Вступ

  В умовах ринкової економіки фінансове здоров'я держави, його перспективи визначаються, перш за все, станом державного бюджету, величиною його дефіциту, а також величиною державного боргу - агрегованої характеристикою цього дефіциту.  
У розвинених країнах світу накопичено великий досвід в управлінні державним боргом, передусім ринковими методами, пов'язаними з використанням різних фінансових інструментів, покликаних забезпечувати результативне вплив на величину державного боргу та його структуру. Одним з таких інструментів є державні цінні папери. Ринок державних цінних паперів - це, з одного боку, один з індикаторів стану всієї економіки, а з іншого - одна з больових точок, вплив на яку може уповільнити або прискорити процеси ринкових перетворень.  
Ринок державних цінних паперів - важливий компонент фінансових ринків світу. Державні цінні папери вважаються найбільш ліквідним і найбільш надійним видом капіталовкладень, який приваблює корпорації та населення, використовуються як еталон вільного від ризику доходу, як альтернатива іншим вкладенням капіталу.  
У світі централізований випуск цінних паперів використовується в якості інструмента державного регулювання економіки: як важіль впливу на грошовий обіг і управління обсягом грошової маси, а також як засіб не емісійного покриття дефіциту державного та місцевого бюджетів, спосіб залучення грошових коштів підприємств і населення для вирішення тих чи інших конкретних завдань.  
Таким чином ринки державних цінних паперів відіграють важливу роль у фінансуванні державного бюджету, в підтримці ліквідності фінансової системи, регулюванні економічної активності.  
Уряд може залучити короткострокові і довгострокові кошти за рахунок продажу різних видів цінних паперів інвесторам, що потребує значного довіри до нього з боку суспільства та абсолютної готовності уряду до виконання своїх зобов'язань. Це особливо стосується країн з перехідною економікою, уряд яких звикли вилучати значну частину доходів юридичних осіб і використовувати прямі кредити центрального банку для покриття витрат бюджету.  
Актуальність обраної теми пов'язана з тим, що в умовах централізованої системи управління, що існувала в нашій країні, ринок державних боргових зобов'язань практично був відсутній. А в період переходу від адміністративної до ринкової економіки державні цінні папери є одним з напрямків не інфляційного покриття бюджетного дефіциту шляхом залучення приватних коштів, а так само можуть бути важливим джерелом коштів для великої кількості урядових проектів. До того ж формування первинних і вторинних ринків державних цінних паперів сприяють зростанню та підвищенню гнучкості національної фінансової системи, дозволяє приватному і державному сектору краще реагувати на сигнали ринку.  
У провідних країнах світу накопичено багатий досвід у ринковому управлінні державним боргом, введені в практику різні види державних фінансових інструментів, моделюються і випускаються різноманітні фінансові держзобов'язань, що відповідають інтересам різних груп населення та інституціональних інвесторів (торговельних і промислових фірм, банків і фінансових компаній).  
Метою даного реферату є всебічна характеристика ринку державних цінних паперів в Україні, виявлення проблем цього ринку і оцінка перспектив його розвитку.  
Для його розгляду цього питання використовуються матеріал підручників Опарін В.М «Фінанси» та Кудряшов В.П. «Фінанси». Ринок державних цінних паперів добре освітлений на сайтах Міністерства фінансів України та Національного банку України.  
У курсової роботі використані такі Закону України: «Про цінні папери і фондову біржу» та «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», різні постанови Кабінету Міністрів України та положення про діяльність НБУ.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

  1.1 . Сутність, призначення, роль та види державних цінних паперів 

  Державні  цінні папери засвідчують  право на власність  і належність до державного кредиту. Державні цінні  папери — це державні зобов'язання, що випускаються в документарній  або електронній  формах центральним  урядом, місцевими  органами влади і  окремими державними підприємствами з метою розміщення позик і мобілізації грошових ресурсів у відповідні бюджети.Найпоширенішим видом державних цінних паперів є облігації державних позик. Облігація (від лат. obligatio — зобов'язання) — це цінний папір, який, по-перше, засвідчує внесення її власником певних грошових коштів на її придбання (в даному випадку — на користь держави); по-друге, надає її власникові право на отримання певного доходу від облігації; по-третє, потверджує зобов'язання держави відшкодувати повну номінальну вартість облігації у передбачений умовами позики строк.

