Писемні пам’ятки як історичне джерело

У Львові, крім братської, в 1639-1667 рр. працювала друкарня Михайла Сльозки - талановитого і різнобічного майстра. Він мав неабиякий літературний хист, сам умів вирізувати шрифти, оправляти книжки, успішно торгував книгами на ярмарках. Крім творів українських письменників і літургічних церковнослов'янських видань, Михайло Сльозка друкував також книги латинською і польською мовами. Незважаючи на конфлікти на грунті конкуренції з братською друкарнею, він співпрацював з Львівським братством, брав участь у його суспільно-політичній діяльності. Михайло Сльозка приділяв багато уваги художньому оформленню друків. Його видання відзначаються чітким шрифтом, оригінальними прикрасами, майстерною версткою. З мистецького боку друки Михайла Сльозки були навіть кращі, ніж видані одночасно з ними видання Львівської братської друкарні [12, с. 479].

Характерною рисою видавничої справи на Україні в першій половині XVII ст. була децентралізованість, наявність одночасно діючих друкарських центрів у різних частинах краю. Змагання між друкар-нями й видавцями було одним з факторів, що сприяли піднесенню рівня видавничої справи і створювали сприятливі умови для діяльності митців та літераторів.

Друкування латинським шрифтом на Україні розпочалося дещо пізніше, ніж кириличне. В кінці XVI - на початку XVII ст. у Львові змінили одна одну декілька польських друкарень, але кожна з них діяла дуже недовго. Лише близько трьох років (1608-1611) працювала кальвіністська друкарня в Панівцях на Поділлі. Перша постійна польська друкарня з'явилася щойно через півстоліття після першої постійної української друкарні. Це - друкарня Львівського єзуїтського колегіуму (1642-1773). Її видання, спрямовані на окатоличування й ополячування українського населення, не відіграли істотної ролі в культурному житті України. З художнього боку польсько-латинські друки нічим не примітні, їх оздоблено скромно, часто густо прикрасами, перенесеними з кириличних видань.

Деякий час у Львові існувала вірменська друкарня Тер-Говганеса Карматенянца (Івана Муратовича), який видав Псалтир 1616 р. і Молитовник 1618 р. - єдину друковану книгу вірмено-половецькою мовою. Дуже можливо, що Тер-Говганес Карматенянц оволодів друкарською справою в одній з українських друкарень Львова [2, с. 224].

Українським і вірменським друкарям доводилося діяти в умовах жорстокого національного і релігійного гніту. Проти них не раз спрямовувалися репресії з боку державної та церковної влади. В 1639 р. Михайло Сльозка опублікував панегірик на честь православного єпископа Єремії Тисаровського. Католицька консисторія визнала цю книгу шкідливою для папського престолу, прилюдно спалила один примірник і наказала знищити весь тираж. Друкаря оштрафували і суворо заборонили йому друкувати щось подібне. В 1651 р., після Берестецької битви, король конфіскував львівські друкарні і подарував їх учасникові цієї битви ротмістрові Студзінському. В судових актах це безприкладне насильство пояснювалося тим, що все, надруковане церковнослов'янською або українською мовами, містить схизму й єресі. Студзінський та інші польські феодали змушені були визнати роль українських друкарень в ідеологічній підготовці визвольної боротьби українського народу: «Таке велике повстання в державі показало тепер наслідок діяльності їхніх друкарень, що сіють часто і густо схизму» [5, с. 72].

Протягом 1574-1648 рр. на Україні видано понад 365 книг обсягом 12,7 тисячі паперових аркушів . Друкарство у цей період було децентралізоване: до 1648 р. діяло 25 друкарень у 17 містах і селах. Поступово випуск книг сконцентрувався в найбільших підприємствах. До середини XVII ст. 69,9% обсягу друкованої продукції вийшло в чотирьох найбільших друкарнях: Києво-Печерській (29,8%), Львівській братській (21,7%), Костянтина Острозького (12,1%), Михайла Сльозки (6,3%). Питома вага польсько-католицького друкарства була незначною, а уніатам до кінця XVII ст. не вдалося заснувати на Україні жодної друкарні. Потужність видавничих центрів України невпинно зростала. Якщо протягом 1574-1615 рр. вона коливалася в межах 100-550 паперових аркушів за п'ятиріччя, то в 1636-1640 рр., незважаючи на значне погіршення цензурних умов, перевищила 2093, а в 1641-1645 рр. - 1890 паперових аркушів.

Значний процент продукції українських друкарень становили твори світської тематики, зокрема навчальна література. З другої чверті XVII ст. посилилися позиції монастирських друкарень, збільшилася питома вага релігійних видань. У тодішніх умовах видання церковного змісту використовувалися для боротьби проти католицької експансії, яка була формою соціального і національного гноблення народних мас. Друки Києво-Печерської, Львівського братства та інших друкарень відігравали значну роль у згуртуванні антикатолицького табору [15, с. 3].

