Винекнення та розвиток грошової системи Греції

                                                       ЗМІСТ.

1.Вступ.

2.Винекнення та розвиток  грошової системи Греції.

3.Монетні системи античної  Греції.

4.Виникнення банків.

5.Банківські операції  у античній Греції.

6.Висновок

7.Використана література.

                                                         ВСТУП.

 У розвитку світової цивілізації особливе місце посідає давньогрецька культура. І хоча період існування цієї культури відносно невеликий, але й за цей час Стародавня Греція створила дивний сплав філософії, науки і мистецтва на базі демократичного суспільного управління.

 У греків, на відміну від Стародавнього Сходу, не було централізованого управління, як не існувало єдиної Еллади (самоназва Греції) та єдиного народу. Від середини VIII ст. до н. е. почалось активне заснування окремих полісів, кожного зі своєю замкнутою фінансово-економічною системою. Міста-поліси то воювали між собою, то підписували мирні угоди, але торговельні, а потім і грошові зв’язки завжди залишалися.

 Елліністична епоха на грецьких землях закінчилася в 146 р. до н.е., коли вони повністю перейшли під римське панування.

2.Винекнення та розвиток  грошової системи Греції.                                                 Про перші грецькі гроші стало відомо внаслідок досліджень наприкінці ХІХ ст. Г. Шліманом у 1822-1890 рр. найдавнішої грецької культури епохи бронзи – крито-мікенської (егейської) та англійським археологом А. Евансом крито-мінойської культури. Завдяки цим дослідженням було знайдено декілька тисяч глиняних табличок із записами, гирі, гроші, складські приміщення, печатки. Знайдені гроші мали незвичайну форму. Це зливки різної ваги (29-37 кг) із клеймом, що імітували волові шкури (XVIII – XV ст. до н. е.); напевно, ці зливки дорівнювали ціні одного бика.

 На підмурів’ї крито-мікенської культури почали розвиватися самостійні міста-поліси. Між ними існували товарно-грошові відносини, які здійснювалися через храми і ринки при них. Найбільш відомим і могутнім містом-державою Стародавньої Греції стали Афіни. Описи, інвентарі та посилання на них, що збереглися, висвітлюють облік ресурсів та особливості економіки. Як еквівалент вартості товару попервах використовували найрізноманітніші предмети – мушлі, шкури тварин (або й самих тварин), метал у вигляді зливків, дроту чи брусків, сіль, перець тощо. Для обчислень на лічильній дошці використовували камінці, які з розвитком товарного обміну набули значення грошових одиниць. Замість камінців поступово почали застосовувати металічні жетони, що стало передумовою для появи монет.

 Монетні гроші стали видатним винаходом Стародавньої Греції. Науковці вважають, що за своїм значенням у розвитку економіки він прирівнюється до винайдення писемності. Вагові металеві гроші з-поміж інших видів грошей були найбільш надійними. Та лише монети стали універсальним еквівалентом в обміні і вартісним вимірником у бухгалтерії. Для неї винахід грошей із “твердим курсом” означав поворот від натурального обліку до узагальнюючого вартісного. Вони дозволяють узагальнювати різнородні факти господарської діяльності, групувати облікові об’єкти та операції, одержувати системну економічну інформацію. Іншими словами, бухгалтер за сучасний аналітичний і синтетичний облік повинен бути вдячним Стародавній Греції та її банкірам.                         Перші монети з’явилися у Лідії, на східному узбережжі Cередземного моря, на батьківщині легендарного Креза[1]. Там у VII ст. до н. е. з електру почали карбувати перші гроші. Їх появу більшість нумізматів пов’язують з царем Гігесом (685 - 652 рр. до н. е.). Перші лідійські статери важили від 13,93 до 14,29 г. Вони являли собою овальний (у формі бобу) шматочок металу. На монеті з одного боку відтискалося клеймо, яке гарантувало вагу і чистоту металу. Стародавні монети були повноцінними грошима, бо їхня вартість повинна була підтверджуватися вартістю металу і його вагою. Вже через 200 років, до кінця ІV ст. до н. е. кожне грецьке місто карбувало свою монету.

 Завдяки виникненню грошового обігу натуральне господарство поступово набувало рис товарного. Набирала сили торгівля, передусім посередницька. Держава регулювала торгівлю в цілому, встановлювала правила продаж і ціни на товари першої необхідності. Держава також контролювала ринки; перевіряла відповідність мір і ваг установленим.