  При випуску державної  позики обов'язково обумовлюється термін, протягом якого облігації  підлягають погашенню  або викупу.

  Випускаються  облігації внутрішніх і зовнішніх державних  і місцевих позик. Кошти, що надходять від розміщення державних облігації, зараховуються до державного бюджету, хоча й не враховуються в його доходах (згідно із світовою бюджетною методологією).

  Облігації державних позик  можуть бути як іменними, так і на пред'явника. Державні облігації випускаються або у вигляді документів, аб«р у вигляді записів на відповідних електронних рахунках у системі електронного обігу цінних паперів. В Україні державна облігація у вигляді електронного запису вважається придбаною з моменту реєстрації її набувача.

  При документарній формі  випуску бланкам  державних облігацій  належить мати відповідний  ступінь захисту  та містити такі основні  реквізити: найменування емітента; номінальну вартість облігації; термін погашення; розмір і строки виплати  відсотків (для відсоткових облігацій); серію та номер облігації. При документарній формі випуску державні облігації, за якими передбачена неодноразова виплата доходу, мають містити купонний лист. Купон — це відрізна частина облігації, що передається замість розписки під час отримання відсотків (звідси вислів "стригти купони"). Купон на виплату відсотків має, як правило, містити такі дані: порядковий номер купона на виплату відсотків, номер облігації, за якою виплачуються відсотки, найменування емітента і термін виплати.

  Державні  облігації, як вже  зазначалося, реалізуються як юридичним, так  і фізичним особам на добровільних засадах. Головними набувачами державних облігацій  є, як правило, комерційні банки.

  Державні  облігації можуть вільно обертатися, або мати обмежене коло обігу, вони ощадні й бувають казначейські.

  За  зарубіжною методикою  державними облігаціями  вважаються цінні  папери із терміном обігу більше 5 років. У США термін обігу  державних облігацій  досягає ЗО років. В Україні в  умовах кризової економіки  і макроекономічної нестабільності термін обігу облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП) є значно коротшим.

  Для заміни облігацій  державних позик, що були випущені раніше, використовуються конверсійні  облігації.

  Казначейські  зобов'язання (векселі) держави — це вид державних цінних паперів, що засвідчує внесення їх власником грошових коштів до бюджету і дає право на одержання фіксованого доходу протягом строку володіння цими паперами. Казначейські зобов'язання випускаються державою на різний термін, тому вони можуть бути: довгострокові, серед-ньострокові і короткострокові.

  Залежно від призначення  й конкретних цілей  казначейські зобов'язання випускаються на різних умовах (казначейські бони, казначейські ноти).

  Казначейські  зобов'язання (векселі) держави розміщуються на добровільній основі серед юридичних і фізичних осіб. Виплата доходу на казначейські зобов'язання (векселі) та їх погашення здійснюється відповідно до умов їх випуску.

  Казначейські  векселі можуть передаватися Державним казначейством  бюджетним установам на здійснення платіжних операцій за витратами, що передбачені в бюджеті, але які фактично не профінансовані через нестачу бюджетних коштів (наприклад, для оплати бюджетними установами спожитих енергетичних ресурсів).

  Рух державних цінних паперів, сукупність актів їх купівлі-продажу формують відповідний сегмент національного фондового ринку. Поки державні цінні папери знаходяться в обігу, вони можуть бути в будь-який момент продані й куплені. Як наслідок — формується вторинний ринок цінних паперів держави.

  Проведення  операцій з державними цінними паперами на відкритому ринку  здійснює Центральний (Національний) банк. Продаж державних  цінних паперів можуть здійснювати й  комерційні банки. Придбаваючи  державні цінні папери, банки отримують  в своє розпорядження досить високоліквідні й надійні активи.

