Підвищення ролі фінансового контролю на сучасному етапі розвитку економіки України

       Наступним елементом системи державного фінансового  контролю є процес контролю. Процес контролю — це діяльність суб'єктів контролю, спрямована на гарантоване досягнення найефективнішими засобами поставленої мети шляхом реалізації певних завдань контролю і застосування відповідних принципів, методів контролю.

       Існують різні підходи до виділення стадій процесу контролю, наприклад, а) встановлення параметрів, норм функціонування, оцінка відхилень від встановлених параметрів і норм; б) встановлення стандартів контролю, оцінка його ефективності; в) встановлення параметрів, норм функціонування, збір даних про фактичний результат виконання, порівняння і оцінка фактичного і очікуваного результатів виконання, розробка і здійснення коригуючих дій.

       Для подальшого розвитку і вдосконалення  системи державного фінансового контролю слід передбачити:

• прийняття низки законодавчих і нормативно-правових актів, що регулюватимуть організаційну побудову системи державного фінансового контролю, її функціонування і розвиток;
• забезпечення ефективного формування і використання фінансових ресурсів державного сектору економіки і досягнення на цій основі економічного зростання;
• формування координаційних інститутів у складі системи державного фінансового контролю для встановлення ефективної взаємодії між суб'єктами контролю, що запобігатиме виникненню неконтрольованих частин фінансової сфери, а також паралелізму і дублювання при здійсненні контролю.
• чітке окреслення підконтрольних об'єктів та забезпечення повного їх охоплення контролем;
• розроблення і затвердження державних стандартів, що врегульовують здійснення фінансового контролю в різних секторах економіки;
• урізноманітнення форм, видів фінансового контролю, впровадження новітніх методик здійснення фінансового контролю.

     Організація та функціонування чіткої системи фінансового  контролю – один з основних напрямків  державної фінансової політики. Підвищення дієвості та ефективності державного фінансового контролю, посилення  його профілактичної спрямованості  зумовили в останні роки стійку тенденцію  до зміцнення фінансової дисципліни в державі.

     Разом з тим існуюча система державного фінансового контролю не дає Кабінетові Міністрів України змоги повною мірою проводити глибокий аналіз та оцінку системи державного управління в окремих сферах соціально-економічної  діяльності.

     Розглядаючи завдання та функції які покладені  на органи фінансового контролю, потрібно відмітити що, необхідною умовою забезпечення ефективності фінансового контролю є оптимальність і системність  дій контролюючих органів. Іншими словами, фінансовий контроль не може бути ефективним, якщо він не охоплює всіх сфер обігу  фінансових ресурсів.

     Однією  з головних проблем є досить низький  рівень відшкодування порушень. Показники  відшкодування порушень, що призвели до втрат, у 2009 році сформовані загалом  за рахунок відшкодування порушення, виявлених у минулих періодах, що склали 32 млн. грн. Усунення інших  порушень фінансової дисципліни забезпечено  на 46 %.

     З огляду на це, Головне КРУ розробило  концепцію розвитку державної контрольно-ревізійної служби на період до 2015 року, що визначає конкретні кроки служби щодо розвитку основних напрямків її діяльності в  умовах реформування системи державного внутрішнього фінансового контролю.

     Пріоритетними напрямками на 2010 рік слід визначити удосконалення фінансового контролю, підвищення результативності контрольно-ревізійної роботи окремих відомчих підрозділів, поліпшення якості інспектування й документування результатів контрольних заходів.

     Ще  одним пріоритетним напрямком розвитку і вдосконалення фінансового  контролю слід вважати повноцінне запровадження  принципів професійної етики  контролера. Найбільш фундаментальні з них: чесність і об'єктивність, професійна компетентність і пунктуальність, висока відповідальність і презентабельність. Потрібно зазначити, що кожна із них  зокрема, а також їх сукупність є  важливими й визначальними для  професійної діяльності у сфері  фінансового контролю. Витримати  етичні норми контролю в умовах тотальної  корумпованості, непрозорості рішень і дій, подвійних стандартів визнання й оцінки, зневаги до закону, відсутності  ефективної судової системи, поширення  відносин кримінального типу вкрай  складно.

