Короткий огляд біографії Пилипа Орлика і передумови створення Конституції

3

План

Вступ                                                                                                                                            3

Короткий огляд біографії Пилипа Орлика і передумови створення Конституції           4

Загальний принцип упорядкування Конституції                                                                5

Роль Конституції у діяльності П.Орлика                                                                              8

Наукові підходи щодо вивчення Конституції                                                                    11

Історичне значення документа                                                                                            12

Висновок                                                                                                                                15

Список використаної літератури                                                                                         16
Вступ

«Конституція Пилипа Орлика та її значення» так звучить тема реферату, і, досліджуючи, такий важливий документ не тільки для України, а і для Європи, ми не можемо не зробити короткий аналіз основних засад. Починаючи з ознайомлення з біографією автора та передумов створення документа ми описуємо принципи, складові частини та значення кожної для історії.

Конституція є прикладом досягнень тогочасної юридичної думки.

Дослідження цієї Конституції є непростим вивченням історичного документа того часу, а насамперед її розглядом в порівнянні з сучасним основним законом в нашій державі.

Огляд основних принципів документа є необхідним для аналізу всіх переваг і недоліків української Конституції 1996 року, так як ґрунтується на Конституції П.Орлика.

Саме цим вона є актуальною і у наш час.

Учені й політики нині вважають, що, вона як державний акт республіканського спрямування на 80 років випередила ідеї Французької революції ХVIII століття.

Отже, маємо великої ваги правовий документ, в якому втілено здобутки тогочасної української політичної думки, враховано реалії політичного життя, геополітичне становище України.

Орлик був людиною висококультурною, європейцем в повнім розумінні цього слова... Він належав до людей барокової доби, просякнутих глибокою релігійністю... Життя примушувало його до компромісів, але  душа залишалася чесною і щирою, здатною до найбільших обмежень  і самопосвяти.

Б.Крупницький. 1938.

Державні нації дбають про те, щоб молоде покоління прилучалося до власної історії. Пам’ятати її — право та обов’язок цивілізованих націй.

Сьогодні з темряви віків проступають маловідомі досі або зовсім нові імена — величні тіні наших забутих предків. Сотні років від суспільства замовчувалися або зникали невідь-куди свідчення про славетних українців, людей великої сили духу, справжніх богатирів української історії. Багатьом поколінням українців прищеплювалися негативні образи-стереотипи наших предків, неспроможних бути добропорядними людьми. Чого вартий образ “зрадника” Івана Мазепи?

Але ж Іван Мазепа — найвідоміша постать в українській та європейській історіях. Його у своїх творах оспівували світові генії — письменники Вольтер, Байрон, Гюго, композитори Ліст, Маурер, живописці Делакруа, Верне та інші. А для багатьох із нас, на наш сором, він залишається зрадником...

З архівів вилучалися документи, інші історичні джерела, які могли б пролити світло на об’єктивну історію України. А підручники радянської доби, та й художні твори, як правило, формували в молодого покоління образ шароварного українця-малороса, який понад усе полюбляє горілку й сало.

Одним із таких “забутих” нами або маловідомих велетнів, без сумніву, є український гетьман Пилип Орлик. Життя його було складним, неспокійним. Гетьман-вигнанець, гетьман-емігрант...

Походив Орлик із поважного чесько-польського роду, один із представників якого Степан (батько Пилипа), опинився на Віленщині (сучасна Білорусь) й одружився з православною українкою Іриною Малаховською. Це була майбутня мати Пилипа, який народився у жовтні 1672 р., а вже наступного року його батько загинув у битві під Хотином у польсько-турецькій війні. Початкову освіту хлопець отримав у Литві, вчився і закінчив Києво-Могилянську академію. Здібний випускник одержав посаду писаря Київської митрополії, потім служив у Генеральній військовій канцелярії.

Його порядність, працелюбність і глибоку любов до Вітчизни помітив гетьман Іван Мазепа і призначив генеральним писарем Козацької держави. Пилип стає найближчим помічником і однодумцем гетьмана Мазепи. На той час це була виняткова кар’єра. Далі Пилипа призначили до дипломатичної праці. Іван Мазепа втаємничує Орлика в усі секрети тодішньої української політики, і він стає її безпосереднім виконавцем. Гетьман був хрещеним батьком старшого сина Пилипа — Григора, якому доля пізніше присудить продовжити політичну місію рідного і хрещеного батьків у Європі.