      У країнах з розвиненою ринковою економікою ринок державних

      цінних паперів виконує наступні функції:  
  • по-перше, з його допомогою здійснюється централізоване запозичення державою тимчасово вільних грошових коштів у комерційних банків, інвестиційних та фінансових компаній, різних підприємств і населення. Отримані таким чином грошові ресурси традиційно використовуються для не інфляційного фінансування дефіциту державного бюджету. Тобто, кошти, отримані від реалізації державних цінних паперів, дозволяють без інфляційно покрити дефіцит державного бюджету;  
• по-друге, різні державні цінні папери активно використовуються при проведенні центральними банками грошово-кредитної політики. На практиці це означає регулювання за допомогою державних зобов'язань розмірів грошової маси, що знаходиться в обігу;  
• по-третє, державні цінні папери, будучи надійними і ліквідними активами, застосовуються для підтримки ліквідності балансів фінансово-кредитних установ.  
Таким чином саме державні цінні папери можуть стати основою для формування розвиненого вітчизняного фондового ринку в разі їх розміщення на умовах, що визначаються ринковою кон'юнктурою.  
Загальна господарська та політична нестабільність обов'язково буде причиною значного коливання курсу державних цінних паперів. Це зробить їх одним з найбільш затребуваних товарів на фондовій біржі.  
Ринки цінних паперів підрозділяються на первинний і вторинний, біржовий і позабіржовий.  
Первинний ринок цінних паперів - це ринок, який обслуговує випуск (емісію) та первинне розміщення цінних паперів. Вторинний ринок є ринком, де виробляється купівля-продаж раніше випущених цінних паперів, характеризується операціями перепродажу цінних паперів.  
З організаційних форм розрізняють біржовий ринок (фондова або валютна біржа) і позабіржовий ринок.  
Позабіржовий ринок - сфера обігу цінних паперів, не допущених до котируванні на фондових біржах. На позабіржовому ринку розміщуються також нові випуски цінних паперів. Позабіржовий ринок організується дилерами, які можуть бути або не бути членами фондової біржі. Позабіржовий ринок цінних паперів проводиться за телефоном, телефаксом, комп'ютерних мережах. Він займається головним чином цінними паперами тих акціонерних товариств, які не мають достатньої кількості акцій або доходів для того, щоб зареєструвати (пройти лістинг) свої акції на який-небудь біржі. Позабіржовий ринок цінних паперів проводиться за телефоном, телефаксом, комп'ютерних мережах. Він займається головним чином цінними паперами тих акціонерних товариств, які не мають достатньої кількості акцій або доходів для того, щоб зареєструвати (пройти лістинг) свої акції на який-небудь біржі.  
Операції з цінними паперами проводять фондові біржі (для паперів у валюті - валютні біржі) і інвестиційні інститути.  
Фондова біржа являє собою організований і регулярно функціонуючий ринок з купівлі-продажу цінних паперів. Організаційно-фондова біржа представлена у формі господарюючого суб'єкта, що працює за ліцензією і займається обігом цінних паперів. Під зверненням цінних паперів розуміються їх купівля, продаж, а також інші дії, передбачені законодавством, що призводять до зміни власника цінних паперів. Біржа не є комерційним підприємством. Як господарюючий суб'єкт біржа надає приміщення для угод з цінними паперами, надає розрахункові та інформаційні послуги, дає певні гарантії, накладає обмеження на торгівлю цінними паперами і отримує комісійні від угод. Опції фондових бірж полягають у мобілізації тимчасово вільних грошових коштів через продаж цінних папери у встановленні ринкової вартості цінних паперів і у встановленні ринкової вартості цінних паперів.  
Держава як правило, випускає цінні папери з метою залучення коштів для:  
• фінансування поточного бюджетного дефіциту;  
• погашення раніше розміщених позик;  