 Гроші у Стародавній Греції обожнювали. Там, де збиралися афінські філософи, у Строкатому портику на агорі в Афінах, крім статуї Гермеса височіла статуя богині миру Ейрени із хлопчиком Плутосом як символом нерозривного зв’язку Світу з Багатством.

 Герої комедії Аристофана “Плутос” стверджували: “Всі за багатство моляться” або “Чесні голодують, а багаті неправедно збагатилися”. Переказ про одного з грецьких мудреців Фалеса твердить, що він за астрономічними обчисленнями і комбінаціями передбачив великий урожай оливок. Задовго до збору врожаю Фалес орендував значну кількість маслобоєнь за дешевою ціною. Потім, за величезного попиту на них, здав в оренду за високою ціною і нажив великі гроші.

 Однією з улюблених тем розмов була громадська каса Афін. Примітний вираз: “Навіть на смертному одрі афінянин простягає руку – за чайовими, звісно”.

3.Монетні системи античної  Греції.

В основу грошово-монетних одиниць були покладені спільні майже для всіх грецьких міст вагові одиниці та їх назви: талант, міна, статер, драхма, обол. Один талант дорівнював 60 мінам; 1 міна дорівнювала 50 статерам або 100 драхмам; 1 драхма – 6 оболам; 1 обол – 8 халкам; 1 халк – 7 лептам. Талант і міна відігравали роль грошово-лічильних одиниць, а засобами обігу (монетами) стали статер, драхма, обол і кратні їм.

 Розрізняють два типи грецьких монетних систем – системи, побудовані на статері, і системи, основною грошовою одиницею яких була драхма. Монетні системи, для яких основним металом було золото або електр, в основному базувалися на статері, а системи, для яких основним металом було срібло, – на драхмі.

 Розглянемо монетні системи, які були побудовані на золоті. Найстарішою монетною системою вважається мілетська (від м. Мілет VII – поч. V ст. до н. е.) Назва стосується електрових монет Іонійського узбережжя (в Малій Азії), яке перебувало під владою лідійських царів. Статер за цією системою важив близько 14,25 г. На лицевому боці найбільш ранніх монет бачимо примітивні заглиблення замість зображення, пізніше – ім’я царя і зображення голови лева. На зворотному боці чітке зображення відсутнє, є лише сліди від металевого стержня у формі трьох втиснутих прямокутників. Поряд із статерами виготовлялися їх половинки, але частіше – треті частини (трите), шості (гекте), дванадцяті (гемігекте), а пізніше також інші частини із знаменниками, кратними дванадцяти, аж до 1/96. Після невдалого повстання союзних грецьких міст Малої Азії проти Персії 494 р. до н. е. і зруйнування персами Мілета ця система занепала, хоч малоазійське електрове карбування тривало далі.

 Майже паралельно з мілетськими статерами в обігу перебували значно важчі електрові статери – фокейської системи (назва від м. Фокея), масою понад 16 г (VII – 30-ті роки IV ст. до н. е.). На лицевому боці цих монет був зображений тюлень, грецька назва якого відповідала назві міста. За цією системою карбувалися електрові статери міста Кізик – кізикіни, які відігравали важливу роль у грошовому обігу Малої Азії, а також всієї Греції. В першу чергу вони використовувалися для великих платежах у торговельних операціях і нагромадженні багатства. У середині V ст. до н. е. монетний двір міста Кізик став немовби філією Афінського монетного двору для карбування електрових монет. Їх витіснили з грошових ринків лише золоті монети Александра Македонського.Крім статера, в місті Кізик карбувалися і дрібніші його частини (1/6). Кізикіни були поширені не тільки у басейні Егейського і Мармурового морів, але й у Македонії, Фракії і басейні Чорного моря, зокрема в Ольвії.

 Третьою щодо інтенсивності поширення на території Малої Азії була перська монетна система. Попередниками цієї системи були крезові статери, золоті і срібні. Маса золотого статера – 8,1 г (1/60 легкої вавилонської міни – близько 490 г), срібного – 10,8 г. За тодішнім співвідношенням цінності золота і срібла (1:13) золотий статер дорівнював десятьом срібним статерам або двадцятьом півстатерам (по 5,4 г срібла). Після перських завоювань Дарія І Гістапса з’явилися перські золоті дарики і срібні сикли. Вони були покладені в основу перської монетної системи і перебували в обігу з другої половини VI до 30-х років IV ст. до н. е. (до витіснення монетами Александра Македонського).