Значне місце у видавничій діяльності Києво-Печерської лаври посідали твори провідних українських письменників того часу Йоаникія Галятовського (Ключ розуміння 1659 р., Казання приданиї 1660 р., Месія правдивий 1669 р.), Лазаря Барановича (Меч духовний 1666 р., Труби словес проповідних 1674 р.), Антона Радивиловського (Огородок 1676 р., Вінець 1686 р.), Інокентія Гізеля (перший у східній Європі друкований підручник історії Синопсис 1674 р., наступні видання 1678, 1680, близько 1700 р.). Синопсис був одним з найпопулярніших лаврських видань, зокрема значну кількість його примірників було поширено через книгарню, яку Києво-Печерська лавра відкрила в Москві. У XVIII ст. Синопсис неодноразово перевидавався в Росії [6, с. 181].

Видавала Києво-Печерська друкарня також букварі, польсько-латинські «елементарі», а 1674 р. вона опублікувала своєрідну програму спектаклю «Алексій - чоловік божий» (його було виставлено в Київському колегіумі на честь царя Олексія Михайловича). Деякі твори українських авторів Києво-Печерська друкарня видавала польською мовою. Це пояснюється, зокрема, прагненням дати відсіч польським католицьким публіцистам їхньою ж мовою [20, с. 85].

Взагалі популярності київських видань дуже сприяли високомистецькі сюжетні ілюстрації (дереворити, згодом і мідерити), розкішні титульні аркуші, орнаментальні заставки й кінцівки. Навіть у літургічних виданнях нерідко серед ілюстрацій є світські сюжети: краєвиди, зображення архітектурних пам'яток, побутові сценки. Наприкінці XVII ст. для Києво-Печерської друкарні починають працювати славетні митці - гравери Олександр і Леонтій Тарасевичі, Інокентій Щирський. В художньому оформленні багатьох київських видань вдало поєднані традиції народного декоративного мистецтва з рисами стилю барокко.

ВИСНОВКИ

Розглянувши дану тему, можна прийти до висновку, що досліджувана тематика є досить цікавою. Однак, працюючи над даним рефератом і узагальнивши дослідження ряду вчених, можна виділити декілька основних моментів.

Підводячи підсумок, можна вказати що історичне джерело – це певна якість артефактів минулого (старожитностей). Тому зміст цього поняття цілком залежить від комплексу уявлень епохи про залишки минулого.

Центральне місце серед історичних джерел займають письмові тексти - хроніки, документи, листи і т.п. - їх називають первинними історичними текстами (першоджерелами).

Історичні джерела виступають як свідчення, відображення, образи, сліди минулого, використання яких служить реконструкції історичного минулого. У ході такої реконструкції виникають історичні праці - статті, монографії, підручники - їх називають вторинними історичними текстами (або історіографією).

Писемні джерела, в свою чергу, можна поділити на дві основні групи:

• документальні матеріали — джерела, що є наслідком діяльності різних установ, організацій і офіційних осіб: грамоти, договори, протоколи, циркуляри, накази, статистичні дані, стенограми і т.п.;

• оповідні пам'ятки — літописи, спогади, щоденники, листи, записки, публіцистичні, економічні, літературні та інші твори.

Документальні історичні джерела відбивають окремі факти. Наприклад, в актах у формі певних юридичних норм зафіксовані економічні або політичні угоди, договори між приватними особами, приватною особою й державою й т.д. Такі джерела мають особливу вірогідність. Тільки сукупність актових, статистичних, законодавчих і інших джерел дозволяє відтворити картину суспільства в той або інший період.

З'ясування вірогідності оповідальних джерел (літописи, мемуари, публіцистика й т.д.) складається із трьох завдань: з'ясування умов, у яких виникла інформація; розкриття класових і політичних інтересів автора; перевірка конкретних звісток. Якщо джерело є повідомленням учасника або живого свідка подій, то з'ясовується обстановка, у якій він перебував при спостереженні, і можливості, якими він розраховував для відтворення історичної дійсності. Якщо автор повідомляє звістки про подію, очевидцем якого він не був, то встановлюються джерела запозичення, ступінь повноти й точності їхньої передачі.

Поява книгодрукування - значна віха в розвитку культури українського народу, серйозний чинник у формуванні національної свідомості. Друкована книга, окрім свого функціонального призначення, започаткувала і новий етап в історії культури - мистецтво книгодрукування. Власне, книгодрукування стало одночасно і виявом гуманістичних тенденцій в українській історії та зброєю представників вітчизняного гуманізму в боротьбі за незалежність. Перші паперові книги з'явилися в Європі в ХІІІ ст. Їх довгий час писали від руки. Одна книга виготовлялася 5-7 років і коштувала дуже дорого.

