Хозяйство Украины во время ВОВ

 

 

Зміст

Вступ…………………………………………………………………………… 3

1. Господарство України у передвоєнний період……………………….4

2. Господарство України в роки другої світової війни…………………..6

3. Наслідки війни для економіки України ………………………………..12

Висновки………………………………………………………………………14

Список використаної літератури…………………………………………….15

 

 

Вступ

 

Друга світова війна (1939—1945 pp.) була небаченим лихом в історії людства. Минуло вже 65 років після її закінчення, але й досі економісти та історики не можуть остаточно підрахувати матеріальних і людських втрат. У роки війни в більшості країн господарство занепало або розвивалося, орієнтуючись на задоволення лише воєнних потреб. Єдиною державою, що не лише не зазнала краху, а навпаки, виявилася в 1945 p. сильною державою, були США.

Для України друга світова війна почалася у вересні 1939 p. Згідно з пактом Молотова — Ріббентропа Радянський Союз зайняв західноукраїнські землі. В 1940 p. до Української РСР була приєднана Буковина. В 1939— 1940рр. на західноукраїнських землях націоналізовано 2,5 тис. підприємств. "Найпопулярнішим" заходом нової влади стала експропріація польських землевласників і обіцянка перерозподілити між селянами їхні землі.

Радянська влада асигнувала значні кошти на реконструкцію промислових підприємств. Зі східних районів направили ешелони з верстатами, обладнанням, машинами. Особливо велику увагу приділяли підприємствам харчової, легкої, місцевої промисловості. На початок німецько-радянської війни 1941 p. у Західній Україні фактично було ліквідовано безробіття. Будівництво і реконструкція фабрик і заводів збільшили потребу в робочих місцях. Одночасно розпочалося переселення робітників у східні райони України. Так, з вересня 1939 p. по червень 1941 p. із Західної України на підприємства Донбасу виїхало 17 тис. робітників.

Проте демонтаж соціально-економічної інфраструктури негативно вплинув на розвиток господарства у західних областях. На кінець 1939 p. було конфісковано і перерозподілено понад 2 млн га землі. Бідняцькі господарства звільнялися від сплати податків. У тяжких умовах опинились господарства заможних селян. Вони були обкладені високими податками.

 

1. Господарство України у передвоєнний період

 

 Уже в 1940 p. виникли перші колгоспи. До середини 1941 p. було колективізовано близько 13 % селянських господарств. Створено 182 машинно-тракторні станції, які обслуговували понад 1,5 тис. колгоспів, а також індивідуальні господарства.

В умовах сталінського тоталітарного режиму залишалося важким політичне та соціально-економічне становище населення східних областей України. За рахунок жорстокої експлуатації робітників та інженерно-технічних працівників, а також мілітаризації економіки напередодні німецько-радянської війни зростало промислове виробництво. Якщо у 1937 p. випуск продукції важкої промисловості (в межах території Української РСР 1939 p.) становив 16,2 млрд крб. за цінами 1926/27 pp., то у 1940 p. — 22,4 млрд крб. Змінювалася галузева структура промисловості. У 1940 p. частка виробництва засобів виробництва (група А) в Українській РСР становила 62 % проти 36 % у 1913 p., предметів споживання (група Б) — 38 проти 64 % у 1913 p. Україна була головною вугільною та металургійною базою СРСР. У 1940 p. вона давала: вугілля — 50,5 % загальносоюзного виробництва, залізної руди — 67,6, сталі — 48,8, чавуну — 64,7 %[5, c. 89-91].

Україна стала одним з основних районів СРСР з виробництва зернових і технічних культур, продуктивного тваринництва, її сільське господарство давало третину союзного виробництва зерна і 60 % врожаю цукрових буряків. Наприкінці 30-х — на початку 40-х років значно розширилися посівні площі, поліпшилась їх структура, зросла врожайність сільськогосподарських культур. У 1940 p. урожайність зернових культур становила 12,4 ц/га і перевищувала рівень 1913 p. на 3 ц, соняшнику — відповідно 13,1 ц/га і 3,8 ц, картоплі — 101 ц/га і 22 ц. Однак погектарний збір цукрових буряків був дещо нижчим: 158 ц/га в 1940 p. проти 167 ц/га в 1913 p.

Деякі позитивні зрушення відбулись у торгівлі. Роздрібний товарообіг державної та кооперативної торгівлі Української РСР у 1940 p. порівняно з 1937 p. збільшився на 34,6 % і загальний його обсяг досяг 3202,8 млн. крб. З них на роздрібну торгівлю припадало 2817,2 млн. крб., а на громадське харчування — 385,6 млн. крб. Проте це не відповідало реальним потребам населення. До того ж ринкові фонди в розрахунку на одну людину в 1940 p. навіть зменшилися. Повільно зростали реальні доходи населення. Так, реальна заробітна плата робітників і службовців народного господарства з 1937 по 1940 p. збільшилася лише на 12 % .

 

2. Господарство України у роки Другої світової війни

 

У червні 1941 p. розпочалася німецько-радянська війна.