• забезпечення касового виконання державного бюджету;  
• згладжування нерівномірності надходження податкових платежів;  
• забезпечення комерційних банків ліквідними резервними активами;  
• фінансування цільових програм, що здійснюються місцевими органами влади;  
підтримки соціально значимих установ і організацій.  
Як вже раніше було сказано одним з напрямків покриття бюджетного дефіциту є залучення приватних коштів шляхом продажу державних цінних паперів. Однак слід зауважити що випуск державних цінних паперів є найбільш економічно доцільним методом фінансування бюджетного дефіциту порівняно з практикою запозичення коштів у центральному банку і залученням доходів від емісії грошей. Дійсно, використання кредитних ресурсів центрального банку звужує його можливості регулювання позичкового ринку і тому практично в усіх країнах з ринковою економікою встановлені обмеження на доступ уряду до цих ресурсів. Покриття дефіциту бюджету через емісію грошей призводить до надходження в обіг незабезпечених реальними активами платіжних засобів і пов'язане з інфляцією, розладом грошового обігу.  
Уряд України, наприклад, в 1996 році за рахунок випуску внутрішніх державних позик планував профінансувати дефіцит держбюджету в розмірі 150 трлн. крб, тобто на 32,5%. Звичайно ж, масштаби залучення державою коштів шляхом емісії цінних паперів у різних державах далеко не однакові. Так, наприклад, в 1989 році в Італії співвідношення загального обсягу випущених цінних паперів і валовим внутрішнім продуктом становить 50,6%, в Японії - 40,4%, у той час як у Франції - 17,7%, а у ФРН - 16 , 6%. [13]  
Слід зазначити, що необхідність випуску боргових інструментів може з'явитися в зв'язку з потребою погашення раніше випущених урядом позик навіть без дефіцитності бюджету поточного року. Крім того, незалежно від наявності зазначених причин, в рамках одного бюджетного року нерідко виникають відносно короткі розриви між державними доходами і витратами. Вони зазвичай пов'язані з тим, що пік надходжень платежів до бюджету припадає на певні дати, встановлені для їх сплати і подання податкових декларацій, у той час як бюджетні витрати мають більш рівномірний розподіл за часом.  
Випуск деяких видів державних цінних паперів може сприяти згладжуванню нерівномірності податкових надходжень, усуваючи тим самим причину касової незбалансованості бюджету. Наприклад, Казначейство (міністерство фінансів) Великобританії випускає іменні податково-депозитні сертифікати, які можуть за бажанням їх власників або в будь-який час бути повернені назад, або використані при сплаті податків. В останньому випадку за сертифікатами сплачуються підвищені відсотки, завдяки чому стимулюється інтерес платників до завчасному внесення сум податкових платежів і знижується ймовірність касових розривів між доходами і видатками бюджету.  
Державні цінні папери можуть випускатися для фінансування програм, що здійснюються органами влади на місцях, а також для залучення коштів до позабюджетних фондів. Держава має право випускати не тільки свої власні цінні папери, а й давати гарантії за пайовою зобов'язаннями, що емітуються різними установами та організаціями, які на його думку заслуговують урядової підтримки. Такі часткові зобов'язання набувають статусу державних цінних паперів.  
Фінансування державного боргу за допомогою випуску державних цінних паперів пов'язане з меншими витратами, ніж залучення коштів за допомогою банківських кредитів. Це пов'язано з тим, що урядові часткові зобов'язання відрізняють високою ліквідністю і інвестори зазнають набагато менше ускладнень при їх реалізації на вторинному ринку, ніж при перепродажі позик, наданих у позику державі. Тому державні цінні папери в країнах з ринковою економікою, як правило, є одним з основних джерел фінансування внутрішнього боргу

