОДАТКИ
Додаток А………………………………………………………………………...30

Файлы: 1 файл

реферат экология.docx

— 58.45 Кб (Скачать файл)

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………...3

РОЗДІЛ 1

Історія виникнення екологічного аудиту……………………………………....5

РОЗДІЛ 2

Теоретичні  основи формування і розвитку екологічного аудиту………….....7

РОЗДІЛ 3

Екоаудит у  сучасній економіці України……………………………………….19

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………..27

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………….29

ДОДАТКИ

Додаток А………………………………………………………………………...30

ВСТУП

     У перекладі з англійської слово  «аудит» (audit) означає перевірку, ревізію  бухгалтерських книг, документів тощо стосовно фінансово-господарської  діяльності суб’єктів господарювання з метою визначення достовірності  їх звітності, обліку, його повноти  і відповідності чинному законодавству  та встановленим нормативам. Екологічний  аудит як інструмент екологічного права  і охорони навколишнього середовища набув поширення у світі, проте  є новим для нашої країни. Закон  України «Про екологічний аудит» прийнято у 2004 р. Він визначає правові  та організаційні засади здійснення екологічного аудиту і спрямований  на підвищення екологічної обґрунтованості  діяльності суб’єктів господарювання.

     За  цим законом екологічний аудит  проводиться в процесі приватизації об’єктів державної власності, іншої  зміни форми власності чи конкретних власників об’єктів, а також для  потреб екологічного страхування, в  разі передачі об’єктів державної  та комунальної власності в довгострокову  оренду, в концесію, створення на основі таких об’єктів спільних підприємств, створення, функціонування і сертифікації систем управління навколишнім середовищем, а також здійснення іншої діяльності.

     З урахуванням видів діяльності, в  рамках яких проводиться екологічний  аудит, визначаються його зміст та мета. Стосовно змісту екологічного аудиту слід зазначити, що, як і фінансовий аудит, екологічний аудит являє  собою систему перевірки суб’єкта господарювання, який є об’єктом екологічного аудиту. На відміну від фінансового  аудиту, під час якого здійснюється перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів фінансово-господарської діяльності підприємства, екологічний аудит  включає перевірку, збирання та об’єктивне оцінювання даних для встановлення відповідності визначених видів  діяльності, заходів, умов, системи  управління навколишнім природним  середовищем та інформації з цих  питань вимогам законодавства України  про охорону навколишнього природного середовища. Зокрема, предметом перевірки  екологічного аудиту є інформація щодо збору за спеціальне використання прісних водних ресурсів на підприємстві, про дотримання дозволених обсягів викидів забруднювальних речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, характеристика роботи установок очистки газу, інформація про рекультивацію порушених земель і поводження з родючим шаром грунту, утворення та розміщення відходів на підприємстві, про забруднення навколишнього природного середовища, наявність збитків протягом визначеного періоду діяльності підприємства, завданих державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства. При перевірці встановлюються поточні витрати на екологічні збори, вартість основних виробничих фондів охорони навколишнього природного середовища та розмір витрат на їх капітальний ремонт, а також поточні витрати на охорону природи та збори за природні ресурси тощо.

     Метою проведення екологічного аудиту є забезпечення додержання законодавства про охорону  навколишнього природного середовища в процесі виробничої та іншої  господарської діяльності. У процесі  проведення екологічного аудиту вирішуються  такі основні завдання:

  • збір достовірної інформації про екологічні аспекти виробничої діяльності об’єкта екологічного аудиту та формування на її основі висновку екологічного аудиту;
  • встановлення відповідності об’єктів екологічного аудиту вимогам законодавства про охорону навколишнього природного середовища та іншим критеріям екологічного аудиту;
  • оцінка впливу діяльності об’єкта екологічного аудиту на стан навколишнього природного середовища;
  • оцінка ефективності, повноти і обгрунтованості заходів, що вживаються для охорони навколишнього природного середовища на об’єкті екологічного аудиту.
 
 

РОЗДІЛ 1

Історія виникнення екологічного аудиту

      «Екологічний аудит ― це  документально  оформлений системний  
незалежний  процес  оцінювання  об'єкта  екологічного  аудиту,  що  
включає  збирання і об'єктивне оцінювання доказів для встановлення  
відповідності визначених видів діяльності,  заходів, умов, системи  
екологічного   управління  та  інформації  з  цих  питань  вимогам  
законодавства   України   про   охорону  навколишнього  природного  
середовища та іншим критеріям екологічного аудиту.