За чотири місяці майже вся Україна була окупована німецькими військами. До листопада 1941 р. ворогом були окуповані території, де до війни проживало 42% населення країни, вироблялось 68% чавуну, 58% сталі, 60% алюмінію, видобувалося 63% вугілля, отримували 84% цукру, находилося 38% великої рогатої худоби і 60% поголів’я свиней. Тут було 41% усіх залізничних колій СРСР. Отже, перші півроку війни стали найтяжчими для радянської економіки. Промислове виробництво скоротилося більше ніж удвічі, прокат чорних металів — утричі, кольорових — у 430 разів, виробництво шарикопідшипників — у 21 раз тощо. Різко скоротилося виробництво літаків, танків, боєприпасів, адже виробничі потужності перекидалися на схід. В цих умовах достатньо оперативно та енергійно виявила себе надцентралізована радянська, командно-адміністративна система управління. Жорстка централізація, притаманна радянській економіці, відіграла вирішальну роль у забезпеченні економічної переваги в роки війни. Так, уже через тиждень був прийнятий «мобілізаційний народногосподарський план на ІІІ квартал», а 16 серпня 1941 р. — «воєнно-господарський план» на ІV квартал 1941 р. та на 1942 р., які забезпечили ефективне переведення економіки на воєнні рейки та переміщення промисловості у східні райони СРСР, формування в цих районах оборонного виробництва.

Господарство України з початку війни було переорієнтовано на потреби оборони. Більшість промислових підприємств було поставлено в умови воєнного часу і форсувало виробництво. Особливо велика потреба виникла у металі.

Значно збільшили виробництво металургійні заводи. З початком масової мобілізації виникла потреба у робочих місцях, на які замість мобілізованих чоловіків ставали жінки, підлітки і пенсіонери.

У тяжкі умови було поставлено сільське господарство. Більшість районів Західної та Правобережної України були швидко окуповані німецькими військами. Провести евакуацію чи зібрати урожай тут не встигли. В лівобережних областях почалося форсоване збирання хліба. До колгоспів були доведені високі норми здачі хліба. Працівники сільського господарства 15 східних областей України до 10 жовтня вивезли на державні заготівельні пункти 143 249 тис. т зерна. План хлібоздачі був виконаний на 28,5%. В цей самий час трудівники українського села здали державі багато тваринницької продукції. До 20 вересня план поставок м'яса було виконано на 80,5 %, до 10 вересня план здачі молока — на 68,3 %, яєць — на 58,4 %.

Там, де це було можливо, все зерно збирали і здавали на заготівельні пункти, а там, де це було неможливо, його спалювали. Згоріли тисячі гектарів збіжжя. Знищували й худобу, сільськогосподарський реманент. По відношенню до України було застосовано тактику "спаленої землі". Всі промислові підприємства, які могли б використати окупанти, знищувалися. Страхітливих руйнувань зазнав Київ. Радянськими військами, що відступали, знищувалися підприємства, багато пам'яток архітектури. В Донбасі було затоплено майже всі шахти, зруйновано гігантський комплекс заводів на Дніпрельстані, всі 54 домни республіки, висаджено в повітря всі мости через Дніпро, зруйновано тисячі кілометрів залізничних колій, телеграфних ліній тощо[8, c. 69-72].

Уже з самого початку війни відбувалася масова евакуація на Схід заводів, кваліфікованих робітників, вчених і фахівців. Лише до листопада 1941 p. з України було вивезено в Росію, Середню Азію більш як 500 великих підприємств. Всього з України було евакуйовано близько тисячі заводів, понад 4 млн.. осіб, відповідно з Києва — 197 підприємств і 300 тис. осіб. Харківський тракторний завод, переобладнаний для випуску танків, було демонтовано та евакуйовано разом із 4673 фахівцями й обслуговуючим персоналом. З України було евакуйовано 30 212 тракторів, більш як 6 млн. голів худоби, 1,6 млн. т шкур, хутра тощо.

Евакуйовані підприємства розміщувалися на виробничих площах заводів Уралу та Східного Сибіру. Майже все устаткування з українських електростанцій було вивезено й встановлено на нових станціях. Проте багато підприємств, що було евакуйовано, не змогли налагодити виробництво, їх було розукомплектовано.

Більшість евакуйованих робітників перебувало у тяжкому матеріальному становищі. Робочий день було збільшено до 10—12 годин, а на деяких підприємствах він становив 14 годин.

Вагомим був внесок українських трудівників у перемогу. Підприємства, евакуйовані з України, виробляли значно більше продукції, ніж на старих місцях. Завод ім. Комінтерну в 1942 р. виробляв удвічі більше танків, ніж на початку війни; київський завод «Ленінська кузня» за перші три місяці роботи на новому місці збільшив випуск продукції більше ніж утричі. Значними були досягнення й Одеського та Київського верстатобудівних заводів.

Істотною була і частка українського селянства: наприклад, евакуйовані з Київщини у Заволзькі степи селяни почали вирощувати там цукрові буряки; і там, і в інших місцях селяни брали активну участь у забезпеченні фронту сільськогосподарською продукцією.