       Спеціальні обстеження актів  ревізій та аудиторських висновків  показали, що половина заключних  документів давали позитивну  характеристику діяльності суб'єктів  господарювання, хоча там були  серйозні фінансові порушення.  Часто працівники контролюючих  органів стають оплачуваними  консультантами щодо уникнення  покарань. Через аудиторські послуги  «відмиваються» значні суми коштів, які зменшують базу оподаткування  прибутку. Слід зауважити, що через  ці причини буквальне дотримання  всіх етичних засад професійного  фінансового контролю в сучасному  українському суспільстві поставить  контролюючий орган у програшну ситуацію.

     Слід  виділити чинники, які впливають  на якість фінансового контролю і  перебувають у площині його методологічного  та організаційного забезпечення. Факторами  методологічного забезпечення є  професійна діяльність з використанням  сучасного аналітичного інструментарію доведення та аргументації, порівняльних оцінок, визнання суттєвості та ризику оцінок. Важливим також є приведення технологій контрольного процесу до світових стандартів, визначення високої  якості контролю та забезпечення його незалежності.

     Фінансовий  контроль за соєю філософією повинен  стати «лікарем економічної системи», а не  її «караючим мечем». В  організаційному плані пріоритетною виступає чітка структуризація повноваження та компетенції інститутів фінансового  контролю. Недоліками в організації  роботи інститутів фінансового контролю вдало маніпулюють злочинці.

     Невпорядкованою залишається робота Рахункової палати, Державного казначейства та головного  контрольно-ревізійного управління. Подання щодо внесення змін у роботі цих органів уже зроблені, але  відповідні законопроекти ще не розглядалися.

     Тому, кінцевим результатом проведених заходів  удосконалення фінансового контролю мають стати:

• удосконалення діяльності органів державного сектору;
• раціональне використання державних ресурсів;
• формування дієвої системи державного фінансового контролю.

     Загальний висновок можна зробити такий. Економічні тенденції й наслідки світової фінансової кризи показали необхідність удосконалення  фінансово-бюджетної політики й  формування відповідних механізмів державного фінансового контролю як вагомої складової фінансової системи  країни. Чітка цілеспрямованість  і пластичність, глобанізаційні та інтеграційні процеси, кон'юктурні виклики і загрози стали поштовхом до формування нових стандартів економічних відносин  в цілому й до реалізації місії фінансового контролю. 
 

6. Роль  фінансового контролю у забезпеченні  
   фінансової дисципліни

       Недооцінка  ролі контролю у фінансово-господарській  діяльності негативно позначається на економіці. Це також призводить до того, що практичні засади організації  системного забезпечення здійснення державних  контрольних функцій стають недосконалими, викликаючи цілий ряд проблем.

       Якщо  аналізувати ефективність фінансового  контролю в Україні, то можна виявити  низку серйозних проблем становлення державного фінансового контролю.

       Найважливіша  з них – методологічна проблема, пов’язана з недостатньою з’ясованістю природи внутрішнього та зовнішнього фінансового контролю. Як показує світовий досвід, система дійового державного фінансового контролю має складатися із двох незалежних, але однаково важливих частин: внутрішнього державного фінансового контролю і незалежного – зовнішнього.

       У нашій державі спостерігаються  спроби штучного об’єднання внутрішнього і зовнішнього фінансового контролю або їх субпідпорядкування, що пояснюється нерозумінням суті питання. Взагалі зовнішній контроль, який має здійснювати Рахункова палата, відсутній в Україні через рішення Конституційного Суду, яке призупинило її діяльність.

       Наступна  проблема полягає в тому, що сьогодні державний фінансовий контроль, як урядовий, так і парламентський, не поширюється на доходи Державного та місцевих бюджетів. В Україні такі функції покладені на податкову службу, що є неправомірним, адже ця служба стежить за сплатою податків, правильністю розрахунків, маючи свої власні функції. Підтверджують такий висновок і статистичні дані.