 Друга частина монетних систем Стародавньої Греції базувалася на сріблі. Найбільш ранньою була егінська система, яка виникла майже одночасно з мілетською. За цією системою карбувалися переважно срібні статери масою 12,14-14,55 г. На аверсі монет було зображено суходільну черепаху – емблему м. Егіни. Драхма (1/2 статера), а також менші номінали (1/2, 1/6, 1/12 драхми) спочатку випускалися рідше. Монети цієї системи були розповсюджені поза межами о. Егіна, зокрема в Аттиці. Наприкінці VII і в VI ст. до н. е. власне карбування на основі егінської системи розпочали багато міст Північної і Середньої Греції і Пелопоннеса, Мегара, Беотійський союз міст, культові центри Дельфи та Олімпія. До них приєдналися причорноморські міста (Ольвія, Пантікапей).

 Широко поширилася аттична монетна система. У зв’язку з тим, що Афіни мали пріоритет у міжнародній політиці, культурі та торгівлі, їхня валюта – афінські срібні монети – була найбільш надійна. На аверсі зображувалася голова богині Афіни в іонійському шоломі, а на реверсі – сова, через що ці монети отримали назву “сови”. Сова також була символом Лавріонських срібних рудників, де гніздилися сови. Із комедії Аристофана відомий дотепний вираз про лавріонських сов, які в’ють гнізда в гаманцях і виводять там маленькі монетки (“Обіцяємо – заведуться і в домі, і в гаманцях ці сови і блискучих вам совенят наплодять” – Див.: Аристофан. Комедії. – Т.2. – М., 1983. – С.70). Гроші називалися також “дівчатами” на честь богині Афіни, покровительки міста.

 Афінські монети високо цінувалися завдяки високому вмісту у них срібла. Це підтверджує такий факт: коли під час війни із Спартою необхідно було багато срібла, а його запаси почали танути, в Афінах було здійснено спробу випускати золоті монети. Проте особливого успіху вони не мали із-за привички до срібних, освячених до того ж найбільш поважаною богинею Афіною. Після цього стали карбувати бронзові монети, які дорівнювали срібним за розміром і вартістю в грошових одиницях. У результаті інфляції срібні монети щезли із обігу, однак у 393 р. до н. е. ці “жалюгідні шматки бронзи” скасували указом.

 Афінська монетна система залишалася стійкою навіть після завоювання Персії, коли в обіг було запущено 235 630 талантів, або 6 120 тонн срібла і золота. Фальшивомонетників суворо карали, аж до смертної кари.

 Евбейська монетна система є дещо молодшою. Вона була поширена в Аттиці від часу реформи Солона 504 р. до н. е. Від середини VI ст. до н. е. за цією системою, названою евбейсько-аттичною, карбувалися тетрадрахми (дорівнювали 4 драхмам) масою 17,4 г і драхми (4,36 г). З Аттики вона була перенесена в Сицилію (м. Сиракузи), на Африканське узбережжя і на північ Греції. Панівне становище в тодішньому античному світі, але вже як аттична монетна система, вона посіла від часів Александра Македонського (336-323 рр. до н. е.). Всі ринки від того часу були насичені золотими статерами, подвійними статерами і дрібними монетами, переважно тетрадрахмами і драхмами аттичної системи. Відповідно до тогочасного співвідношення вартості золота і срібла (1:10), один золотий статер дорівнював 20 срібним драхмам або 5 тетрадрахмам тієї ж системи. На срібних монетах Александра Македонського лицевий бік містив зображення Геракла в лев’ячій шкірі, зворотний – Зевса на троні. Після смерті Александра Македонського виникли нові монетні типи. Після завоювання Греції Римом аттична драхма прирівнювалася за курсом до римського денарія.

 Коринфська монетна система була тотожна евбейській, але відрізнялася від неї тим, що статер масою 8,72 г поділявся не на дві, як у аттичній, а на три драхми, і тому одна драхма важила 2,91 г. Статери і драхми Коринфа випускалися з кінця VII ст. і аж до елліністичної епохи. На аверсі коринфських монет зображений Пегас, на реверсі – голова Афіни в коринфському шоломі. У V- IV ст. до н. е. коринфські статери стали найпоширенішими монетами в західній частині грецького світу.