Історія козацько-гетьманської держави завершується періодом, який часто називають Руїною, що датується приблизно періодом від Андрусівського миру (1667), Бахчисарайського договору (1681) до гетьманства І.Мазепи (1687). Після Андрусівського миру Ліво­бережна Україна перетворилася на васала Росії, Запоріжжя мало

перебувати під спільним правлінням Польщі і Росії, Південь України затримала до 1699р. Туреччина. Фактично відбувся розподіл України між її сусідами. Автономія Лівобережної України обмежу­валась з кожним договором-конституцією між гетьманом і московським урядом. Це змінило зміст української політичної думки напри­кінці XVII ст. Вичерпав себе національно-релігійний заклик, під яким було виборено українську державність. Унаслідок Переяславської ради та подальших угод-конституцій наростає обмеження авто­номії та поступова переорієнтація політичного мислення, щоб уз­годити республіканські настрої Козаччини та політичні самодер­жавницькі прагнення Москви. І все ж, на початку XVIII ст. відбувся останній великий збройний виступ за збереження української авто­номії. Однак військове щастя відвернулося від гетьмана І.Мазепи, до чого спричинилася низка причин. Серед них можна вказати і на ту, яку висвітлив В.Антонович. Він писав: «Мазепа був дуже щирим і гарячим патріотом...», однак він помилявся у виборі шля­ху, бо «цілком не зважав на демократичні ідеали народної маси, не дбав про прихильність її, а силкувався привабити до себе стар­шину», він думав «зорганізувати Україну на зразок сусідніх держав, а там скрізь... він бачив монарха й аристократію, що підпирає того монарха, а останній надає їй усякі привілеї, аби утримати її при собі». Тому він теж старався сформувати залежний від себе шляхетний стан, а в той же час він «ігнорував народні інтереси, а може, не розумів їх, а мріяв тільки про встановлення на Україні аристократичної держави. Коли б Мазепа не був засліплений цією ідеєю, народ був би підпер його». Окрім того, повстання було погано підготовлене, завчасне, це й дало негативний результат. Незважаючи на поразку виступу І.Мазепи й значне прискорення процесу обмеження автономії України після того, саме XVIII ст. знаменне піднесенням рівня української політичної думки, що було результатом як відродження державності за Б.Хмель­ницького, розвитком ідей гуманізму в Україні в XVI —XVII ст., так і цією останньою великою збройною спробою якось затримати нищення залишків національної державності, автономності.

такому убозтві і бідності, що молдовський господар мусив поховати його власним коштом.

Після смерті Пилипа Орлика його справу гідно продовжував син Григір, став генералом французької армії, членом Таємної королівської ради. Він намагався довес­ти, що незалежність України позитивно вплине на між­народне становище і безпеку Європи: відмежує Оттоманську Порту від Московії і зменшить рівень ворожнечі між ними, посилить геополітичну рівновагу в Європі, об­меживши амбіції царизму, небезпечні для свободи на континенті.[4]

Та він загинув на берегах Рейну в лавах французької армії в битві проти прусських військ 1769 року, на сімнадцять років переживши батька. На той час він уже був маршалом Франції. Його нащадки від шлюбу з графинею Оленою Дентевіль і досі живуть у Франції, дбайливо зберігаючи родинний архів. Цікаво, що від назви маєтності Григора Орлика під Парижем походить назва знаменитого летовища “Орлі”. Імовірно, живуть нащадки гетьмана-емігранта і в Україні.

Наукові підходи щодо вивчення Конституції Пилипа Орлика

Щодо історії створення цього визначного документу та його практичного застосування існують неоднозначні погляди та висновки. Наприклад, видатний канадський вчений О. Субтельний писав наступне:

«У 1710 р. Пилипа Орлика (1710—1742), що при Мазепі був генеральним писарем, обирають гетьманом у вигнанні. Намагаючись завоювати собі підтримку, Орлик складає проект так званої Бендерської конституції. Нею він зобов'язувався обмежити гетьманські прерогативи, зменшити соціальну експлуатацію, зберегти особливий статус запорожців і боротися за політичне й церковне відокремлення України від Росії у випадку, якщо він здобуде владу на Україні. За підтримки Карла XII Орлик вступає в союз із кримськими татарами та Оттоманською Портою й на початку 1711 р. розпочинає спільний похід запорожців і татар проти росіян на Україні. Після кількох вражаючих успіхів цей похід провалився. Протягом наступних років Орлик із невеликою групою прибічників їздить від однієї європейської столиці до іншої в пошуках підтримки своєї справи. Врешті-решт гетьмана на вигнанні інтернували в Оттоманській імперії. Проте він не припиняв бомбардувати французьких, польських, шведських і турецьких політичних діячів маніфестами про недолю України та разом із сином Григорієм планувати кроки, спрямовані на звільнення вітчизни від «московського ярма» .