Для істориків відділ стародруків та рідкісних видань - особливо цінний, оскільки зосереджує у собі першоджерела - основу духовності кожного добропорядного християнина. А оскільки все в житті у нас починається з книги Буття, основи якої закладені в мораль громадянина, то знання цих законів має бути обов’язковим. Вивчення української кириличної стародрукованої книги репрезентує початковий і найважливіший період розвитку нашого письменства - його фундамент, що дасть можливість заповнити прогалини в історії української літератури - невід’ємної частини всесвітньої. Саме в такому ракурсі потрібно розглядати українську кириличну книгу, а не зводити її роль та функції лише до церковного вжитку.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ:

1. Возняк М. Історія української літератури: У 2-х кн. - Кн.1: Вид. 2, випр. / М. Возняк. - Львів, 1992. – 345 с.
2. Дашкевич Я.Р. Первый армянский книгопечатник на Украине Ованнес Карматенянц / Я.Р. Дашкевич // Историко-филологический журнал, 1976, № 1 (72), С. - 221-236.
3. Запаско Я.П. Мистецтво книги на Україні в XVI-XVIII ст. / Я.П. Запаско. - Львів, 1971. – 278 с.
4. Запаско Я.П. Пам’ятки книжкового мистецтва. Українська рукописна книга / Я.П. Запаско. - Львів, 1995. – 168 с.
5. Исаевич Я.Д. Преемники первопечатника / Я.Д. Исаевич. - М., 1981. - 158 с.
6. Історичні джерела та їх використання. К., 1964.вип. 1, С.181-182.
7. Книга і друкарство на Україні / Олексій Іванович Дей, Я. Ісаєвич, Г.І. Коляда, О.В. Молодчиков ; За ред. П.М. Попов . – Київ : Наукова думка, 1965 . – 315 с.
8. Коляда Г.И. Балабановские друкарни / Г.И. Балабановские друкари. - В кн.: Книга и графика. М., 1972. – 186 с.
9. Максимович М. История древней русской словесности / М. Максимович. - К., 1839. - 214 с.
10. Маслов С.І. Друкарство на Україні в XVI-XVIII ст. / С.І. Маслов // Бібліологічні вісті, 1924, № 1-3, С. 48 – 50.
11. Матяш И.Б., Кулешов С.Г. Архивное дело и документоведение Украины на современном этапе // Отечественные архивы. – 2002. – № 6. – С. 46 – 55.
12. Махновець Л.Є. Українські письменники. Бібліографічний словник у 5 томах. Т. І. Давня українська література (XI—XVIII ст. ст.) / Відн. ред. О.І. Біленький. – Київ: Держ. вид-во худож. літ-ри, 1960. - 979 с.
13. Огієнко І. Історія українського друкарства / І. Огієнко. - К., 1994. – 264 с.
14. Огієнко І. Українська культура: Коротка історія культурного життя українського народу / І. Огієнко. - К., 1991. – 174 с.
15. Полєк В. Історія української літератури Х-XVIII ст.: Навч. Посібник / В. Полек. - К., 1994. – 268 с.
16. Попов П.Н. Книгопечатание в Киеве в XVII в. / П.Н. Попов. - В кн.: 400 лет русского книгопечатания. В 2-х т. М., 1964, т. 1, 247 с.
17. Прокопчук В.С. Краєзнавство на Поділлі: історія і сучасність / В.С. Прокопчук – К.: Рідний край, 1995. – 699 с.
18. Рева Л. «Апостол» І. Федорова як первісток українського друкарства / Л. Рева // Наук. пр. НБУВ: Вип.4 / НАН України; НБУВ; Асоціація бібліотек України. - К.: НбУВ. - 2000. - С. 236-240.
19. Рева Л. Герасим Смотрицький і «Острозька Біблія» в дослідженнях філологічного семінару В.М. Перетца / Л. Рева // Антонінський край у просторі і часі / Матеріали Міжнар. наук. - краєзнав. конф.:У 2-х т. - Житомир, 2008. - Т.2. - С. 189-199.
20. Рева Л. Фонди кириличних стародруків у Національній бібліотеці України ім. В.І. Вернадського / Л. Рева // Історія бібліотечної справи в Україні: зб. наук. пр. / М-во культури і мистецтв України. - К., 1997. - Вип. 2. - С. 81-86.
21. Тимошик М. Історія видавничої справи / М. Тимошик. - Київ: Наша наука і культура, 2007. - 498 с.