 В елліністичну епоху коринфська драхма знову набула великого значення. За масою вона відповідала аттичному тетроболу (2/3 драхми) й наближалася до зменшеної тоді егінської гемідрахми (1/2 драхми). Мабуть, тому вона була улюбленою монетою на Пелопоннесі.

 Монетні системи міст-полісів були різними в залежності від місця карбування. Наприклад, егінський талант містив 31,435 кг срібла, а евбейський (староантичний) – 37,710 кг. Використовувася і солонів талант (запроваджений Солоном) із вмістом 33,655, а пізніше 26,400 кг. Перебували в обігу і найдрібніші мідні монети – халки (0,09 г) і лепти (0,013 г). У комедіях Аристофана згадується і коллібос, напевне, також дрібна монета (у розмовній мові – “нічого”). У відношенні обола до драхми, в основі якого лежить 6, видно, що грецька грошова система запозичена у Вавилоні, наймовірніше, через фінікійських купців, але саме у Греції вона стала універсальною і повсюдно використовувалася при розрахунках.

 Згадані вище монетні системи були основними в Греції та елліністичних країнах. Вони не дають повного уявлення про розмаїття грецьких монетних систем. Крім них, існували інші, наприклад, фінікійська, адерська, хіотська, родоська. Знання основних систем допомагає зорієнтуватися у дуже складному грошовому господарстві Стародавньої Греції.

4.Виникнення банків.                                                                                              Власні монети у Стародавній Греції випускали 1136 полісів. Через це виникали значні труднощі у фінансовому і торговельному обігу. Торгівцям, та й не лише їм, які приїхали в інший поліс, необхідно було обмінювати свої монети на монети іншого курсу або взагалі іншої грошової системи. Діловим центром полісу була агора. Там й розміщувалися міняйли – трапезити, що дослівно означає “людина за столом”. На афінській агорі контори трапезитів займали цілий кут.

 У Афінах IV ст. до н. е. було не менше 26 трапезитів. А по всій Греції трапези були у 33 містах. Перевірка монет була досить складною справою й вимагала високої кваліфікації. Потрібно було знати вміст металу в монетах, курс різних монет певного полісу, визначати ступінь зносу монет, передбачити можливість перекарбування або появи фальшивих. За обмін брали певну плату – аллаге, а якщо міняли не брали її, то одержували почесті.

 Нагромадивши кошти, трапезити вважали недоцільним тримати їх у храмі, а давали кредити спочатку за свій рахунок, а потім і за рахунок інших клієнтів. Відсутність бюрократичних заборон також відіграла певну позитивну роль.

 Перша письмова згадка про трапези відноситься приблизно до 520 р. до н. е., але вже до кінця століття обмінні трапези стали за своєю суттю банками, а колишні міняйли перетворилися на банкірів.

 Кредитуванням у Стародавній Греції займалися і до виникнення трапез. Це робили храми. Збереження грошей - вкладів і запасів – гарантувалося. Для цього існувала певна система. Територія храмів і дороги до них були священними й охоронялися. Храми були захищені поселеннями союзів грецьких племен – амфіктіоніями. Особливо відомими були святилища в Елліді, Дельфах, Коринфі, на острові Делос.

 Система зберігання грошових коштів стала відомою завдяки її збереженню до наших часів. Вона умовно названа “економікою горщиків”. Запаси були укладені у горщики в чотири ряди. Кожний ряд позначався буквою від Α до Ω. Наступна нумерація одержувалася подвоєнням букв, наприклад, АА, ААА і т. д. Звичайно, можна було спростити завдання і замість набору однакових букв в інвентарний номер ввести цифри. Але цифри у греків також позначалися буквами алфавіту, тому символи можна вважати інвентарними номерами. На кожному горщику значилося: сума вкладу, джерело, дата надходження. Загальна сума вкладів по ряду А повинна була складати 76 278 драхм (за іншими даними – 48 000 драхм), а в підсумку резерв визначався сумою 100 000 драхм. Для збереження вкладів використовувалися не лише глиняні горщики, але й контейнери із металу, дерева, кості. Зображення на одній з античних ваз дозволяє допустити наявність вогнетривких сейфів. Використовувалися різного типу ємності з текстилю, шкіри, лози.