       В останні роки збільшується недоїмка, податки неможливо зібрати. Але  одночасно із року в рік щорічно  проводяться заліки - недоїмка списується в рахунок сплати платниками податків якихось заборгованостей, і це приносить  прибутки не державі, а посередникам.

       Таким чином, у системі управління нашої  держави практично повністю відсутня функція незалежного контролю та аудиту дохідної частини бюджетів України. А якщо немає такого аудиту, то є дефіцит необхідних фахових пропозицій щодо реальних джерел наповнення бюджетів України, розширення їх фінансової бази і поліпшення фінансового стану підприємств. На сьогодні це – найсерйозніша проблема державного фінансового контролю в Україні, оскільки такий контроль та аудит не здійснюють ні Головне контрольно-ревізійне управління України, ні Рахункова палата України.

       Третя проблема – відсутність належного державного фінансового контролю за використанням державної та комунальної власності. У сфері управління центральних та місцевих органів влади перебувають сьогодні 4100 державних підприємств. І ще 2500 відкритих акціонерних товариств мають у своїх статутних фондах державні пакети акцій, із них 404 великих підприємства повністю контролюються державою, бо мають у статутному фонді більш ніж 50% державної власності. Як з’ясувалося, з боку їхнього власника – держави, керівництво і контроль за діяльністю таких підприємств, утворенням прибутку та його використанням фактично не здійснюється. Величезні фінансові потоки і кошти зовсім не контролюються. 
 

       Державні  підприємства не підлягають і аудиту Рахункової палати, за винятком бюджетних  коштів, ними отриманих. Фінансовий аудит, наприклад, державних акціонерних  компаній здійснює не Головне контрольно-ревізійне  управління (ГоловКРУ), а приватні аудиторські фірми. Але звіти про цей аудит, як і фінансові звіти державних підприємств, що пройшли аудит, не подаються ні Міністерству фінансів, ні уряду, ні Верховній Раді України. Така ситуація призводить до негативних наслідків.

       Наприклад, два державні підприємства нафтопроводів  у 1999 році сплатили до бюджету 143 млн. грн. податків. Одночасно вони залишили у своєму розпорядженні понад 740 млн. грн. прибутку.  Державі, як власнику, не виплачено жодної копійки дивідендів. Гроші пущено в оборот для сумнівних фінансових операцій. На момент перевірки прострочена дебіторська заборгованість за такими операціями перевищила 140 млн. грн.  До речі, цих коштів вистачило б державі, щоб розрахуватись із заборгованістю за заробітною платою в усій бюджетній сфері. Основи державного фінансового контролю в напрямі контролю власності могли б бути аналогічними основам державного контролю у сфері фінансів.

       Четверта  проблема – державний контроль за фінансовими ресурсами місцевих органів влади і самоврядування. В Україні зовсім немає зовнішнього, незалежного державного контролю за цією частиною публічних фінансів, яка сьогодні становить більш ніж третину Зведеного бюджету України. Повноваження незалежного державного фінансового контролю, в тому числі з урахуванням світової практики, мають поширюватись і на цю частину публічних фінансів. Інакше не можна вести мову про цілісність та завершеність системи внутрішнього і зовнішнього державного контролю за формуванням і використанням публічних фінансових ресурсів і державного майна України.

       Наступна  проблема – яким має бути контроль фінансів підприємств державного сектору і фінансів комунальних підприємств або підприємств, що мають частку державного майна? Захопившись фіскальною стороною проблеми, держава втратила контроль за економічною діяльністю цих підприємств. Оскільки фінанси державних і комунальних підприємств є складовою фінансів держави, то, безумовно, внутрішній контроль за їх формуванням і використанням є компетенцією уряду. Так само і зовнішній, незалежний контроль у цій галузі є компетенцією Рахункової палати України. Такий принцип діє в країнах Європейського Союзу, і не тільки там. 

       Шоста проблема – відсутність системи здійснення контролю за використанням державних коштів. Порушення чинного законодавства, нецільове витрачання коштів, марнотратство і навіть розкрадання стають, на жаль, нормою нашого життя. А це все – ознаки слабкості контролю.