  1.2 ЗАГАЛЬНІ УМОВИ ВИПУСКУ ТА РОЗМІЩЕННЯ  
 
 
В економічно розвинених країнах державні цінні папери відіграють значну роль у фінансуванні державних витрат, підтримці ліквідності банківської системи, розвиток економіки в цілому.  
Витрати держбюджету, що перевищують доходи, можна фінансувати і за рахунок кредиту, взятого державою у центрального або комерційних банків. Однак, як показала світова практика, кредити на ці цілі використовуються рідко, оскільки вимагають від держави великих витрат на оплату високих відсотків,які перевищують витрати на емісію цінних паперів. Крім того, самі банки зацікавлені видавати короткострокові кредити під вищі відсотки. Емісія грошей для покриття витрат державного бюджету також небажана, оскільки це призводить до розладу грошового обігу та інфляції.  
Таким чином, найбільш прийнятним варіантом фінансування витрат державного бюджету є випуск державних цінних паперів. Традиційно з їх допомогою вирішуються такі завдання.  
Фінансування поточного дефіциту бюджету. Така необхідність виникає у зв'язку з можливими розривами між державними доходами і витратами: надходження до бюджету зазвичай припадають на певні дати, а витрати розподіляються більш рівномірно.  
 Погашення раніше розміщених позик. Потреба в емісії державних цінних паперів для даної мети виникає і при бездефіцитності державного бюджету.  
Згладжування коливань при вступі податкових платежів до бюджету (усунення касової незбалансованості бюджету).  
Забезпечення комерційних банків та інших кредитно-фінансових інститутів ліквідними і високоліквідними резервними активами. У ряді країн для цієї мети використовувалися короткострокові державні цінні папери. Вкладаючи в випускаються урядом боргові зобов'язання частину своїх ресурсів, кредитно-фінансові установи отримують дохід у вигляді відсотка.  
Фінансування власних програм місцевих органів і капіталомістких проектів, а також залучення коштів до позабюджетних фондів.  
Державні цінні папери, що випускаються центральним урядом і місцевими органами влади з метою мобілізації грошових ресурсів, бувають двох типів: ринкові цінні папери і неринкові державні боргові зобов'язання.  
Ринкові цінні папери вільно звертаються і можуть перепродаватися іншим суб'єктам після їх первинного розміщення. До них відносяться: казначейські векселі, різні середньострокові облігації (ноти) та довгострокові державні боргові зобовязання.  
Неринкові державні боргові зобов'язання призначені для розміщення головним чином серед населення. Вони не можуть вільно переходити від одного власника до іншого. Ці цінні папери є особливо ефективними в умовах розвитку ринку цінних паперів.  
Первинне розміщення державних цінних паперів здійснюється з допомогою посередників. Серед останніх чільне положення займають центральні банки, які не тільки організовують роботу щодо розміщення нових позик, а й у ряді випадків самі набувають великі пакети урядових боргових зобов'язань. У деяких державах ці функції виконують міністерства фінансів, а в більшості країн з розвиненою економікою в якості посередників при первинному розміщенні державних цінних паперів можуть виступати комерційні та інвестиційні банки, банкірські будинки. Разом з тим у ряді держав існують заборони на участь у якості посередників комерційних банків.  
Основними способами розміщення державних цінних паперів є: аукціони, відкритий продаж, індивідуальне розміщення.  
Аукціонна форма первинного розміщення цінних паперів характерна для більшості країн з розвиненою економікою. Подібним шляхом реалізуються короткострокові боргові зобов'язання, а в окремих державах - середньострокові і довгострокові.  
Потенційні покупці заздалегідь подають заявки організаторам аукціону із зазначенням обсягу цінних паперів, які вони хотіли б придбати з урахуванням що міститься в заявці ціни. При цьому участь в аукціоні може бути на конкурентній і неконкурентної основі.  
Відкритий продаж державних цінних паперів здійснюється за допомогою посередників (агентів), якими можуть виступати центральний банк або інші кредитно-фінансові інститути (в основному інвестиційні банки). Ця процедура триває протягом тривалого періоду (від декількох тижнів до декількох місяців), умови продажу публікуються заздалегідь.  
При індивідуальному розміщенні міністерство фінансів з доручення уряду веде переговори з великими інвесторами про одержання кредиту під випуск боргових зобов'язань. Обговорюються умови отримання кредиту (обсяг випуску, процентна ставка тощо).  
Емітентами державних цінних паперів можуть бути не тільки центральні, а й місцеві органи влади (муніципальні боргові зобов'язання).  
Ринкові державні цінні папери вважаються найбільш  надійними і ліквідними, тому активно продаються на вторинному ринку.