У серпні 1941 p., , Гітлер наказав розбити територію України на окремі адміністративні одиниці. Гітлерівський режим поставив перед собою завдання підкорити та колонізувати Україну, знищити її народ. Цілком чи частково було зруйновано понад 700 великих і малих міст та 28 тис. сіл, внаслідок чого безпритульними лишилось 10 млн.. осіб. Втрати в економіці були величезними.

Знищення понад 16 тис. промислових підприємств означало втрату великої частини того, що Україна здобула такою великою ціною у 30-х роках. Підраховано, що загальні збитки, завдані Україні та її економіці, становили 40 %[4, c.105-107].

Страхітлива жорстокість нацистської влади виявилася також у ставленні до міського населення та інтелігенції. Було різко обмежено надходження продуктів харчування в міста. У майбутньому німці планували перетворити Україну на аграрну країну. Німеччині самій були потрібні ті продукти, що їх споживали українські міські мешканці. В результаті голод став звичайним явищем, а багато жителів міст змушені були перебиратися до села. Київ, наприклад, втратив більше 60 % жителів. Населення Харкова, яке на початку німецької окупації становило 700 тис., зменшилося на 230 тис. чоловік.

Промислові підприємства, які залишилися неушкодженими, окупанти оголосили власністю Німеччини, влили до імперських фірм, використовували для ремонту воєнної техніки, виготовлення боєприпасів. Частину підприємств повернули колишнім власникам.

Німці зберегли колгоспи під своїм наглядом, у дещо зміненій формі та під іншою назвою. Так українські селяни швидко втратили надію на те, що новий режим ліквідує колгоспи. Вони змушені були тяжко працювати на своїх нових поневолювачів. 85 % усього постачання Німеччини продуктами з окупованих радянських територій припадало на Україну.

Тільки протягом 1943—1944 pp. окупанти вивезли з України до Німеччини: 9 млн.. т зерна, 622 тис. т м'ясних продуктів, 950 тис. т олії, 108 тис. т масла, 400 тис. т цукру, 2,5 млн.. т корму для худоби. За цей час гітлерівці пограбували 27 910 колгоспів, 872 радгоспи і 1300 машинно-тракторних станцій. В ході каральних акцій нацисти знищили 256 сіл.

15 жовтня 1942 p. окупаційна  влада видала розпорядження про  масове насильницьке вигнання  українського населення з його  власних земель і утворення  на них спеціальних селищ ("хегенвальдів"). Лише у восьми західних областях України загарбники силою вигнали населення з 357 тис. селянських дворів. Грабуючи українських селян, фашисти широко практикували натуральні та грошові побори, що доповнювалися системою різноманітних штрафів і контрибуцій, які накладалися у вигляді покарань[9, c. 184-186].

Відступаючи з України, гітлерівці, як і більшовики у 1941 p., вдалися до тактики "спаленої землі". У наказі своїм військам Гітлер наголошував: "Не можна допустити, щоб при відступі з України ми залишили після себе хоч одну людину, хоч одну голову худоби чи мірку зерна. Ворогові повинна дістатися цілковито спалена і винищена земля". З 300-кілометрової смуги вздовж лівого берега Дніпра окупанти насильно вивезли велику кількість людей, а значні частини міст Полтави, Дніпропетровська, Кременчука спалили. Правобережжя не потерпіло від широкомасштабних руйнувань, хоча не змогло уникнути масової евакуації на Захід. Відступаючи, німці знищили майже всі відбудовані мости через річки, залізничні вузлові станції, порти тощо.

Після визволення української землі одразу розпочалася відбудова господарства, міст і сіл республіки. Із 75 млрд. крб., відпущених урядом СРСР під час війни на відбудову народного господарства районів, визволених від фашистської окупації, 17,28 млрд крб., тобто четверта частина, призначалися для відродження економіки України. З усіх капіталовкладень, виділених протягом 1943—1945 pp. для вугільної промисловості європейської частини СРСР, близько 72 % було направлено на відбудову Донбасу. Бюджетні асигнування на відродження металургії Півдня в 1943—1944 pp. становили близько 40 % всіх капіталовкладень у чорну металургію СРСР. Головна увага приділялася відбудові тих підприємств, транспортних магістралей, електростанцій, які найменше постраждали і могли бути використані в оборонних цілях.

Основу відбудови народного господарства України становив насамперед паливно-енергетичний комплекс. На кінець війни у Донбасі було відновлено 54 % шахтного фонду. В результаті видобуток вугілля становив 43,3 % довоєнного, а його частка у загальному видобутку колишнього СРСР зросла до 26,7 %. Уже в 1944 p. знову почали виплавляти сталь та виробляти прокат найбільші металургійні заводи України. Інтенсивні відбудовчі роботи велися в машинобудівній галузі, хоча держава виділила на ці потреби недостатню суму грошей. Справа ускладнювалася тим, що реевакуація майна підприємств, вивезених у тил в 1941—1942 pp., була визнана цілком слушно недоцільною[6, c. 151-152].