Контрольна робота з "Астрономії"

Описание: 1. Астрономія як наука. Об’єкти дослідження в астрономії
2. Загальна характеристика Сонячної системи
Реферат содержит 1 файл: 

Астрономия 11 клас.doc

223.50 Кб | Файл microsoft Word  открыть 
Не получается скачать реферат Контрольна робота з "Астрономії"? - Техническая поддержка

Астрономия 11 клас.doc


 

 

    Описуючи будову Сонячної системи, слід також згадати про супутники планет - невеликі астероїди, які пов`язані з планетою силою тяжіння. Меркурій і Венера супутників не мають, Земля має 1 природній супутник - Місяць, Марс - 2. Юпітер має більше 16 супутників, головні з яких - Іо, Європа, Ганімед. Сатурн має за різними даними від 15 до 18 супутників, які утворюють кільце. Найбільшим супутником Сатурна є Титан. Уран має 15 супутників, а Нептун - 8, серед яких і найбільший супутник в Сонячній системі - Тритон. У Плутона також є один супутник.

 

3. Планета Земля  ії будова

Земля — третя по відстані від Сонця більша планета Сонячної системи. Маса Землі рівна 5976*1021 кг, що становить 1/448 частку маси більших планет і 1/330000 маси Сонця. Під дією притягання Сонця Земля, як і інші тіла Сонячної системи, обертається навколо нього по еліптичній орбіті.

Природній супутник Землі — Місяць обертається навколо Землі по еліптичній орбіті на середній відстані 384 400 км. Маса Місяця становить 1:81,5 частку маси Землі (73,5*1021 кг). Обоє тіла — Земля й Місяць — обертаються навколо центру мас системи. Відношення маси Місяця до маси Землі — найбільше серед усіх планет і їх супутників у Сонячній системі, тому систему Земля — Місяць часто розглядають як подвійну планету.

Магнітосфера

Самою зовнішньою й протяжною оболонкою Землі є магнітосфера — область навколоземного простору, фізичні властивості якої визначаються магнітним полем Землі і його взаємодією з потоками заряджених часток.

Дослідження, проведені за допомогою  космічних зондів і штучних супутників Землі, показали, що Земля постійно перебуває в потоці корпускулярного випромінювання Сонця. Він утворюється завдяки безперервному розширенню (витіканню) плазми сонячної корони складається із заряджених часток (протонів, ядер і іонів гелію, а також більш важких позитивних іонів і електронів).

Магнітосфера реагує на прояви сонячної активності, помітні зміни в сонячному вітрі і його магнітнім полі. Виникає складний комплекс явищ, що одержав назва магнітні бурі. При бурах спостерігається безпосереднє вторгнення в магнітосферу часток сонячного вітру, відбувається нагрівання й посилення іонізації верхніх шарів атмосфери, прискорення заряджених часток, збільшення яскравості полярних сяйв, виникнення електромагнітних шумів, порушення радіозв'язку на коротких хвилях і т.д. В області замкнених ліній геомагнітного поля існує магнітна пастка для заряджених часток. Нижня її границя визначається поглинанням захоплених у пастку часток атмосферою на висоті кілька сот км, верхня практично збігається із границею магнітосфери на денній стороні Землі, трохи знижуючись на нічній стороні. Потоки захоплених у пастку часток високих енергій ( головним чином протонів і електронів) утворюють т.зв. Радіаційний пояс Землі. Частки радіаційного пояса представляють значну радіаційну небезпеку при польотах у космос.

Атмосфера

Атмосферою, або повітряною оболонкою Землі, називають газове середовище, що оточує «тверду» Землю  й обертову разом з нею. Маса атмосфери  становить ~5,15*1018 кг. Середній тиск атмосфери на поверхню Землі на рівні моря дорівнює 101 325 н/м2 (це відповідає 1 атмосфері або 760 мм рт. ст.). Щільність і тиск атмосфери швидко убувають із висотою. Атмосфера має шарувату будову, шари різняться своїми фізичними й хімічними властивостями (температурою, хімічним складом, іонізацією молекул і ін.).

Прийнятий розподіл атмосфери на шари засноване головним чином на зміні  в ній температури з висотою, оскільки воно відбиває баланс основних енергетичних процесів в атмосфері.