{  Стаття  1  із  змінами,  внесеними   згідно  із Законом N 882-VI  
(
882-17 ) від 15.01.2009 }» [1]

     Вперше  ЕА почав використовуватися при  контролі великих промислових корпорацій на території США. Розглядаючи фактор навколишнього середовища як той  що потребує усе більшої уваги, і  з огляду на ряд аварій, великі промислові корпорації поставили свої підприємства під внутрішній контроль з метою оцінки, чи не є вони джерелом негативного впливу на навколишнє середовище. Завданням ЕА було інформування правління корпорації й акціонерів про заходи щодо дотримання чинного природоохоронного законодавства і про ризик можливих аварій, з огляду впливу на навколишнє середовище.

     У 1989 р. Міжнародна торговельна палата (МТП) опублікувала документ, що поклав початок внутрішньому аудиту як процедурі  самоконтролю й інструмента внутрішнього менеджменту. Внутрішній ЕА являє собою  елемент системи заходів щодо охорони навколишнього середовища на підприємстві і містить у собі систематичні перевірки, доповнені аналізами, тестами і контролем впливу промислових процесів на навколишнє середовище. Екологічне аудирування визначалося в ньому як поглиблений постійний аналіз природоохоронної діяльності підприємств, причому підкреслювався його добровільний характер. Підхід, запропонований МТП, отримав визнання у промисловців, оскільки дозволяв керівникам підприємств забезпечити контроль за станом охорони навколишнього середовища на підприємстві, а також контролювати роботу підприємства з огляду природоохоронних нормативів.

     У 1993 р. Комісія європейських співтовариств (КЄС) виступила з першим проектом обов’язкових правил екологічного аудиту. Відповідно до визначення Європейського стандарту, ЕА є незалежним свідченням, в інтересах виробника і держави, рівня екологічної ефективності управління підприємством і використання технологічного устаткування з метою підвищення конкурентноздатності продукції. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ 2

Теоретичні  основи формування і розвитку екологічного аудиту

     Сфера взаємодії суспільства і природи  підрозділяється на три групи відносин: природокористування, охорона навколишнього середовища і забезпечення екологічної безпеки.

     Під природокористуванням у широкому сенсі розуміється використання людиною навколишнього природного середовища з метою задоволення економічних, екологічних, соціальних і інших потреб. Під охороною навколишнього природного середовища розуміється система заходів, спрямованих на збереження, поліпшення й оздоровлення природного середовища, запобігання та усунення шкідливих наслідків господарської й іншої діяльності.

     У свою чергу забезпечення екологічної  безпеки являє собою систему  заходів, що спрямовані на захист життєво  важливих інтересів людини від несприятливого впливу навколишнього середовища в  результаті господарської чи іншої  діяльності. На відміну від охорони  навколишнього природного середовища, де безпосереднім об’єктом є окремі екологічні системи (природні комплекси), об’єктом заходів забезпечення екологічної безпеки є людина, її генетичний фонд, економічні, екологічні і духовні інтереси.

     Отже, предметом правового й економічного регулювання з боку держави виступає весь комплекс еколого-економічних  відносин.

     Для забезпечення дотримання нормативів якості навколишнього природного середовища законодавство формулює екологічні вимоги, які пропонуються усім господарським структурам. З урахуванням переходу до ринкової економіки законодавство встановлює екологічні вимоги на трьох рівнях: до господарських суб’єктів; до стадій господарського процессу (планування, проектування, розміщення, будівництво, введення в експлуатацію й експлуатація об’єкта), а також до видів господарського впливу (сільське господарство, енергетика і т.д.).

     Під комплексним природокористуванням розуміється користування у визначених межах природними об’єктами, як територіальними сполученнями природних ресурсів (земельних ділянок, водойм, лісів, надр та ін.), забезпечення раціонального використання кожного природного ресурсу наданні території. До екологічних вимог і обмежень на ведення господарської іі іншої діяльності на даній території (умовам природокористування) відноситься дотримання вимог пріоритетного природокористування, лімітів і нормативів використання (вилучення) природних ресурсів і забруднення навколишнього природного середовища. Так, ліцензія на природокористування оформляється після позитивного висновку екологічної експертизи.