Українські вчені А. Г Слюсаренко та М. В. Томенко навпаки без жодних вагань заявляють, що ««Пакти й Конституції» … і є першою європейською конституцією в сучасному її розумінні, а Конституція Пилипа Орлика діяла на Правобережній Україні до 1714 р.».

Н. Полонська-Василенко так характеризує цю подію: «Ця конституція, в якій  гармонійно поєднано інтереси гетьманату, старишни як провідної верстви України, та Запоріжжя, як її військової сили, була в той же час маніфестом державної волі української нації перед цілим культурним світом … До цього можна додати, що поява її негайно після Полатвської катастрофи може в значній мірі пояснити, чому саме пляни великого гетьмана зазнали поразки: вона свідчить, що він не мав під собою твердого грунту, не мав середовища, на яке міг спиратися, не мав і тієї сили, яка могла б примусити всі середовища схилятися перед нею … Гетьманування Пилипа Орлика пройшло поза Україною, але в боротьбі за її незалежність.»

«При тім списано інтересні постанови, яке має бути правлїннє гетьманське, хоч сі постанови не були здійснені, бо взяти Україну в свої руки сим людям не удало ся ніколи, — але вони цікаві, як вираз поглядів і бажань сих людей, що- звязали свою долю з визволеннєм України. В постановах сих богато нового, що могло б бути важним кроком наперед», - зауважує М. С. Грушевський.

Отже, як ми бачимо,  погляди більш авторитетних вчених схиляються до того, щоб вважати «Пакти і Конституції…» лише талановитим твором людей, котрі попередили час на майже 70 років (а саме через стількі часу з'явилися перші конституції Європи та США). Але, приймаючи до уваги історичні обставини епохи Північної війни, було б занадто ризиковано розглядати цей документ як такий, що приніс би українському народові реальну користь.

Історичне значення документа

Значення цього історичного документа важко переоцінити. Адже це була перша демократична конституція не лише України, а й усієї Європи. Її уроки, безумовно, важливі і для сьогодення України, коли йдеться про реалізацію сумнівної конституційної реформи.

Ніхто більше за Пилипа Орлика не зробив у той час, аби українське питання стало часткою загальноєвропейської політики першої половини ХVIII століття. «Пакти та конституції прав і вольностей Війська Запорозького», або так звана Конституція Пилипа Орлика, яку було проголошено у день його виборів гетьманом, є унікальним документом, що його дослідники небезпідставно називають однією з перших у світі демократичних конституцій.

Конституція 1710 р. — визначний документ, у якому знайшли яскраве відображення тогочасні ідеали української нації. У ній відбилися суперечності між європейською традицією і новітніми на той час ідеалами; суперечності, які на початок XVIII ст. роздирали Європу на непримиренні ворожі табори і якими жила того часу Україна. Бо саме через її територію проходила невидима межа між прагненням наших предків до свободи, самостійності і намаганням сусідів забрати в ясир і уярмити, пролягали кордони поміж світами християнським та мусульманським.

Автори Конституції — П. Орлик і козацька старшина прагнули зв’язати в єдине ціле уривки своєї минувшини та окреслити модель такого суспільства, яке вмістило б головні здобутки нації. Висловлені ідеї є наслідком майже тисячоліття політичного розвитку України, свідченням високого рівня самосвідомості нації, рівня її політичної культури та творчого потенціалу. Конституція постала як ідея Української держави — Гетьманщини і водночас як удосконалення тогочасного розуміння суті держави.

Конституція 1710 р. була не «емігрантським твором», а загальноукраїнським політичним актом. Це підтверджують слова самого Пилипа Орлика: «Над цим ми працювали більше місяця. Мої висланці їздили і приїжджали два рази на Україну та з України. Мені це найбільше завдавало праці, бо я мусив зложити цифрами проект для знатної старшини України. П. Войнаровський допомагав мені у цьому».

Текст Конституції дійшов до нас у латинській та неповній українській редакціях. Латинська версія повніша за рахунок викладення легенд про походження народів та опису надуживань старшини в Україні. Очевидно, що саме вона й була варіантом тексту, який призначався для міжнародного використання. Проте обидві версії вважають оригінальними

Головна її ідея — повна незалежність України від Польщі та Росії, причому кордони з Польщею визначалися по річці Случі, як за Богдана Хмельницького. Крім визначення території Української держави, цей документ визначав права усіх верств населення України, незалежне становище Запорозької Січі від Польщі та Росії. Гетьмана призначав глава держави, поряд з ним мала діяти Генеральна старшинська Рада, що певною мірою обмежувала владу гетьмана й регулювала його відносини з народом. Крім старшини до Ради мали увійти представники від кожного полку. Державний скарб відділявся від гетьманського, на утримання гетьмана виділялися строго визначені окремі землі та кошти. Полковники і сотники повинні були обиратися демократично — вільними голосами козаків чи сотні. Гетьман зобов’язувався стежити за справедливим розподілом і збиранням державних податків, що їх сплачували козацькі підпомічники, селяни, міщани, купецтво.