Нижня частина атмосфери, що містить близько 80% усієї її маси, називається тропосферою. Вона поширюється до висоти 16—18 км в екваторіальному поясі й до 8—10 км у полярних широтах. Температура тропосфери знижується з висотою в середньому на 0,6 С на кожні 100 м. Над тропосферою до висоти 55 км розташована стратосфера, у якій укладено майже 20% маси атмосфери. Від тропосфери вона відділена перехідним шаром — тропопаузою, з температурою 190—220 С. До висоти ~25 км температура стратосфери трохи падає, але далі починає рости, досягаючи максимуму (~270 С) на висоті 50—55 км. Цей ріст зв'язаний головним чином зі збільшенням у верхніх шарах стратосфери концентрації озону, що інтенсивно поглинає ультрафіолетове випромінювання Сонця. Над стратосферою розташовані мезосфера ( до 80 км), термосфера ( від 80 км до 800—1000 км) і екзосфера (вище 800—1000 км). Загальна маса всіх цих шарів не перевищує 0,5% маси атмосфери. У мезосфері, відділеної від стратосфери стратопаузою, озон зникає, температура знову падає до 180—200 С поблизу її верхньої границі (мезопаузи). У термосфері відбувається швидкий ріст температури, зв'язаний головним чином з поглинанням у ній сонячного короткохвильового випромінювання. Ріст температури спостерігається до висоти 200—300 км. Вище, приблизно до 800—1000 км, температура залишається постійної (~1000 С), тому що тут розріджена атмосфера слабко поглинає сонячне випромінювання.

Верхній шар атмосфери  — екзосфера — украй розріджений (у його нижньої границі число  протонів в 1 м3 становить ~ 1011) і зіткнення часток у ньому відбуваються рідко. Швидкості окремих часток екзосфери можуть перевищувати критичну швидкість втікання. Ці частки, якщо їм не перешкодять зіткнення, можуть, подолавши притягання Землі, покинути атмосферу й піти в міжпланетний простір. Так відбувається розсіювання атмосфери. Тому екзосферу називають також сферою розсіювання. Вислизають із атмосфери в міжпланетний простір головним чином атоми водню й гелію. 

Наведені характеристики шарів атмосфери слід розглядати як усереднені. Залежно від географічної широти, пори року, доби і ін. вони можуть помітно мінятися.

Через атмосферу до поверхні Землі надходить електромагнітне  випромінювання Сонця — головне  джерело енергії фізичних, хімічних і біологічних процесів. У географічній оболонці Землі атмосфера прозора  для електромагнітного випромінювання в діапазоні довжин хвиль  від 0,3 мкм (3000 Å) до 5,2 мкм (у якім укладено близько 88% усієї енергії сонячного випромінювання) і радіодіапазоні — від 1 мм до 30 м. Випромінювання інфрачервоного діапазону поглинається в основному парами води й вуглекислим газом тропосфери й стратосфери. Непрозорість атмосфери в радіодіапазоні обумовлена відбиттям радіохвиль від її іонізованих шарів (іоносфери). Випромінювання ультрафіолетового діапазону поглинається озоном на висотах 15—60 км, а хвилі довжиною 1800—1000 Å і коротше — азотом, молекулярним і атомарним киснем (на висоті від декількох десятків до кількох сотень км над поверхнею Землі. Тверде короткохвильове випромінювання (рентгенівське й гамма-випромінювання) поглинається всією товщею атмосфери, до поверхні Землі воно не доходить. Таким чином, біосфера виявляється захищеної від згубного впливу короткохвильового випромінювання Сонця. У вигляді прямій і неуважної радіації поверхні Землі досягає лише 48% енергії сонячного випромінювання, що падає на зовнішню границю атмосфери. У той же час атмосфера майже непрозора для теплового випромінювання Землі (за рахунок присутності в атмосфері вуглекислого газу й пар води.

Гідросфера

Вода утворює переривчасту оболонку Землі. Близько 94% загального обсягу гідросфери зосереджене в океанах і морях; 4% укладене в підземних водах; близько 2% — у льодах і снігах (головним чином Арктики, Антарктики й Гренландії); 0,4% — у поверхневих водах суши (ріки, озера, болота). Незначна кількість води втримується в атмосфері й організмах. Усі форми водних мас переходять одна в іншу в процесі обігу. Щорічна кількість опадів, що випадають на земну поверхню, дорівнює кількості води, що випарувався в сумі з поверхні суши й океанів. У загальному круговороті вологи найбільш рухливі води атмосфери.

Внутрішня будова Землі.

[1] Товщина Земної кори (зовнішньої оболонки) змінюється від декількох кілометрів (в океанічних областях) до декількох десятків кілометрів (у гірських районах материків). Сфера земної кори дуже невелика, на її частку доводиться всього близько 0,5% загальної маси планети. Основна сполука кори - це окисли кремнію, алюмінію, заліза й лужних металів. У складі континентальної кори, що містить під осадовим шаром верхній (гранітний) і нижній (базальтовий), зустрічаються найбільш прадавні породи Землі, вік яких оцінюється більш ніж в 3 млрд. років. Океанічна ж кора під осадовим шаром містить в основному один шар, близький по сполуці до базальтових. Вік осадового чохла не перевищує 100-150 мільйонів років.

Страницы:    предыдущая   12345   следующая
Поиск по сайту

Предметы