     У ліцензію, як правило, включається: [2]

  • перелік природних ресурсів, що використовуються, ліміти і нормативи їхніх витрат і вилучення;
  • нормативи плати;
  • перелік, нормативи і ліміти викидів (скидів) забруднюючих речовин, розміщення відходів у навколишнє середовище;
  • екологічні вимоги, при яких дозволяється конкретна господарська діяльність.

     Нормативами якості навколишнього середовища у  межах діючого законодавства є гранично допустимі норми впливу на навколишнє природне середовище з боку діяльності людини (господарської, рекреаційної й іншої діяльності). У свою чергу нормативи якості навколишнього природного середовища можна розділити на три групи: [2]

  1. санітарно-гігієнічні ― гранично допустимі концентрації (ГДК) шкідливих речовин ― хімічних, біологічних, фізичних впливів. Мета їх  ― визначення показників відносно здоров’я людини;
  2. екологічні нормативи викидів, скидів шкідливих речовин (ГДВ, ГДС) і інших шкідливих впливів на навколишнє середовище. Вони встановлюють вимоги до джерел забруднення, шкідливого впливу. До них також відносяться технологічні, будівельні і містобудівні правила, що містять вимоги охорони навколишнього середовища;
  3. у третю групу нормативів входять так звані допоміжні нормативи. Для господарських комплексів їхня сума повинна бути меншою ГДК.

     Варто враховувати, що крім нормативів якості навколишнього середовища діють  також гранично допустимі норми  навантаження на природне середовище (ГДЕН) ― антропогенні впливи на природні ресурси чи природні комплекси, що не призводять до порушення екологічних функцій природного середовища (кількість людей у лісі, кількість мисливців, щільність забудови території і т.д.).

     Одним з нових інструментів, що дозволяють ефективно регулювати еколого-економічні відносини з дотримання вимог  екологічної безпеки, є екологічний  аудит (ЕА). В цілому аудит, як елемент  системи забезпечення прав власності, надзвичайно важливий для економіки, тому що дозволяє зменшити інформаційний  і комерційний ризики, пов’язані  із прийняттям управлінських рішень.

     Завдання  розробки і реалізації державної  стратегії сталого розвитку України, окремих її регіонів припускає посилення екологічної складової економіки і гармонізацію екологічних і економічних інтересів суспільства. В цих умовах застосування процедури ЕА є необхідною умовою ефективної реалізації екологічної політики і передумовою прийняття обґрунтованих еколого-економічних рішень.

     Аналіз  міжнародного досвіду свідчить про широке практичне застосування процедури ЕА, як засобу одержання й оцінки екологічної інформації про підприємство чи інший господарський об’єкт з метою вироблення необхідних коригувальних заходів і прийняття рішень на різних рівнях управління ― від керівництва конкретним підприємством, організацією до органів державної влади на рівні міського району, адміністративного району, міста в цілому.

     ЕА, початково введений в економічно розвинених державах як засіб захисту  інтересів підприємницьких структур, був спрямований на зниження рівня ризику для навколишнього середовища і здоров’я людей та сприяння в регулюванні заходів у сфері охорони навколишнього середовища. До початку 90-х років багато комерційних банків стали використовувати процедуру ЕА з метою попередження ризику неплатежів за позичками своїх позичальників та банкрутства у зв’язку з їхньою діяльністю в сфері навколишнього середовища. Наприклад, Всесвітній банк та Європейський банк реконструкції і розвитку використовує ЕА для оцінки діяльності компаній, які ними фінансуються. Рішення цих банків про виділення інвестицій приймається з урахуванням дотримання вимог ЕА. У ряді країн, починаючи з 90-х років, прийняті національні стандарти в цій галузі.

     Необхідно враховувати, що нині існують різні методичні підходи до використання процедури ЕА. У світовій практиці діють наступні основні міжнародні стандарти екологічного менеджменту й екологічного аудиту: британський стандарт BS 7750 Інституту стандартів Великої Британії; стандарт CSAZ 750-94 Канадської асоціації стандартів; стандарти з екологічного аудиту і управління в сфері охорони навколишнього середовища Міжнародної організації стандартів s ISO серія 14000. Так, приміром, міжнародним стандартом ISO/DI серія 14011 визначені провідні вказівки з ЕА.

Информация о работе Формування і розвиток системи екологічного аудиту