Визначальною рисою Орликової Конституції, яка, власне, робить її однією з найдемократичніших серед усіх тогочасних таких державних актів, є пункти, котрі обмежували гетьманську владу на користь старшинської ради — своєрідного козацького парламенту, до якого мали увійти не лише генеральна старшина й полковники, а й представники Запорожжя та полків — від кожного по одній заслуженій особі.

Важливою особливістю, котра відрізняла її від звичайних гетьманських статей і робила подібною до пізніх європейських конституцій, було те, що вона укладалася не між гетьманом і монархом (протектором Української держави), а між гетьманом та козацтвом, яке виступало від імені всього українського народу.

Отже, маємо великої ваги правовий документ, в якому втілено здобутки тогочасної української політичної думки, враховано реалії політичного життя, геополітичне становище України. Заразом були використані запорізькі традиції у формуванні контурів майбутньої української держави — самообмежену владу гетьмана, передбача­лось формування представницької влади, такого собі козацького парламенту' що регулярно засідав і мав законодавчу владу. Пе­редбачено було заходи, спрямовані на обмеження зловживання та корупції, був поставлений бар'єр кар'єристам. Тому на початку XVIII ст. на сході Європи виник ґрунт для військово-демократичної козацької республіки.

Однак було й чимало нез'ясованих моментів,, які торкалися виборів гетьмана, його звітності. Новим було те, що мав існувати незалежний військовий суд для вирішення конфліктів між парла­ментом і гетьманом, розподілу фінансів, визначення офіційних дже­рел фінансування війська. На відміну від монархічних тенденцій Мазепи, в Орлика «мала прийти ближча співпраця...» і з Військом Запорозьким та посполитими, як зазначав дослідник особи гетьмана Орлика В.Крупницький.

Висновок

Конституція Пилипа Орлика містила багато цікавих і прогресивних ідей, була на рівні найкращих досягнень тогочасної юридичної думки. Вона значно випереджає свій час, а також свідчить про глибокодемократичні засади кабінета Пилипа Орлика і про те, якою серйозною фігурою був він сам.

Конституцію складено з цілковитою певністю у швидкому поверненні на Батьківщину, де вона повинна була набути юридичної сили для всієї України. Тому в момент її укладення вона уявлялась цілковитою реальністю, а не просто теоретичним проектом, яким стала пізніше, коли повернення в Україну її укладачів стало неможливим. Реальної сили Конституція так і не набула, а тому лишилася в історії як оригінальна правова пам’ятка, своєрідна юридична платформа «мазепинського руху» і, найголовніше, як один із перших конституційних актів в історії Європи, який обґрунтовує можливість існування парламентської демократичної республіки.

Конституцію України одразу по її прийнятті визнали уряди Швеції і Туреччини. Вона й сьогодні вражає своєю актуальністю й високим правовим рівнем. Учені й політики нині не без підстав вважають, що, втіливши ідеї її натхненника, гетьмана Івана Мазепи, вона як державний акт республіканського спрямування на 80 років випередила ідеї Французької революції ХVIII століття.

Хоча діяльність П. Орлика не могла забезпечити Україні самостійного статусу, але його активні диплома­тичні зусилля примусили уряд Росії після смерті Петра І вести більш зважену політику щодо неї. Крім того, мо­нархи багатьох країн Європи глибше дізналися про проблеми «козацького народу».

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.       Безродний Є. Історія політичних вчень. - К.: Професіонал, 2006.

2.       Дорошенко Д. Нарис історії України у 2-х т. - К.: Глобус, 1991 т.2.

3.       Кресіна І. Кресін О. Гетьман Пилип Орлик і його Конституція. - К.: ПБП ''Фотовідеосервіс'', 1993.

4.       Кухта Б. Основи політичної науки. – Л.: Кальварія, 1997.

5.       Лановник Б. Історія України. – К.: Знання-Прес, 2003.

6.       Перша Конституція України гетьмана Пилипа Орлика. 1710 рік. - К.: Веселка, 1994.

7.       Різниченко В. Пилип Орлик (Гетьман-емігрант).- К., 1998.

8.       Субтельний О. Україна: історія - К.: Либідь, 2003.

9.       Танцюра В. Політична історія України. – К.: Академія, 2001.